Криза біля «смертельної межі»:

Лише три тижні фінансовий ринок східної Федерації задовольнявся «доброю новиною» про $22-мільярдний кредит від міжнародних організацій. На початку тижня його знову залихоманило. Лихоманка тривала аж до п’ятниці. Кілька разів призупинялися торги в російській фондовій системі. Російський Мінфін відмінив аукціон з розміщення держоблігацій, позаяк дохідність окремих випусків підскочила до 320%. Проте й за такої ставки покупців на них не знайшлося. У четвер завмер ринок міжбанківських кредитів: банки перестали довіряти один одному. Центробанк РФ запровадив нові обмеження на придбання валюти. Словом, як висловився головний світовий спекулянт Д.Сорос, криза досягла «смертельної межі».

У листі, опублікованому минулого четверга впливовою «Financial Times», пан Сорос прямо говорить, що без значної допомоги в розмірі $15 млрд і 15 — 20% девальвації рубля, Росії кризу не подолати. Правда, вже через кілька днів російські власті відкинули побажання фінансиста й заявили, що вони не збираються девальвувати рубль. І все-таки, куля, кинута паном Соросом зробила свою справу: панічні настрої поступово почали захоплювати уми росіян (іноземці почали панікувати значно раніше). І хоча всі російські інформаційні програми великим планом показували відсутність ажіотажного попиту на готівкову валюту, провідні російські економісти вже почали висувати ексклюзивні сценарії девальвації.

Чи має лихо, якого зазнала Росія, стосунок до України? Всупереч усталеній думці про те, що Україна й Росія — дві незалежні країни, в очах світової спільноти — це «єдиний, дуже нестабільний, регіон». Такий висновок випливає як із подібності підходів до обох країн іноземних інвесторів, так і зі спільності проблем, які накрили економіку двох країн. Судіть самі. По-перше, МВФ, формулюючи умови надання кредитів, висунув перед українським і російським урядом практично однакові умови: скоротити бюджетні видатки, збільшити стягнення податків, ліквідувати заборгованість у зарплатах бюджетникам і виплатах пенсій, провести структурну реформу. А либонь ще рік тому відмінностей було набагато більше. По-друге, обидві країни мають одну й ту саму «технічну» причину фінансової кризи — неспроможність урядів розплачуватися за короткотермінові борги (тобто крах боргової піраміди). По-третє, обом країнам притаманна й глибша причина дестабілізації — «криза довіри». Саме остання обставина, на думку експертів, спровокувала крах російських ринків. По-четверте, урядам обох країн можна закинути спільний гріх — невміння керувати економікою економічними методами, втрату контролю над ситуацією тощо.

Найвірогідніше, події в Росії минулого тижня, матимуть сумні наслідки для України. Й ось чому. Вітчизняний уряд, розробляючи свій сценарій подолання кризи, зробив ставку на МВФ. Таким чином він сподівався за рахунок іміджевого співробітництва з МВФ і Світовим банком збільшити приплив іноземних ресурсів в українську економіку, знизивши тиск на держбюджет і на валютний ринок. Тепер такі плани потребують, як мінімум, коригування. Річ у тому, що крах російського фондового ринку змусив засумніватись у прямолінійності взаємозв’язку «МВФ означає довіру». В Російській Федерації довіра, підкріплена грошима МВФ, проіснувала декілька тижнів. В Україні «так» кредиту EFF благотворно впливало на ринок протягом тижня. Тож висновок вельми невтішний: якщо іноземний інвестор уже не вірить МВФ, то національним урядам він не повірить і поготів.

Тим часом минулого тижня, український прем’єр Валерій Пустовойтенко робив усе можливе, аби довести, що йому вірити можна й потрібно, що він зуміє виконати обіцяне, вдаючись до нетрадиційних (а точніше, найтрадиційніших) методів управління країною. В українських ЗМІ було вже стільки іронії та сарказму з приводу вибивання боргів прем’єром, що саме вчасно подивитися на прецедент серйозно. Ну, а коли серйозно, то урядова кампанія виглядає вельми непривабливо.

Фактично, прем’єр усіма своїми діями демонструє, що в Україні закони не мають найменшого значення. Ставку зроблено на відвертий психічний тиск, приниження й погрози. Та навіть і за такого розкладу, звичайному для кримінальної економіки, прем’єр виглядав дуже неавторитетно. Просто тому, що його ігнорують. Ми не беремося прогнозувати, якими будуть наслідки цього принизливого дійства. Нині ясно одне: обом сторонам конфлікту — і збирачам боргів, і боржникам — рано чи пізно доведеться змиритися з необхідністю ухвалення й виконання найелементарніших ринкових законів, які передбачатимуть фінансову відповідальність за свої дії як урядовців, так і директорів. Для перших вони забезпечать автоматичне поповнення скарбниці, а других захистять від сваволі. На жаль, саме центральна влада свого часу стала ініціатором «вибіркових» законів, винятків із правил, привілеїв. З урахуванням такої практики, планувалася вся економіка. Від здобуття права на несплату податків залежав і прибуток, і політична підтримка.

Побудована на безгрошових розрахунках економіка виникла в нас як одна з форм ухиляння від податків. Однак це не перешкоджало керівнику підприємства мати достатні грошові ресурси для розв’язання своїх особистих проблем. За розмитої структури власників реальну владу над підприємствами сконцентровано в руках директорів, у котрих довгострокові виробничі інтереси в принципі неможливі. Те єдине, в чому вони справді зацікавлені, далі власної кишені не йде (винятком є директори-фанати, які працюють з ідеологічних міркувань). Тож боротися з ними можна лише в один спосіб — загрозою позбавлення контролю над власністю. Минулого тижня така загроза вже пролунала на адресу кількох директорів. Утім, немає ніяких доказів того, що рішення було прийнято з економічних, а не з партійних чи особистих міркувань. Та й кілька чоловік із 3000 претендентів погоди явно не зроблять і настроїв директорського паразитизму не ліквідують.

Про це говорять і цифри. Близько 95 млн. грн., за даними на вечір вівторка, переказали в Пенсійний фонд керівники підприємств-боржників, котрі брали участь у засіданні уряду з питань погашення заборгованості перед державою минулого тижня. З цієї суми «живими грошима» на рахунки Пенсійного фонду надійшло не більше 23 млн. грн.

ДО РЕЧІ

Вважається, що для виходу з боргової прірви, аналогічної українській, є лише три шляхи: взяти нові кредити, девальвувати валюту, заморозити виплати за старими боргами. Перший варіант, схоже, не спрацьовує. У запасі ще два. А як же вибивання боргів, запитає прискіпливий читач? А ніяк...