Кульмінація торгу
Голосування за «пропорційний» виборчий закон і наступне за ним ухвалення політичної реформи, які мають відбутися цього тижня, не викликають навіть зовнішнього оптимізму. Змушені тимчасово відступити прихильники «змішаної» виборчої системи навіть не збираються приховувати своє роздратування. А після того як голова Верховної Ради Володимир Литвин зробив, виступаючи на Волині, недвозначний натяк на конкретну ціну місця у виборчих списках партій і блоків, необхідність подальшого замовчування несприйняття вимушених домовленостей відпала. У свою чергу, представники опозиції не приховують, що політична реформа, якщо така й відбудеться, може бути переглянута і навіть буде переглянута одразу ж після президентських виборів.
Виходить, що довго і складно торгуючись за голоси, необхідні для проведення через парламент свого законопроекту, сторони, з одного боку, досягли домовленості, яка має бути днями реалізована, з іншого — висловили готовність торпедувати прийняті рішення ледь не наступного дня після їхнього прийняття. Розглянемо вірогідний сценарій розвитку подій.
У супротивників запропонованого для прийняття виборчого закону позиція стратегічно краща. До наступних виборів до парламенту ще два роки, за які від нового закону про вибори можна не залишити нічого. Причому робити це можна не поспішаючи, розтягуючи задоволення. Приблизно так само, як це роблять чиновники найвищого рангу, змінюючи за допомогою підзаконних актів суть новоухвалених законів, у результаті чого закони починають діяти навпаки. Мету нового пропорційного закону — залишитися при парламентських мандатах довічно, керівники опозиції не те що не приховують, а майже відверто афішують. Думати про те, що виборець може бути незгодний із обов’язковою присутністю в парламенті групи «вічних засідателів», лобісти пропорційної системи не можуть і, головне, не хочуть. Навички, отримані під час здобуття місць у прохідних частинах списків, дають їм спокій та впевненість у власних силах, яка дуже часто виявляється оманливою. Бо є не менш рішуча друга сторона.
Активні провідники політичної реформи більш скромні. Про своє бажання за допомогою реформи здобути те ж саме, що їхні опоненти здобудуть через пропорційні вибори, представники більшості відверто не говорять. Проте не здогадатися про це може хіба що неграмотний, яких серед політичного активу давно немає. Однак протидії перспективі, за якої новий президент силою здобутої влади може успішно згорнути політичну реформу, поки що не видно. Хоча б тому, що про виграш президентських виборів мріють не тільки опозиціонери. І поки влада та опозиція будуть вірити у можливість обрати потрібного їй президента, час для формування блокуючих заходів проти сваволі новообраного глави держави втрачається.
Байдужість широких верств населення до пристрастей, які киплять у сесійній залі Верховної Ради обумовлена не тільки практично повною відірваністю політиків від реальних проблем їхніх виборців у процесі боротьби за майбутню владу. Народ має властивість відчувати, коли процеси «нагорі» набувають насправді загрозливих ознак. Мовчання людей — ще одна ознака того, що очікуване прийняття рішень про вибори та політичну реформу буде не закінченням боротьби з елементами торгу, а тільки її початком.
