Квапливість гарна річ лише під час затвердження нового закону про вибори
Анонс Президента Кучми на початку нового парламентського сезону скидається на виклик. Хоча перед схваленням програми уряду логічнішим здавалося зниження рівня конфронтації.
Причому виклик адресувався не так лівій опозиції, як парламентові загалом. Президент відверто заявив, що має намір терпіти конкуренцію законодавців у боротьбі за монопольну державну владу. Він навіть не закликав депутатів займатися власною справою - законотворчістю (безплідність якої вето гарантує) і не надто зловживав згадками про Конституцію з її принципом розподілу влади - очевидно, через неподоланну привабливість архаїзму "держава - це я".
До речі, заява про те, що справжня незалежність України почалася не 6 років, а лише 2-3 роки тому, відкинула навіть заслуги перед країною попередника, якого було усунено цивілізованим шляхом. Безперечно, побоюючись такого самого цивілізованого усунення зі шляху демократичного розвитку власної персони, Президент Кучма навіть не посоромився принизити в очах діаспори українські політичні партії, а також національну ідею та її речників. На цьому тлі "стріли" на адресу керівництва парламенту за спробу "конституційного перевороту" лунали чи не як виправдання: Леонід Кучма продемонстрував справжній переляк перед майбутнім розвитком конституційного процесу, який від самого початку пішов не на його користь...
Отже, зі свого боку Президент зробив все, щоб зібрати політичну волю парламенту в кулак. Наївно гадати, ніби його "спічрайтери" не відають, що чинять - бо люди борються за збереження, а не якнайшвидшу втрату влади Президента Кучми. Інакше доводиться запідозрити зраду, але тоді вже нема про що говорити... Простіше припустити, що всі спроби зсередини зруйнувати зростаючу перед виборами консолідацію ВР зазнали краху. І тому президентській команді не залишається нічого іншого, як спробувати "спрямувати вибух" у напрямку глухого для парламенту кута.
Але чому дбати про збереження влади Президентові доводиться саме тепер, задовго до виборів 1999? Насамперед тому, що новий виборчий закон визначить не лише перспективу створення нової, реальної законодавчої противаги президентській владі, а й поставить самого Президента та його суперників в абсолютно нові умови на виборах 1999 року. А поправки до Конституції та імпічмент, хоч вони й можуть бути найімовірнішою відповіддю ВР на виклик Кучми, пильніше придивившись, виглядають мало не "запасною" пасткою для депутатів. Якщо не спрацює пролонгація.
Як уже з'ясувалося із заяв спікера О.Мороза, "лихі наміри" керівництва ВР щодо вдосконалення Конституції насправді не поширюються на більше ніж 5, а то й 3 поправки. Головне - ВР хоче сама тлумачити Конституцію, уточнити процедуру вето Президента на закони, а також затверджувати відставку уряду. Дві перші коментарів не потребують. А третя, окрім іншого, ставить і кон'юнктурну перевиборну мету. Зокрема від того, чи зможе нинішній парламент впливати на термін повноважень нинішнього уряду, залежатиме, як саме підготує Кабмін Пустовойтенка соціально-економічну базу до майбутніх виборів. Не випадково у день представлення нового складу уряду Кучма сам пообіцяв, що до президентських виборів сподівається не розлучатися з цим прем'єром. Крім царської милості до людини, яка називає його "батьком, другом і братом", заява Президента безперечно адресована парламентові: мовляв, навіщо поправки до Конституції, коли гарант гарантує!
Що ж до наявності в парламенті сил, здатних реалізувати поправки, то саме названі зміни в Основному Законі можуть підтримати далеко не самі лише ліві (згадаймо голосування щодо опозиційної преси). А втім, на першому етапі досить 226 голосів, а решта 74 голоси, очевидно, визначатимуться вже після затвердження програми уряду, а можливо - й після бюджету. Тоді депутатам стане зрозуміліше, на кого чи проти кого з нинішніх розмаїтих "еліт" працює команда, яка дуже схожа на уряд 1992-1993 років за винятком радикал-реформаторів на кшталт В.Пинзеника.
Хоча вже сьогодні можна здогадатися, що наступна "корекція курсу" Президента в бік підвищення ролі держави (див. вище, хто така ця держава) вдарить не лише по "низах", які вже принесли максимум жертв на вівтар реформ, а й по частині "верхів", які, раніше трохи покористувавшись із інтенсивної руйнації адміністративного капіталізму, почали робити ставку на закріплення свого нового статусу "національної буржуазії" в рамках "капіталізму з людським обличчям" (заява "Громади" про адміністративну розправу з підприємцями). І саме ці сили разом, хоч як це дивно, з лівими (яким не світить керувати державою-монополістом принаймні при Кучмі) все-таки можуть зібрати 300 голосів десь у жовтні-листопаді... А втім, доти ще треба набрати не менше для зняття вето із закону, наприклад, про Кабмін.
Імпічмент... Очевидно, що завершити таку процедуру, яку вінчає голосування навіть не 300, а 338 голосами, у передвиборній ситуації немає, нібито, жодної можливості. Сьогодні не менш ефемерною виглядає й можливість довести правомірність дій ВР Конституційному судові, і здається, що Верховний суд навряд чи відважиться визнати державною зрадою міжнародні акти, підписані прем'єром, хоча повноваження щодо цього Президент йому надав у порушення Конституції. А візьмімо поняття "інший злочин" - то немає такого кодексу в Україні, який прирівнював би порушення Конституції до злочину, за який карають. Тож ініціювання імпічменту до парламентських виборів може мати лише одну очевидну мету - перекласти на керівника держави всю відповідальність за всі провали в країні, зокрема й за зовнішньополітичні. Але є й не такий очевидний момент.
Відомо, що в разі усунення Президента від посади його повноваження до виборів нового президента покладаються на прем'єр-міністра. Коли 1996 року ВР вже натякнула про імпічмент (у зв'язку з трастами), президентський пост теоретично міг потрапити до рук П.Лазаренка. А тепер... Леле, як цікаво, і як, виявляється, можна без виборів і без нової виборчої системи одержати партійного президента в Україні! То чи бува не на збереження цілковитої лояльності В.Пустовойтенка було розраховане висловлення Президентом надії, що цей уряд житиме, доки при владі Л.Кучма? А чи була будь-яка заява НДП проти імпічменту?
Чи суперечать поправки до Конституції імпічментові? У справі "загнуздання" Президента, і за умови, що парламент виявить неабияку волю та зацікавленість - ні. Проте виграш різних сил в цих випадках буде різним. За імпічментом - див. вище. А за поправками... Поки що лише О.Мороза можна вважати тим очевидним претендентом на пост президента, який, продовжуючи давно взятий курс на парламентську республіку, демонструє небажання зберегти широкі повноваження інституції президента особисто для себе. А інтереси інших потенційних претендентів на президентський пост в цьому відношенні не досліджено. І саме їх, очевидно, назвав Кучма головними "конструктивними силами" у ВР, які не допустять "конституційного перевороту".
Відповідно, Президентові залишається "побоюватися" лише імпічменту, чи демонструвати ці побоювання, аби підштовхнути парламент до хибного кроку. Бо розпочата під впливом емоцій процедура, що не має серйозних шансів на завершення, стане не менш компрометуючим актом для виборчої кампанії нинішніх депутатів, аніж пролонгація. Коли не приводом для антипарламентського референдуму. А єдине, чого варто серйозно побоюватись Президентові - той самий закон про вибори на пропорційній основі - те, від чого він і намагається відволікти депутатів, "викликаючи вогонь на себе". Новий закон про вибори здатний цілком позбавити Президента Кучму підтримки політичних структур, зокрема й НДП. І, до речі, вето на цей закон стане вже просто вироком керівникові держави... Тому тим, хто хоче "поквитатися" з Л.Кучмою не потрібно титанічних зусиль - усього 226 голосів за... Але - завтра. А все решта можна відкласти й на потім. Оскільки 9-ту сесії ніхто не скасовував, а за запровадження нового закону до виборів готуватимуться партії, а не самі парламентарії. І вони цілком встигнуть ще і в березні 1998 року зібратися, якщо дуже захочуть 300 голосів затвердити поправки до Конституції чи усунути Президента від посади.
