Київські вибори: «Мода на популізм, що почалася з 2004 року, досягла свого піку»
Правоохоронці перекваліфікували кримінальну справу проти міністра внутрішніх справ Юрія Луценка стосовно інциденту з мером Києва Леонідом Черновецьким із «завдання легких тілесних ушкоджень» у «посадовий злочин», а справа за фактом використання відомчої авіації МВС в особистих цілях обросла персональним обвинуваченням у скоєнні злочину особисто Юрієм Луценком.
У політикумі ведуться розмови, що міністра найближчим часом усунуть з посади, а новим виконуючим обов’язки міністра внутрішніх справ може стати командуючий внутрішніми військами Олександр Кіхтенко.
Напевно, розуміючи, що тепер йому все одно втрачати нічого, головний міліціонер наважився «назвати речі своїми іменами», що й зробив на вчорашній прес-конференції.
— Сьогодні у нас на очах протягом останнього місяця відбувається явний державний переворот, — почав викривати Луценко. — Абсолютно очевидним і доконаним є факт, що Президент Ющенко підтримує план Балоги-Колесникова щодо розвалу обраної народом 2007 року демократичної коаліції, що сформувала більшість у парламенті. План дуже простий. Балога та Колесников переконали Президента, що якщо Черновецький зміг купити небідний і досить освічений Київ, то донецький клан легко може купити не дуже заможну Україну.
Він також заявив, що програв дострокові вибори в столиці голові Секретаріату Президента Віктору Балозі.
— Я чесний політик, і тому завжди називаю речі своїми іменами. Я програв Секретаріату Президента, якому вдалося повністю знищити підтримку киян до «Нашої України — Народної самооборони». Це важкий удар по мені особисто, по перспективі «Народної самооборони», але насамперед це подзвін по «Нашій Україні»... яку поклали на могильний камінь», — додав він.
Проте, на думку політолога Віктора НЕБОЖЕНКА, не один Балога винен у київській кончині НУ-НС:
— Люди не хотіли голосувати за напівмертву організацію, у якої ні лідера, ні мера, ні програми, нічого... Якщо пам’ятаєте, 23 травня на Софійській площі Луценко обнявся з лідером БЮТ і запропонував Турчинова як єдиного кандидата. З погляду політтехнології це був правильний хід, але не зовсім етичний по відношенню до старшого партнера — БЮТ. У нього — 1,5%, у них — близько 20%. Не думаю, що Тимошенко сподобався такий авантюризм Луценка.
Тож він б’ється на три фронти: він б’ється з «Нашою Україною», б’ється з Балогою, б’ється з Тимошенко (намагається використати її численний електорат у своїх власних цілях). От і все, грубо кажучи. Під загрозою дуже принизливої кримінальної справи з боку Прокуратури він намагається надати цьому всьому героїчно-політичного характеру. Він усе робить правильно, але що з цього вийде, важко сказати.
— Як ви вважаєте, для кого Київ став «Сталінградом»?
— Ні для кого. Ющенко нічого не програв, бо він грає в президентську кампанію, а не в мерську. У мерську кампанію грала Тимошенко, але я не вважаю, що Тимошенко можна зробити якийсь «Сталінград». «Сталінград» вона може зробити лише сама собі. І ніхто їй остаточної поразки завдати не може.
Ось навіщо їй треба було висувати Турчинова? Витрачати свій величезний ресурс (харизматичний, політичний, фінансовий)? І в результаті отримати такий ляпас і отримати сумнів усього українського політикуму, що вона може вести тривалі політичні ігри.
— Але все-таки Турчинов отримав мало не 20%, при тому, що в нього спочатку був рейтинг близько 6%.
— Але якою ціною? А де ті 42%, а де ті 51+1%. Тоді не треба було заявляти про це. Нікому не відомий Пилипишин тихою сапою повторив успіх ГАКу й отримав свої 7—8%. Ось які герої виходять зараз на сцену!
Узагалі, на цих виборах йшла боротьба одного популізму з іншим популізмом. Тобто популізм Тимошенко зіткнувся з популізмом Черновецького. Мода на популізм, що почалася з 2004 року, досягла свого піку на виборчій кампанії в Києві. Тепер ця тенденція — поєднання інтенсивної реклами й великих соціальних підкупів — буде перенесена у великі міста України. Це дуже погано для державності.
— А який діагноз можна поставити столиці?
— Зростає так званий абстенціонізм. Тобто цілковита байдужість до політичного життя. А це означає, що, з іншого боку, зростатиме екстремізм. 2% у Тягнибока — це не випадковість. Це люди, яким потрібні радикальні політичні кроки, і їх уже не влаштовують політичні демагоги, політичні ігри й інтриги. Ми тепер не можемо сказати, що ми столиця. Приїжджаючи до Харкова, до Житомира, Дніпропертовська, ми не можемо сказати, що ми столиця Майдану, що ми столиця політичного життя України. Вони завжди можуть сказати: яка ж ви столиця, якщо у вас лише 50% голосують, а інші вичворяють таке, що ніякий Камеді-клаб з цим не може порівнятися.
Ми також попросили регіональних експертів «Дня» прокоментувати результати київських виборів.
Юрій МАЦІЄВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, завідувач кафедрою політології НаУ «Острозька академія»:
— Результати виборів все-таки певною мірою відображають думку електорату. Підтримка більшістю киян Леоніда Черновецького свідчить про те, що люди не хочуть якихось радикальних змін. Варто звернути увагу на соціологічну стратифікацію виборців, що віддали свої голоси Леоніду Черновецькому. Можна припустити, що це були люди старшого віку, можливо, без вищої освіти, які очікували віддачі від влади, якихось матеріальних благ. Цей факт використала команда Леоніда Черновецького. Тобто за обраного мера проголосувала не дуже заможна частина киян, які очікували підтримки від держави. Такі патерналістські настрої відображають ситуацію в Україні загалом.
Також ці вибори показали, що наші демократи не спроможні об’єднатися «навіть перед розстрілом» і висунути одного кандидата. Можливо, кияни і голосували б за когось з «помаранчевих», наприклад, за Віталія Кличка чи Олександра Турчинова, але оскільки демократичні партії розпорошилися і не змогли висунути одного кандидата, то це допомогло перемогти Леоніду Черновецькому.
Андрій РИБАК, кандидат політичних наук, викладач кафедри політології НаУ «Острозька академія»:
— Якщо розглядати технологічний вимір виборів у Києві і, як наслідок, перемогу Леоніда Черновецького, то це свідчить, що він один з небагатьох політиків, який проводить дуже технологічно розумні, виважені, ґрунтовні кампанії. Його перемога не є несподіваною, тому що це людина, яка упродовж тривалого часу працювала зі своїм електоратом. Леонід Черновецький вже двічі продемонстрував можливість українського політикуму досягнути позитивного результату. Його перемога є дуже показовою у плані політичних технологій, коли обирається цільова група і з нею поступово, продумано, планомірно працюється.
Микола КОЗЛОВЕЦЬ, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Якщо говорити про минулі вибори у Києві, то у столиці країни, що претендує бути європейською державою, міським головою має бути шанована людина, авторитетна, яка чудово володіє українською мовою, патріотично налаштована. Дуже прикро, що київська громада не змогла із своїх лав знайти такої людини. Поважаючи вибір киян, які віддали більшість голосів Леоніду Черновецькому, я все ж вважаю, що це не та людина, яка б могла гідно репрезентувати столицю України. Щодо інших аспектів, то ці вибори підтвердили відому нашу біду — де два українці, то там три партії, а зараз навіть десяток, які між собою чубляться. Можливо, це правда, що ми об’єднуємося тільки перед розстрілом. У Києві опоненти намагалися послабити позиції блоку Л. Черновецького, але, навпаки, відбулося посилення його позицій. Хоча може бути досить проблематичною ситуація в Київраді, тобто яким чином там буде сформована більшість. Добре було б, щоб вона утворилась на національно-демократичних засадах, щоб змогла діяти система стримувань і противаг. Ці вибори показали також, що ключові гравці української політики і сили, які стоять за ними, втрачають свої позиції. Я маю на увазі і пропрезидентську силу, і Блок Юлії Тимошенко, і Партію регіонів. Це тривожний симптом для майбутніх президентських й парламентських виборів. Схоже, що ті, хто сьогодні при владі, набридли і навіть остогиділи громадянам, які розчарувалися в їхній здатності змінити щось на краще і шукають нові політичні сили або хоча б нові молоді обличчя.
Київські вибори можуть мати певний вплив і на ситуацію на Житомирщині в напрямі послаблення позицій БЮТу і нинішнього голови облради Віталія Француза, який представляє цей блок і становище якого не дуже стійке. Тому що певні сили не зацікавлені в посиленні позицій даної політичної сили в регіоні. Загалом зараз основні політичні сили зорієнтовані на наступну президентську кампанію, і ніхто не ставить за пріоритет національні інтереси. Вони приймають те чи інше рішення, орієнтуючись на ті вибори з намаганням перемогти на них. Тому, можливо, варто було б прискорити проведення президентських виборів, щоб ніхто не пов’язував з ними свої плани, а більше думав про перспективу. Нинішня ситуація нестабільності, на тлі якої процвітає корупція, хабарництво, і ніхто не займається економікою, дає значно більше можливості деяким нашим сусідам, насамперед Росії, впливати на Україну. Коли у нас немає єдності, то нами легше керувати, лобіювати інтереси певних олігархічних груп. У Житомирській області російський бізнесмен викупив фарфоровий завод і тепер вимагає, щоб ділова документація і листування велися російською мовою.
Владислав РОМАНОВ, директор інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я»:
— Київські вибори — це репетиція «Сталінграда» для всіх партій. Слід звернути увагу не лише на те, що БЮТ не досяг своєї мети, а й на ті жалюгідні відсотки, які отримала, наприклад, Партія регіонів і її кандидат. З результатом «наших українців» хоча б усе зрозуміло, оскільки вони не дійшли спільної мови у власних лавах і пересварилися. А от їхні противники, зокрема, й комуністи, хоч ні з ким не сварилися, отримали взагалі смішні відсотки. Усе це — серйозне попередження всім партіям, що перебувають на політичному Олімпі. Людям дедалі більше набридає ситуація, що склалася в країні, — вічне перетягування каната на тлі погіршення економічного становища. Звідси посилюється «пофігізм», прагнення голосувати ногами, а ті виборці, які доходять до урн, відчувають огиду до нинішніх політиків. Це ж видно за результатами дострокових виборів на місцевому рівні, взяти хоча б Дніпродзержинськ або інші невеликі міста, де переобирали мерів. Городяни обирають господарника, але партійні кандидати їм не симпатичні. У цих умовах проводити наступні місцеві вибори в Харкові або Дніпропетровську для політичних партій невигідно. Гадаю, що на столичних виборах зупиниться й БЮТ, оскільки в уряду Юлії Тимошенко великі проблеми з бюджетом, інфляцією та зростанням цін. Традиційні «сто днів» уже давно минули й треба звітувати про власні дії, а звітувати нічим. Тепер їй потрібні якісь дії, щоб виправити свій імідж. До речі, слід звернути увагу на те, що громадяни, котрі не вірять нікому, на місцевому рівні все частіше об’єднуються в різні організації зі словами «порятунок» або «захист». Вони намагаються захиститися від захоплення їхнього життєвого простору — самочинного будівництва, вирубування дерев, незаконних захоплень землі. При цьому хочуть бачити нові обличчя в політиці — з колишніми їм усе зрозуміло.
Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ, політолог, м. Донецьк:
— Відразу можу сказати, що в Донецьку і Києві різні політичні ситуації, які не можуть проектуватися одна на одну. В Донецьку — неподільно володарює одна політична сила, всі інші — або технічні політичні сили, або номінальні. У Києві ж усе інакше: до Київради потрапили ті партії та блоки, які справді користуються попитом у населення, мають якийсь авторитет серед киян.
Що стосується самого перебігу цих виборів, то, на жаль, треба констатувати, що вони були квапливими, непродуманими, непрорахованими... Юлія Володимирівна думала взяти Київ «кавалерійським наскоком», а такий наскок у політиці не проходить — це не поле бою де-небудь у степу. В Києві на цих виборах не працювали політологи, не працювали соціологи, не працювали політтехнологи, які мали вивчити всю ситуацію. Це ж підтвердила і явка виборців, якої ледве вистачило для визнання виборів такими, що відбулися: це говорить про те, що питання явки — особливо дрібного і великого бізнесу, інтелігенції, інженерно-технічних кадрів — у принципі, не вивчалося, жодні дослідження не проводилися. Прийшли, як завжди, дідусі-бабусі, були залучені студенти... І ось результат — відсоток Черновецького, за якого віддали голоси соціально незахищені верстви населення, — вони й були його електоральною опорою. Ті ж, хто розуміє ситуацію і бачить різницю між соціальними програмами Черновецького відносно незабезпечених, з одного боку, і порушеннями, допущеними його командою під час роботи, або не прийшли на вибори, або не голосували за діючого мера. На мій погляд, події у Києві показали, що багато наших політиків або втомилися, або перестали думати — вони лише хитрують, і часом виходить, що вони виявляються хитрішими за самих себе. Непередбачуваність цих виборів у Києві говорить про непередбачуваність нашої держави як такої, її політичної системи. Тому загалом я вважаю, що вибори у Києві були поразкою для БЮТ. На другому місці — ще катастрофічніша поразка — «Нашої України — Народної cамооборони», яка навіть не потрапила до Київради. Її лідерам слід добре задуматися зараз про свій авторитет серед усього українського народу, а не лише серед мешканців столиці. Якщо вони не зроблять висновків, то найближчі вибори, якими б вони не були, просто повторять цю поразку на будь-якому рівні.
Руслан ДЖАВАДОВ, політолог, головний фахівець аналітичного центру «СМС моніторинг», м. Миколаїв:
— Вибори в Києві показали, що в суспільстві назріли зміни. Депутати, обрані лише два роки тому, сьогодні не в змозі вирішувати злободенні питання. Причому не лише в Києві, але й у регіонах. Тому оновлення місцевої влади й у столиці, й на місцях, повинно відбутися. Одними з перших це зрозуміли в Блоці Юлії Тимошенко. Але реалії такі, що БЮТ сьогодні не повною мірою може забезпечити просування своїх кандидатів до влади як у столиці, так і в регіонах. Тому результати виборів у Києві навряд чи влаштовуватимуть керівництво Блоку Юлії Тимошенко. Мало того, багато експертів із регіонів схильні вважати, що результати виборів у Києві БЮТ поставить під сумнів і оскаржуватиме в судовому порядку. Суди за місяць-два закінчаться, результати виборів міського голови та депутатів міськради будуть визнані легітимними. Ті, хто сподівався на кращий результат своєї партії або блоку, звичайно ж, із цим не погодяться і дестабілізуватимуть ситуацію як у столиці, так і по всій Україні. Тому вельми вірогідно, що восени відбудуться нові дострокові вибори Верховної Ради та місцевих рад, а можливо, і президентські.
Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Як би не коментувались підсумки київських виборів, але вони мають об’єктивний характер. Для наших політиків та партій підсумки київських виборів мають бути предметом серйозного аналізу і глибоких висновків.
Вони, перш за все, показують, що кияни стомились від політики загалом, а головне від політичної агресії, від зрад, від надмірних претензій. Високі рейтинги блоку Литвина, який тим чи іншим чином намагається не вступати у війну та перебувати «над схваткою», говорять саме про це. Про те ж саме свідчить і низька явка киян на вибори, бо головною її причиною є саме розчарованість нашими політиками...
По-друге, результати виборів показали, що Леонід Черновецький, попри весь його клоунізм, знайшов спільну мову з частиною киян і його електорат досить стабільний і вірний йому. Тому можна сказати, що «мирний космос» в Києві перемагає...
По-третє, причиною досить низьких показників Блоку Юлії Тимошенко, у всякому разі нижчих, ніж вони сподівалися, є агресивне ставлення прем’єр-міністра до Президента та до деяких інших політичних сил. Кияни показали, що вони не сприймають агресію в політиці та «силові» методи вирішення проблем, коли ініціатори тих чи інших заходів не рахуються з думкою опонентів.
По-четверте, поразка Кличка та Турчинова — це ще один вияв нездатності демократів домовлятися, ще одне свідчення не гнучкості та безрозсудності їхньої політики, коли вони вважають, що досить задумати якісь реформи, а далі вони почнуть здійснюватись самі собою. Життя показує, що навіть найкращі плани ніколи самі не реалізуються. І для їхнього втілення слід витратити часу і ресурсів, як правило, значно більше, ніж здається спочатку.
По-п’яте, поразка НУ-НС ще раз показала, що вона є партією Ющенка, і коли він її не підтримав, вона програла. Тому це ще раз підтверджує той висновок, що партія Президента не може бути без самого Президента, як би він, як посадова особа, не хотів бути главою всієї країни.
По-шосте, 4%, які набрала в столиці Партія Регіонів, — це досить серйозний дзвіночок, який має попередити цю партію про те, що її політика, як і її лідери, потребують досить серйозних реформ, змін у ставленні до України і українців.
По-сьоме, нищівна поразка комуністів від киян — це вирок, який за кілька років цій партії винесе і вся Україна.
І наостанок слід сказати, що певна інформація про спроби фальсифікацій на київських виборах — це серйозний сигнал нашій політичній системі, правоохоронним органам, всьому політикуму про те, що всім слід вжити заходів до усунення причин та потреби в фальсифікаціях. Так, вже до наступних виборів в Україні слід сформувати Реєстр виборців, який слід зробити на базі реєстру платників податків, адже фактично всі виборці в Україні вже мають ідентифікаційні номери, що і є, власне, реєстром виборців, слід тільки адаптувати його цих особливостей. Правова система має також встановити такий порядок, щоб жодний випадок спроб фальсифікації та участь у них не лишалися безкарними, бо в світі саме електоральні злочини класифікуються як найтяжчі, і саме так має бути і у нас.
Дмитро ВИДРІН, політолог, киянин:
— Ці вибори стали «Сталінградом» для наших надій на зміни. Я б сказав, що переміг перезрілий марксизм, який ще кілька років тому почала культивувати Юлія Володимирівна, коли почала обіцяти народу України, і особливо киянам, усілякі блага у вигляді додаткових пенсій, пільг, дотацій тощо.
Я взагалі розрізнюю три електоральні школи: школу Гегеля, коли апелюють до розуму, школу Фрейда, коли апелюють до серця, і школу Маркса, коли апелюють до шлунка. Юлія Володимирівни розгойдала ту електоральну нішу, яка думає шлунком. І Леонід Черновецький виявився блискучим учнем. Кабмін цілком міг би нагородити його грамотою з підписом: «Учитель — учню, який перевершив свого вчителя». Він таки перевершив свою велику вчительку. Його перемога закономірна: місто, де третина людей думають шлунком, за нього проголосувало. До шлунка достукатися легше, ніж до інших думаючих органів тіла. Поки крупи будуть головним аргументом, доти місто голосуватиме за таких комедійних персонажів.
