Леонід КРАВЧУК: «Для мене принципово, щоб парламент працював»
— На одній із прес-конференцій ви заявляли, що «вся влада у ВР повинна перейти до парламентської більшості». І що всі інші — опозиція. Але як бути з 40% виборців, що проголосували за ліві партії? Чи не ризиковані такі експерименти з представницькою відповідальністю?
— Ніхто нікого не позбавляє депутатських мандатів, і виборці голосують не за голову комітету, а за депутата. Тому тут немає ніяких проблем з точки зору виборця і з точки зору демократії. А вже кого обирати головою Верховної Ради, головами комітетів — це вирішують депутати більшістю голосів. І це закономірно. Коли ми сьогодні маємо в залі всього 235 народних депутатів, а підписали угоду, здається, 247 (дехто хворий або знаходиться на службі), то це вже переважна більшість. А згідно з 91-ю статтею Конституції, всі рішення в парламенті, крім Конституції, приймаються більшістю 226 голосів. Таким чином, ми абсолютно не порушуємо ні Конституції, ні регламенту, ні інтересів виборців. Виборець проголосував за комуніста, і той сидить у залі, голосує, виступає. Ніхто його цього не позбавляє. Ми лише не можемо допустити, щоб більшість приймала рішення і несла повну відповідальність, а керувати будуть ВОНИ. Це не логічно.
— У зв'язку із створенням парламентської більшості цілком логічно постає питання нового керівництва ВР. Ви, на думку багатьох політиків та політологів, є одним із найімовірніших кандидатів на цю посаду. В чому, на вашу думу, полягає роль спікера в країнах демократій, що розвиваються?
— Голови, або спікери, часто перевищують свої повноваження. В нашій Конституції чітко визначені права і повноваження спікера. Його основне завдання — забезпечити роботу Верховної Ради і прийняття законів. Стосунки з парламентами інших країн, стосунки з іншими гілками влади — це питання політично-правові. Але, на жаль, у багатьох панує ще більшовистсько-комуністична ментальність, і кожен хоче перебрати собі всю владу. Ви бачите, як це зараз робить Олександр Ткаченко. Він уже пішов попри будь-які регламенти. Коли обговорюється питання про усунення його від ведення сесії, він говорить про квартири (про дві квартири депутата Карпова. — Авт. ), ставить на обговорення питання про утворення якихось комісій. Тобто він або вже розгубився — десь я відчуваю це, — або вже махнув рукою і на Конституцію, і на регламент, бо однією рукою тримає ці документи, а іншою проводить іншу політику. І він не виняток.
До Олександра Миколайовича я ніколи вороже не ставився. І зараз не ставлюся. Я тільки не хочу, щоб він говорив речі, яких не повинен говорити. Коли він вдається в якісь літературні дослідження і наводить приклад, що знайшов у якомусь документі дві чи три помилки... Про це, звичайно, можна говорити. Але не йому — з його мовою, його рівнем культури, з його інтелектом... І справа не в тому, що людина недолуга, невіглас, — він навіть цього не знає. Він усім каже, що вони до нього не доросли. Коли людина вже перейшла таку межу, що втратила здатність до самооцінки, то це вже нижче «ватерлінії». Мені соромно сидіти в цьому залі, коли ця людина починає повчати, читати комусь нотації. Але я повторюю, він не виняток.
Ми вже не відступимо від завдання позбавити лівий табір керівництва у Верховній Раді. Політика і політична боротьба має свої закони. І якщо ти програв, то найкраще змиритися з цим. Я можу про це говорити, тому що я не чіплявся за крісло.
— Існує версія, зокрема про неї говорив Олександр Ткаченко, що зміна керівництва ВР може зняти питання про референдум. Події, які ініціює парламентська більшість, свідчать про те, що ця версія має право на існування. Що ви думаєте з цього приводу? Ваші аргументи «за» чи «проти» такого розвитку подій?
— Я не хочу таку велику увагу приділяти референдуму. В Швейцарії референдуми проводяться майже щомісяця, і всі до цього звикли. У нас перший референдум відбувся в 1991 році. Це другий референдум за 10 років. Хай народ скаже свою думку. Зараз можна казати будь-що: наприклад, назвати народ «стадом баранів» (бачите, до чого дійшли — ким уже тільки не обзивають той бідний народ, яким маніпулюють, як хочуть, а потім називають дурнем). Хай народ скаже, але це зовсім не означає, що завтра ці рішення стануть приводом для виконання. Треба думати про механізми, наслідки. І за це буде нести відповідальність Президент та інші відповідно до Конституції. І кожен буде думати, чи можна такі дії здійснити сьогодні, чи краще завтра, післязавтра... Тому я до референдуму ставлюся спокійно. Якщо в Конституції є норма, що ініціативні групи мають право збирати підписи на проведення чогось, то чому ми повинні заважати людям? Можна критикувати запитання, винесені на референдум, але не замахуйтесь на право народу висловлювати свою волю.
— Ідея двопалатного парламенту — одне з домінуючих питань, винесених на референдум. Проте не виключено, що введення такої структури обумовить багато нових проблем: загроза регіоналізації країни, незадоволення Ради Європи та Євросоюзу, якщо верхня палата буде складатися з «призначених» губернаторів тощо. Чи варта гра свічок?
— Я казав про те, що це питання непросте, що його потрібно вивчити: провести «круглі столи», конференції. Поляки кажуть, що для них двопалатний парламент — це благо. А французи (я говорив з багатьма) не можуть ніяк двопалатний парламент перетворити в однопалатний. Це кожна країна вирішує відповідно до своїх можливостей. Тому я не можу говорити, що я «проти» або «за». Я заявляю, що це питання не можна вирішувати швидко.
— Напевно, було б великим перебільшенням назвати міцною і стабільною нещодавно сформовану під явним тиском обставин парламентську більшість. І якщо в діючому складі парламент не влаштовує Президента, то чи не простіше було б просто розпустити його — без референдуму, нетривкої більшості і, можливо, нової спікеріади?
— Я підтримав би цю думку, якби був переконаний, що наступний парламент, його склад будуть іншими. Ситуація в країні важка, і на її тлі будуть обрані інші прізвища, але суть, душевний стан, позиції, ідеології будуть такими ж. У мене немає підстав вірити в те, що після розпуску діючого оберуть кращий парламент. І думаю, що у вас також. Тоді для чого це робити, коли можна (а ми вже бачимо, що можна) зібратися, поспілкуватися, обговорити і прийняти рішення, і працювати до 2002 року, а потім піти на вибори.
— Майже ні в кого не викликають сумніву позитивні вирішення питань, винесених на референдум. У зв'язку з цим, чи існує загроза загострення протистояння між парламентом та Президентом, що ініціював цей референдум? Чи, може, навпаки, під страхом удару «сокири», про яку говорив Президент, парламент стане аж надто слухняним і втратить свою нормальну для демократичного суспільства функцію противаги виконавчій владі?
— Для мене принципово, щоб парламент працював. Якщо він буде працювати, приймати конструктивні закони, створювати умови для життя людей, для підприємництва, захищати національні інтереси України — які можуть бути претензії до парламенту? Він тоді не стає в опозицію — він включається в роботу. І буде референдум чи не буде — це вже великого значення в такому випадку немає. Слухняний чи неслухняний парламент... Ми не належимо до людей, які чогось бояться. Ми ж бачимо, яка зараз ситуація в країні. Дивитися прикро. Зокрема, і на те, що діється зараз у Верховній Раді. Тому треба зійтися на чомусь і працювати.
— І на завершення, про майбутнє Кабінету В. Ющенка. Існує думка, що коли персонально Ющенко та його Кабінет хочуть відбутися як реформатори, їм доведеться зіткнутися з інтересами певних фінансових та політичних угруповань. Як би ви могли це прокоментувати?
— Тут є велика правда. Тому що за 9 років життя незалежної України склалися відповідні угруповання — політичні, кланові, корпоративні, фінансові тощо — і вони займають певні ніші. І урядові, який хоче реформувати економіку, на мою думку, не треба починати з боротьби з цими угрупованнями. Я завжди стояв на тому, що якщо починаєш з боротьби — успіху не матимеш. Потрібно з'ясувати ситуацію — хто в чому має інтереси, чи суперечать ці інтереси інтересам України, чи законно вони придбані i т. iн. Якщо почати з цього — завжди можна заспокоїти суспільство і поставити всіх у правове поле. Якщо розпочати боротьбу — кожен має силу, і кожен буде свою силу випробовувати на іншій силі. Це призведе до загострення. Від цього ні бюджет кращим не стане, ні авторитет прем'єра. Але в одному я його підтримую: він хоче, щоб усі служили Україні. І я цього хочу.
