Леонід КРАВЧУК: Нині є гарний шанс йти на президентські вибори під гаслом реформ об’єднаними зусиллями
Хоч про результати роботи нового коаліційного Кабінету судити ще надто рано, однак перші ухвали прем’єр-міністра Тимошенко, перші її заяви, перші декларації й перші укази щодо керівництва до урядових дій уже надають певних контурів новій владній картині. Які тони переважатимуть на цьому полотні: реформаторські або популістські, тактичні або стратегічні, білі або чорні? Чи виправдане призначення на ключові державні посади представників великого бізнесу, «виселити» який із владного будинку ще вчора обіцяла Юлія Володимирівна? Чи гратимуть президентський Секретаріат, уряд і парламентська коаліція на одному полі, чи як 2005-го — підставлятимуть один одному підніжки? Ці запитання «День» адресував першому президентовi Леоніду Кравчуку, який сьогодні відзначає свій день народження. «День» приєднався до поздоровлень, які надійшли на адресу іменинника. Нехай Леонід Макарович зараз і не бере безпосередньої участі у політичній грі, але є вельми і вельми скрупульозним арбiтром.
— Леоніде Макаровичу, було б цікаво почути вашу думку про перші кроки, перші рішення й заяви нового прем’єра і її міністерської команди.
— Я вважаю, що рішення, які сьогодні вже прийняті урядом, а також бюджет, який вирішує немало соціальних і навіть історичних питань (як, наприклад, повернення внесків Ощадбанку), можна тільки вітати. Адже це насправді дії, які направлені на підвищення довіри до влади. Є ще один момент. Обіцянки, що давалися під час виборчої кампанії політиками, які сьогодні прийшли до влади, стараються виконувати. Ви знаєте, це, можливо, відбувається вперше в історії української незалежності, коли влада дотримується даних на виборах обіцянок. Ми спостерігатимемо за тим, чи будуть вони виконані, оскільки запланувати й довести до логічного завершення — це не одне й те саме. Однак з огляду на те, що кошти на виконання цих обіцянок передбачені в бюджеті, — це вселяє надію. Якщо нинішній уряд виконає всі зобов’язання, взяті перед суспільством, я гадаю, що це буде дійсна хороша справа й люди зможуть пересвідчитися в тому, що, зрештою, влада починає бути відповідальною.
— Тобто ви вважаєте, що сьогодні вже можна говорити про підвищення планки відповідальності влади перед суспільством?
— Ви знаєте, я зараз маю вільний час: і для аналізу, і для висновків, багато читаю, дивлюся передачі... Так ось, я прийшов до висновку: у політика, який не має почуття відповідальності, втрачаються всі його позитивні якості, такі як, скажемо, вміння, професіоналізм, толерантність, висока політична культура тощо. Якщо політик безвідповідальний, усі ці хороші якості залишаються декларованими й просто не можуть бути реалізовані. А коли влада стає на шлях відповідальності й дотримується закону — це зовсім інша розмова. Це дві складові, які для мене є вирішальними: відповідальність і дотримання закону. Закон і Конституція для влади повинні бути як «Отче наш».
— Леоніде Макаровичу, а як ви оцінюєте кадрові рішення прем’єра Тимошенко? У розпал виборчої кампанії вона, пам’ятається, обіцяла відділити владу від бізнесу, і ось сьогодні ми спостерігаємо, як люди, які прямо стосуються бізнесу, призначаються на важливі державні посади.
— Вперше прагнення відділити владу від бізнесу було задеклароване на «помаранчевому» Майдані. Я тоді тільки привітав таке бажання Віктора Андрійовича, оскільки воно за своєю суттю є абсолютно правильним. Якщо ми дійсно хочемо подолати корупцію, то владу й бізнес необхідно розділяти. Але я тоді сказав, що це передчасно для України, бо є один аспект. Ось зараз кажуть, мовляв, люди багаті і вони не використовуватимуть владу в особистих цілях. Але це така, знаєте, суто популістська відмовка. Будуть! Адже немає межі щастя великих грошей, як і немає межі нещастя грошей маленьких. А якщо казати про професіоналізм, то можна констатувати, що ми маємо мало хороших кадрів. Так, у нас є багато людей, які дійсно віддані українській ідеї, українській державності, українській незалежності. Але щоб виконувати функціональні повноваження міністра, потрібен досвід. Тому, я вважаю, що ми й не можемо обійтися без досвіду людей, які набули цього досвіду і набили шишки на особистій практиці. Ну ось давайте візьмемо Сергія Буряка (Кабінет Міністрів призначив Буряка головою Державної податкової адміністрації (ДПАУ — Авт. ). Я його знаю дуже давно, бував із ним на полюванні. Це молодий, освічений парубок із високою культурою. У мене склалося таке враження, що для нього усмішка — природне явище. Він завжди усміхається (сміється). Я також добре знаю Васадзе (БЮТ). Він настільки толерантно ставиться до людей, з якими спілкується, що це для мене приклад, зразок. Тобто це люди сучасної культури. І якщо така людина з таким характером, із такими знаннями і з таким ставленням до держави й людей обійме високу посаду і працюватиме ефективно та відповідально, я не бачу в цьому біди. Я бачу біду в іншому. Коли у владі домінує принцип кумівства. Родичі, бізнес і влада. Ось коли сполучаються ці критерії — це погано для країни. А коли людина прийшла й хоче щось хороше зробити для країни, йому потрібно дати шанс і подивитися, впорається він чи ні. Того ж Дубину, Хорошковського я також знаю дуже добре. Ці люди — професіонали. Ось Хорошковський... знаєте, адже він на моїх очах виріс у політика серйозного масштабу. Я з ним бував у відрядженнях, коли він ще не обіймав жодної посади, він робив лише перші кроки в бізнесі. Молодий парубок, який має позицію. Пам’ятайте, як він пішов із посади, що займав в уряді, коли побачив, що не зможе (або не дадуть йому) виконувати якісно свої функції? Тобто, це людина, я б так сказав, сучасної хвилі. Але мені завжди казали: потрібно подивитися на людину в роботі. Ось і я вам пропоную: давайте подивимося на них у роботі, і лише після цього даватимемо оцінки.
— Якщо ми вже торкнулися персонального кадрового складу нової влади, хотілося б також почути ваш коментар щодо призначення Раїси Богатирьової секретарем РНБО.
— Я Богатирьову знаю з 1990 року, коли вона прийшла в парламент першого скликання. І вона тоді очолювала Комісію (тепер комітети. — Авт. ) з материнства й дитинства. І я як голова Верховної Ради звернув увагу на таку рису Богатирьової як м’якість і розсудливість. Вона не жорстока людина. Адже вона, пам’ятайте, навіть на цих парламентських виборах закликала до широкої коаліції, до об’єднання, до миру. Вона протягала руку дружби навіть тим, кому це зовсім не потрібно... Зізнаюся вам, що я її називав матір’ю Терезою, оскільки в таких умовах займати таку м’яку й толерантну позицію досить непросто. Я гадаю, що в цьому випадку на посаді секретаря РНБО вона зможе, вона впорається, оскільки має досвід. Єдине, що мені незрозуміло: чому Віктор Андрійович взяв на найближчу до Президента посаду представника опонуючого табору? Вперше в історії, напевно, таке трапилося. Я довго думав, але й зараз не можу зрозуміти логіку цього рішення. Кажуть, мовляв, це «велика гра». Ну, можливо, велика, я не знаю. Але я знаю, що коли у Васюках Остап Бендер зробив перший хід Е2—Е4, це був правильний хід і всі дивилися й думали, а що ж він зробить далі. А всі його подальші ходи були неправильними, але вони всі взялися за голови й гадали, що це геніально! А насправді-то, він уперше грав у шахи. Так ось, якщо підходити з цього погляду, то мені дуже багато чого незрозуміло в цій кадровій грі. Логіки — ніякої. Можливо, Раїса Василівна допомагатиме на президентських виборах своєму шефу? Тільки вже не Януковичу, а Ющенку.
— А хто, на вашу думку, має найвищі шанси на наступних президентських перегонах?
— Юлія Володимирівна на виборах взяла достатню кількість мандатів, у той час як і Регіони, і «Наша Україна» взяли менше, ніж мали. Я вважаю, таку хвилю підтримки, яку сьогодні має Юлія Володимирівна, мав Віктор Андрійович у 2004 році, коли був Майдан. Зараз у Тимошенко аналогічна ситуація: її підтримали на виборах, її підтримують люди зараз, і вона, спираючись на цю підтримку, може відкрити дорогу для серйозних реформ. А якщо вони знову виберуть популістський шлях, коли приймаються невигідні для України, але принадні для виборців рішення... Ну, знаєте, це коли-небудь прорве, як проривають каналізаційні труби. Пробачте за таке порівняння, але в політиці таке буває, коли бруд прориває. Але я гадаю, що в цьому випадку є хороший шанс і на президентські вибори йти під лозунгом реформ об’єднаними зусиллями.
А для того, щоб відповісти на запитання про те, хто має найбільші шанси на президентських виборах, потрібно чітко знати, хто балотуватиметься. Згідно з соціологічними дослідженнями, сьогодні першість у Януковича. На другому місці з невеликим відривом, який, до речі, постійно зменшується — Юлія Тимошенко. І на третьому — Віктор Андрійович. Якщо вони всі троє підуть на вибори, то, я гадаю, на фініш вийдуть Янукович і Тимошенко. Але не треба забувати, що до виборів ще рік і багато що може змінитися. Ось, наприклад, Роман Зварич неодноразово заявляв, що Юлія Володимирівна зазначала про готовність відмовитися від участі в президентській кампанії. Але про це говорить Зварич, а хто чув публічну заяву від Юлії Тимошенко? У будь-якому випадку, ніхто не має права заборонити брати участь у виборчій кампанії Тимошенко.
— Багато експертів, політиків, підводячи межу під 2007 роком, що пішов, говорили переважно в чорних тонах, мовляв, цей рік приніс одні лише кризи: політичні, економічні тощо. Хотілося б на фоні цього песимізму почути щось оптимістичне. Які досягнення України у 2007 році, як ви вважаєте, можна відмітити?
— Важливо, що у 2007 в Україні була сформована коаліція та уряд. Я не робитиму оцінок, але в будь-якому випадку будь- яка, навіть недоскональна влада, краще, ніж безвладдя. Безвладдя — це страховище. Так що формування влади — це досягнення. Досягненням також можу назвати той факт, що ми провели вибори. Необхідні вони були чи ні — інше питання, але те, що вони відбулися й відбулися демократично, безумовно, це плюс. Ну i, зрештою, досягненням можна назвати те, що Україна має економічний темп розвитку майже дев’ять відсотків. Інша річ, що ми ніяк не можемо впорядкувати фінансовий — кредитно банківську систему. Маю на увазі насамперед грошову одиницю. Інфляція, штучне зростання цін тощо. Але якщо брати фундаментально, то ми маємо приклади відповідності політики інтересам народу. У зовнішній політиці ми також не маємо прорахунків, що дають підстави казати про те, що Україна щось в чомусь втратила. Я заявляю абсолютно відповідально: на зовнішній арені ми нічого не втратили. Ми, швидше, перебільшуємо свої проблеми, яких часто й немає зовсім. Україна повинна обрати європейський шлях і йти цим шляхом. Іншого шляху просто не існує.
