Лікувати треба не лише симптоми, а й хворобу

Останні два роки принесли чимало досягнень, що їх, здається, однаково схильні недооцінювати як пасажири київського метро, так і експерти "Нью-Йорк таймс": гривня стабільна, інфляція низька, і, як показують наші дослідження, життєві стандарти сьогодні вищі, ніж рік тому - принаймні, не нижчі. На макрорівні можна відзначити деяке сповільнення спаду, а в окремих галузях з'явилися навіть ознаки зростання. Є обнадійливі зрушення і в структурі економіки: більше підприємств перебуває в приватній власності, банки, торгівля та послуги стали кращими, ніж рік тому. Зміцніла правова база - діє Конституція, ухвалено закон про ПДВ, що відповідає світовим стандартам (хоча його впровадження наражається на певні труднощі), вдосконалено систему бюджетної класифікації.

Однак за всім цим приховані небезпечні проблеми, здатні підважити перспективи економічного одужання. Низькі зарплати та пенсії, висока собівартість продукції, зростання внутрішнього боргу - це тільки частина очевидних симптомів, що вказують на серйозні помилки в економічній політиці. Одна з них полягає в тому, що часто відповідальним особам та їхнім експертам другорядні проблеми видаються головними бідами, а це зумовлює неправильні рішення.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ, ЕНЕРҐЕТИКА, ВПК...

З цими та деякими іншими галузями проблем найбільше тому, що за радянських часів вони мали чималі пільги, одержували субсидії за рахунок інших - і все задля того, щоб собівартість їхньої продукції здавалася нижчою, ніж була насправді. Ця практика триває досі щодо тих виробництв, які вважаються "пріоритетними". В ринковій економіці така політика призводить до занепаду цих виробництв, оскільки створює для їхніх керівників хибні стимули - що більше допомоги вони одержують, то менш конкурентоспроможними стають. Українській економіці заважає розвиватися та сама соціалістична зрівняйлівка: тих, хто робить свою справу добре, карають мало не найвищими в світі податками, а тих, хто працює погано й неприбутково, заохочують різними явними та прихованими субсидіями. Не кажучи вже про те, що кошти на підтримку неефективних виробництв виділяються за рахунок соціальних потреб - причому промислові субсидії зростають, а соціальні виплати тим часом скорочуються.

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Дехто вірить, що питання можна вирішити наданням привілеїв. Але з якої речі іноземцям інвестувати там, звідки місцевий капітал втікає й не повертається? Сумний досвід пільг для СП наочно продемонстрував інвесторам хисткість їхнього упривілейованого становища. Тому одиноке розв'язання - створити рівні умови для нормальної економічної діяльності всім без винятку.

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА, КОРУПЦІЯ ТА ЧОРНИЙ РИНОК

Часто трапляється чути, що саме тут закорінено причини багатьох негараздів. Певна річ, частка правди в цьому є: залучені до протизаконної діяльності структури сприяють дальшому створенню штучних перешкод, які самі вони можуть легко обійти. Одначе першопричина виникнення тіньової економіки полягає в чинних законах і політиці: як показують наші дослідження, розпочати й розвивати свій бізнес цілком леґально практично неможливо, а чорний ринок - результат спотворення цін, викликаного всілякими штучними обмеженнями, неправильною податковою та митною політикою. А корупція часто є питанням виживання для чиновників і службовців, достатньо освічених і тямущих, але не здатних прожити за нереґулярні 100-200 грн. на місяць.

БАРТЕР

Розв'язання цієї проблеми деякі державні діячі шукають у "зміцненні дисципліни", закликають також до пом'якшення монетарної політики. Водночас, в умовах низької прибутковості або навіть збитковості більшості підприємств у поєднанні з високою вартістю грошей (своєю чергою зумовленої високим ризиком пов'язаним з недостатніми правами власності) та надмірними податками бартер і неплатежі стають засобами виживання. Але це погані засоби, бо вони ще збільшують накладні витрати, і отже ще більше знижують прибутковість і підривають конкурентоспроможність, а відтак посилюють дефіцит грошей - і дисципліна тут безсила.

НЕПЛАТЕЖІ

Борги підважують не тільки економіку, а й довіру до уряду в очах власного народу та іноземців. На жаль, проблему неплатежів зводять до виплати боргів у зарплатах, а причинами називають брак оборотних коштів і знов-таки брак дисципліни - відповідно, рішення бачать у тому, аби "просто" "знайти гроші", а потім зобов'язати платити й суворіше карати за невиконання. Проте люди вже кілька років чують обіцянки такими методами розв'язати проблему, двоє прем'єрів позбулися своїх посад через те, що не впоралися з неплатежами - але державні діячі, відповідальні за їх виникнення, дуже повільно вчаться на власних помилках. Тим часом, без розв'язання корінних питань разова виплата тільки погіршить ситуацію: ще збільшить бюджет, дестабілізує ціни, знизить бюджетну дисципліну - і зрештою може призвести до зростання інфляції та нагромадження нових боргів, як це вже було в 1993-1994 роках.

ПОТРІБНІ ДАЛЬШІ РЕФОРМИ

Полегшувати симптоми необхідно. Але надаючи забагато уваги "болючим" питанням замість того, щоб зосередитися на проведенні реформ, що здатні зліквідувати коріння проблем (і принагідно розв'язувати другорядні проблеми) державні діячі та зарубіжні донори жертвують можливістю знайти ці рішення. Ба більше, ситуація погіршується: сьогодні неплатежі вищі, ніж рік тому, бартер застосовується частіше, тіньова економіка міцніша, бюджетний дефіцит більший, реальні соціальні витрати менші, а державний борг більший. Не дивно, що дехто мріє про повернення в минуле. Колишню неефективну систему центрального планування, не замінено чимось кращим: замість бути продуктивним й ефективним, ринок в Україні часто працює навіть гірше, бо позбавлений головних своїх властивостей. Такий псевдоринок не дає учасникам адекватної інформації і не створює для них ефективних стимулів.

Звісно, держава менше втручається в його роботу, але все одно робить це надто часто. Звісно, ринок став вільнішим і відкритішим, але згубна схильність до автаркії виявляється в посиленні протекціонізму, а спотворена структура цін (штучно здешевлені енерґоносії, завищена вартість старого обладнання на підприємствах соціалістичної епохи, непомірно великі витрати на робочу силу, особливо некваліфіковану, з яких лише менша частина перепадає самим робітникам) не відображає справжньої цінності товарів. Крім того, бюджетні обмеження залишаються "м'якими" - зацікавлені особи все ще сподіваються, і, можливо, небезпідставно, що навіть коли в держави грошей немає, вони "знайдуться", якщо "ну дуже добре попросити". І, звичайно ж, цьому псевдоринкові дуже бракує ефективної конкуренції.

Макроекономічна стабілізація не супроводжувалася відповідними реформами на мікрорівні - там збереглася "м'яка" бюджетна політика, досі належним чином не закріплено законодавчо відносини власності, а реґуляція навіть посилювалася. В результаті економічні диспропорції радянських часів, передусім різке переважання продукції базових галузей над споживчими товарами й недорозвиненість сектора послуг - не тільки не зліквідовані, а навіть де в чому поглиблюються.

Необхідно сформулювати чітку й узгоджену економічну політику, засновану на фундаментальних принципах ринкової економіки, насамперед - правильних стимулах і прозорих ринкових механізмах, а не на "зміцненні дисципліни", яке вже не раз довело свою неефективність.

МІКРОЕКОНОМІКА

Передусім треба посилити права власності й прискорити приватизацію: саме власники, прагнучи зробити підприємства прибутковими, змушують їх реаґувати на потреби ринку. Проте сьогодні держава, яка має бути основним ґарантом прав власності й виконання договорів, є головним порушником і того, й того. Ринки капіталів і нерухомості (включно з землею) повинні стати "прозорими" й мобільними. Сьогодні закони, що реґулюють купівлю-продаж землі, суперечать один одному - але без них неможливо створити сучасної системи застави. Отже, стримується розвиток кредитного ринку, а це сприяє збереженню високих відсоткових ставок. Крім того, ефективніші власники повинні одержати більше можливостей розповсюдити свій досвід на неефективні підприємства.

МАКРОЕКОНОМІКА

Бюджетний дефіцит належить зменшити або навіть звести нанівець: він призводить до зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, відволікає приватні інвестиції та підвищує відсоткові ставки. Але найгірше, що при цьому гроші витрачаються не стільки на проведення економічних реформ (які в майбутньому можуть принести плоди), скільки на субсидування економіки, що збігається мов шаґренева шкіра. Отож, замість допомагати ростові, високий рівень державного фінансування економіки перешкоджає йому - тимчасом витрати на обслугування боргу збільшуватимуть дефіцит у майбутньому й потребуватимуть збільшення податкових надходжень. Але податкова політика заслуговує на окрему розмову: фактичний рівень оподаткування для прибуткового підприємства в офіційному секторі становить 70-75% його доданої вартості, тому близько половини економічної діяльності підприємства проводять з ухилянням від сплати податків, а з половини, що залишилася, більша частина - це бюджетна сфера, власники пільг і одержувачі субсидій.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

Соціальна підтримка, створення ефективної "запобіжної сітки", а не пряме управління економікою та її галузями повинні стати пріоритетними напрямками державної політики. Ефективна система соціальної підтримки, без якої неможливо радикально скоротити субсидії та розпочати масову реструктуризацію збиткових великих підприємств, сприяє, а не перешкоджає економічному зростанню. Гнучкий ринок праці, на якому легше знайти як роботу, так і працівника, дозволяє підприємствам легше пристосовуватися до ринкових вимог, сприяє підвищенню ефективності, зменшує приховане безробіття й тіньову зайнятість.

Треба також істотно скоротити державний апарат, тим, хто залишився, в кілька разів підвищити платню й після цього провести антикорупційні заходи.

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ

Час зупинити протекціоністську кампанію захисту внутрішнього ринку від готової продукції, особливо високотехнологічних товарів. Імпорт можна скорочувати за рахунок енерґоносіїв - для цього треба просто встановити на них реальні ціни (сьогодні їх штучно занижено), й припинити таким чином опосередковано дотувати неефективні підприємства, які з використанням високозатратних технологій виробляють напівфабрикати та вироби низької якості, що відтак експортуються за мізерними цінами. Так звана політика "захисту вітчизняного виробника" насправді означає дотування неефективних виробництв за рахунок прибуткових.

Загалом, попри те, що багато що вже зроблено, радикальні економічні реформи, необхідні для "нормальної" ринкової економіки ще належить здійснити, а для цього як урядові, так і місцевим адміністраціям доведеться серйозно переглянути свою політику. І робити це слід спішно, дуже спішно.