«Лінія правди» і... «червона лінія»

Фотограф Сергій П’ятериков у себе на сторінці опублікував фотографію наприкінці 1990-х, на якій журналіст Георгій Ґонґадзе разом із своїм товаришем несе плакат з написом «Свободу слову!». При цьому роти у них заклеєні. Потім сталася трагедія. 2000 року працівники міліції, замість того, щоб боротися зі злочинцями, тривалий час слідкували за журналістом, згодом викрали його (увечері 16 вересня) і вбили (у ніч на 17 вересня). Цій трагедії виповнилося 19 років. Проте досі актуальним є питання: чому замовники злочину не покарані або хоча б не названі (юридично)? Аналогічна ситуація зі злочином (трапився в червні 2000-го) проти громадського діяча Олексія Подольського, якого так само як і Ґонґадзе викрали, але йому пощастило — залишився живим. А ще раніше (у лютому 2000-го) був скоєний замах на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича, який згодом отримав політичний притулок в США. На відміну від «справи Ґонґадзе —Подольського», в якій виконавці злочинів відбувають покарання, цей злочин взагалі не розкритий.  

ФОТО СЕРГІЯ П’ЯТЕРИКОВА

«Усі інформагенції і українські ЗМІ сьогодні зазначили: «Замовники Гонгадзе не лише не покарані, а й не названі». Додам: хоча ці замовники відомі всьому світу, — пише у ФБ потерпілий у справі Олексій Подольський. — Цей злочин — покриття вбивці — це відповідальність всіх до одного президентів України: Ющенка, Януковича і Порошенка. Всі докази і свідчення зібрані, зроблені всі експертизи у бездоганний процесуальний спосіб. Але саме політична воля президентів сховала всі ці докази, сховали вбивцю — Кучму за грифами державної таємниці і закритих судових процесів. А за Порошенко з Луценком обвинувачення Кучми заховане у дальні кутки архівів ГПУ. Вибирайте самі що це: корупційна солідарність, коли безкарність Кучми — гарантія безкарності хоч Ющенка, хоч Порошенка; чи корупційний шантаж, коли президенти отримують мільярдні хабарі або інші вагомі преференції від найвпливовішого клану української корупції — клану Кучми-Пінчука. Думаю, що має місце і одне, і друге. Тепер ця політична воля в руці Зеленського, який у партері корпоративну YES тягне цією рукою мікрофон до Пінчука, аби той сказав йому і нам, що таке Щастя України (тема цьогорічної Ялтинської європейської стратегії. — Ред.)».

14 ВЕРЕСНЯ 2019 РОКУ. ЯЛТИНСЬКА ЄВРОПЕЙСЬКА СТРАТЕГІЯ. ПЕРШИЙ РЯД (ЗЛІВА НАПРАВО): МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ВАДИМ ПРИСТАЙКО; МІНІСТР ЗАКОДОННИХ СПРАВ ШВЕЦІЇ (2006—2014 РР.) КАРЛ БІЛЬД; РЕЖИСЕР, ПОЛІТВ'ЯЗЕНЬ ОЛЕГ СЕНЦОВ; ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ (1994—2005 РР.) ЛЕОНІД КУЧМА, ПРЕЗИДЕНТ ПОЛЬЩІ (1995—2005 РР.) АЛЕКСАНДЕР КВАСНЕВСЬКИЙ / ФОТО ВЛАДИСЛАВА МУСІЄНКА

Напевно, невипадково згадане зібрання YES (організовує родина Кучми-Пінчука) кожного року співпадає з річницею вбивства Ґонґадзе. З  іншого боку, це відповідь на поставлене раніше запитання — чому досі немає крапки у резонансній справі. Адже гостями цього заходу, не дивлячись на зміну влади в країні, є фактично весь так званий політичний і експертний бомонд країни. Бойкотувати заходи Кучми-Пінчука наважуються лише одиниці. Наприклад, таку принципову позицію протягом багатьох років займає народний депутат восьмого скликання Ганна Гопко. Попередньому керівництву країни вона пропонувала створити альтернативний державний майданчик, де б могли обговорювати міжнародні та внутрішньополітичні питання, щоб бути незалежними від заходів олігарха. Однак, ні Петро Порошенко, ні Павло Клімкін не пішли на це.

У результаті, цього року навіть політв’язень Олег Сенцов, якого буквально нещодавно визволили з російської тюрми, пішов відкривати цьогорічний YES. Ми не знаємо, які справжні мотиви такого кроку режисера, можливо, він не до кінця розібрався в ситуації, можливо, не читав «болісні» компроміси Пінчука по Криму (хоча це дивно), можливо він сам ще не знає, куди потрапив. Але от організатори точно знають, чому вони покликали Сенцова, в черговий раз продемонструвавши свою аморальність — інфікуючи все в зародку.

«Буває й так: свобода, ніби, є ...А говорити нікому. Емоційно вигоріли від неправди, напівправди... Українська журналістика, ми не раз про це писали, «підірвалася» на «справі Ґонґадзе», — пише у ФБ головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — До речі, ФБ (дякую, Олег Вешняков) — нагадав, що сьогодні день пам’яті видатного поета Павла Тичини. Помер 16 вересня 1967 року ...трагічний приклад, коли в роки сталінського терору почав писати вірші «на замовлення» і «вигорів»... Сам про це написав: «Все можна виправдати високою метою — тільки не порожнечу душі»... Печально і повчально.

Справа в тому, що принципова різниця: компроміс поета в умовах тотальної несвободи заради виживання і відмова від свободи і правди... в умовах свободи. Знаєте, що все це мені нагадує?.. Зараз читаю глибоку книгу американського дослідника Юрія Сльозкіна «Дом правительства» ...Ті, хто проводив «колективізацію» жив в розкішних апартаментах з видом на Кремль... а вся обслуга була із сіл, де здійснювалась та сама «колективізація»... Чиї родичі вмирали голодною смертю. Ще одна підвалина успадкованого «плюралізму» — що в перекладі означає — постгеноцидність».

Отже, гасло з яким виходив в свій час Ґонґадзе, досі актуальне. Тому що свобода слова — це не просто «говорильня», коли кожен може сказати все, що йому заманеться, свобода слова — це ще і відповідальність, позиція, історична пам’ять. Цього катастрофічно не вистачає більшості наших політиків, громадських діячів і журналістів. Тому і маємо ситуацію. З одного боку, є відома на весь світ заява головного виконавця злочинів проти Ґонґадзе і Подольського — Олексія Пукача: «Він (вирок. — Ред.) буде зрозумілий тільки тоді, коли Кучма і Литвин будуть зі мною (в клітці. — Ред.)». З іншого боку, великий пул гостей, включаючи перших осіб держави, на заходах другого президента. Встиг «відзначитися» і Володимир Зеленський, хоча у нього все одно залишається шанс уникнути інфікування з вірусним минулим, адже народ дав йому величезну підтримку. І довести, що він реально новий, інший і здатен нарешті поставити юридичну крапку у «справі Ґонґадзе — Подольського».

Ця справа приголомшила суспільство, але не змінила його. За ці 19 років в громадськості виробилася болісна нечутливість. І це дуже небезпечне явище. «Крапка в частині замовників у цій справі потрібна суспільству, тому що невідворотність покарання є одним з принципів правосуддя, — каже колишній перший заступник генерального прокурора Микола Голомша (obozrevatel.com). — Розслідування завершено. Єдине, що залишилося — це забезпечити повноту. Дійсно, Пукач зробив заяви, і слідство зобов’язане розібратися з тим, хто замовив це вбивство. Всі матеріали зібрані, всі фігуранти відомі. Мені здається, що слідство зобов’язане об’єктивно, не заглядаючи в очі політиці, професійно поставити крапку в цій справі. Ми відбудемося як держава, коли правоохоронні органи стануть незалежними від чиновників, а будуть залежними тільки від закону. І коли ми побачимо, що в політиці немає меркантилізму».