Липень 1997 р.: перепади погоди небесної й політичної
У будь-якій іншій країні публічна заява глави держави про підготовку "перевороту" викликало б бурю - мітинги, демонстрації, танки на вулицях, екстрені засідання уряду й парламенту, комендантську годину тощо. У нас вона пролунала без помітних наслідків. Навіть прямо звинувачений голова парламенту Олександр Мороз на президентську філіппіку не відреагував. Мабуть, співвітчизники таки роблять поправку на спеку й розу вітрів.
Не менш дивовижно складаються стосунки Президента з урядом. Відправивши у відставку нібито хворого прем'єр-міністра Павла Лазаренка (2 липня), Президент помалу заходився формувати новий Кабінет. 16 липня парламент дав згоду на призначення новим керівником Кабміну Валерія Пустовойтенка, - найближчого й давнього соратника Леоніда Кучми ще відтоді, коли Леонід Данилович був скромним парторгом Південмашу. Здавалося, у країні почався процес єднання властей, - принаймні на гілках влади виконавчої. Президент і новий прем'єр повинні жити душа в душу, надаючи один одному ділову і дружню підтримку, порівну поділивши радість очікуваних перемог і відповідальність за можливі поразки. Разом вони провели першу серію призначень у Кабмін, ретельно очистивши його від останніх креатур Лазаренка (25 липня). Проте згодом Президент згадав старі звички й поклав тягар відповідальності на товариша, оголосивши прем'єр-міністра головною "дійовою особою" в кадрових перестановках в уряді (28 липня). Отже, виходить, що глава держави виявив принциповість і державну мудрість, влаштувавши нещадну прочуханку міністру зовнішньоекономічних зв'язків Сергію Осиці (24 липня), а прем'єр, попри нещадну критику, своєю владою все-таки підтвердив повноваження бідолашного міністра (29 липня).
Проблема відповідальності за кадрові рішення вже в серпні може постати винятково гостро, позаяк дедалі впертіше поширюються чутки про очікуване повернення у велику політику колишнього глави президентської адміністрації, "чорного демона" 1994 - 1996 років Дмитра Табачника. Правда, чутки називають найрізноманітніші сфери діяльності екс-полковника (приміром, пост міністра інформації), однак, у будь-якому випадку, скандал буде грандіозний і прагнення Леоніда Кучми наперед від нього дистанціюватися наївне, але цілком зрозуміле.
Відзначимо також, що, попри давню дружбу, Президент пред'явив прем'єрові "жорсткі" вимоги погасити до кінця року заборгованість у зарплаті бюджетникам, і надалі забезпечити їм стовідсоткове поточне фінансування (30 липня). Мабуть, люди, котрі по півроку не отримують зарплату, були б удячні Леонідові Кучмі, але тільки в тому разі, якби він, пліч-о-пліч із прем'єром, запропонував реальний механізм виплат, а не перекладав свою відповідальність на плечі старого товариша.
Ясна річ, список неприємностей і безглуздостей на цьому не вичерпується. Візьмімо, приміром, створення Державної комісії з питань проведення в Україні адміністративної реформи (7 липня). Її головою призначено екс-президента Леоніда Кравчука. Облишмо слизьке питання про те, чи цілком простив Леонід Макарович Леоніду Даниловичу спечне літо 1993 року й 10 липня 1994. Відзначимо лише, що колишній головний ідеолог Компартії України на президентському посту виявив чимало найрізноманітніших здібностей, але саме адміністративних досягнень за ним помічено не було.
Гідним завершенням липня стала сольна програма, виконана головою АП Євгеном Кушнарьовим. 30 липня пан Кушнарьов повідомив журналістів, що в адміністрації "вивчають питання" можливості розпуску парламенту. Реакція громадськості була різко негативною й несподівано значно сильнішою, ніж після заяви Президента про "переворот". І наступного дня, аніскільки не бентежачись, глава АП пояснив, що питання, звісно, вивчали, проте, за попереднім висновком експертів АП, розпуск парламенту сьогодні привів би "більшою мірою до негативних наслідків". Отже, і хвилюватися немає про що. І справді, краще з розумним втратити, ніж мати таких прибічників...
Залишається лише радіти, що божевільний липень скінчився. Одна надія - можливо, у серпні погода налагодиться й політики роз'їдуться у відпустки. Країна повинна хоч трішечки перепочити.
