ЛИСТ У НОМЕР

Здрастуйте, шановна редакціє!

У передовиці «Дня» (№126) читаємо: «Вітчизняний політичний клас втрачає той імпульс, який йому передав Майдан». Він (клас) не зміг відмовитися від методів політичної боротьби колишньої влади «з використанням правоохоронних органів». І ще, хоча принцип особистої відданості не вберіг колишню владну команду від поразки, не можна сказати, що тепер це твердо засвоєне, що при кадрових призначеннях нова влада спирається на широкі політичні верстви, віддаючи перевагу професіоналізму, що все очевидне в цій справі. Це може призвести до того, що громадяни, «розчарувавшись, знову впадуть в апатію». Тобто «імпульс» спіткає доля каменя, кинутого в баговиння ставка.

Зі свого боку ми можемо додати, що «імпульс» і не повинен зберігатися, він повинен згаснути. Це ми пам’ятаємо зі шкільного курсу фізики — згаснути від тертя «об життя». Якщо, звісно, середовище не підживлюватиме його енергією, але тоді він має бути запитаний життям.

А власне, що це за феномен був — Майдан? Які соціальні пружини приводили його в дію, які протиріччя дозволялися при цьому, які його імперативи?

Екзистенціальне сприйняття Майдану найкраще охарактеризоване в рефренах: «Ми не бидло» і «Разом нас багато». Усупереч пропагованому останнім часом індивідуалізму (в тому числі й у «Дні»), відчуття причетності до великої спільної справи є не найостаннішим мотивом, що визначає нашу поведінку.

Комуністи стверджують, що Майдан — плід американських технологій. Звучить це трохи образливо для нас. Мовляв, ми — народ-маріонетка, яким управляють, смикаючи за мотузки з-за океану. Але, з наукового погляду, ніхто не забороняє їм висувати положення та аргументувати їх, надавати факти, обґрунтовувати їхню інтерпретацію тощо. До речі, історія цієї партії, яку ми всі вивчали, вказує, що до політичних обіцянок, які звучали на Майдане, треба ставитися як до політичних обіцянок. Наприклад, висувається лозунг: «Уся влада — Радам». Але в радах більшість отримують есери. Лозунг знімається, відбувається озброєне захоплення влади і знову висувається лозунг: «Уся влада — Радам». Кожен господар своїх обіцянок: захотів — дав, захотів — узяв їх назад.

Про необхідність аналізу «імпульсу Майдану» говорять багато авторів, у тому числі й у «Дні». Наприклад, А. Гальчинський «Націоналізму — так!» («День», №129). Тут ми читаємо, що на суспільній свідомості негативно «позначається несформованість... загальної філософії завершального етапу трансформаційного процесу». У П. Кралюка «Чи потрібна Україні філософія?» («День» №116) читаємо: «Філософія може стати важливим чинником формування символічного світу людей, який здебільшого визначає їхню поведінку». Але «адекватно осмислювати українські реалії» нам заважає вплив «колись домінантного тут «обрусілого» марксизму». На жаль, автор не дав визначення, що це таке. Тому хтось може витлумачити зазначений термін як орієнтований на домінуючі зараз політичні стереотипи.

Напевно, користі мало від будь-якої філософії, піднесеної на рівні цитатників для формального зубріння. Але життя не може обійтися без «живої» філософії. У нас однією з таких була дуже цікава філософія людей науки (П. Капиця, В. Глушков, М. Амосов та ін., а також Ст. Лем, Н. Вінер). Але і в професійній філософії були досягнення. Зазвичай згадують П. Копніна, який працював у Києві, його розробки з теорії відображення. Академік Афанасьєв зумів надати набору розрізнених робіт, заміток і уривків із марксизму форми системи. Те, що тепер пишуть про проблеми власності та зрівняльний розподіл при соціалізмі, взяте переважно із статей Косолапова. Ми лише повинні погодитися з П. Кралюком, що «знайомство з філософськими культурами різних народів» допоможе осмислити реалії.

Коли розповідають про нашу новітню історію, зазвичай вживають слово «самоорганізація». Фізик і хімік І. Пригожин (бельгієць) розглядав ці проблеми. Можна спробувати поглянути на Майдан із погляду його філософії.

Свого часу в нашій країні відійшли від планової економіки і для переходу до ринку обрали полегшений варіант. Мовляв, унаслідок відмови від регулювання цін, роздачі ваучерів для приватизації власності, надання деякої свободи підприємствам у нас виникне ринок. Після якогось часу очікування, зітхнувши, поговоривши на цю тему, вирішили, що не сталося самоорганізації ринку. Можна навести аналогічні приклади. Подібним чином доводять божественну природу життя. Справді, якщо зібрати в одному місці ту кількість вуглецю, водню, азоту й інших елементів, які містяться в організмі, життя при цьому, на жаль, не виникне.

Насправді в нас сталася самоорганізація життя (в тому числі економіки), але далека від очікуваного. Стан самоорганізовуваної системи визначається багато в чому початковими умовами, що дісталися від попереднього часу. Це так звана пам’ять системи. «И осталась в небе белая полоска, чистая, как память о тебе», — співає В. Кікабідзе. Ми бачимо, що новий стан атмосфери містить пам’ять про літак, який пролетів. Кажуть, що купчасті хмари містять інформацію про висхідні потоки місцевості, над якою виникли, а перисті — про атмосферний пил.

Виробничі потужності, які приватизували, не розподілялися рівномірно у вигляді корпоратизованого «туману» серед населення, а осідали, означаючи собою «силові лінії» бюрократичної ієрархії з її телефонним правом, взаємопослугами, бартером тощо. У цьому випадку порушувалося основне відношення капіталізму: «товар — гроші — товар», тобто фінансові потоки не зовсім відповідали товарним потокам. Ми пам’ятаємо, як не виплачували по півроку заробітну плату та споживалися безкоштовно електроенергія й інші ресурси. Це, звісно, вельми ускладнює, просто задушує капіталістичний розвиток.

І ще: будь-яка організована система чинить опір зміні своєї структури. «Когда вода всемирного потопа вошла в брега свои», — здається, так у барда, — вони залишили на поверхні землі мережу долин, які прорили, відступаючи. Тепер цими долинами струмують ріки, і вони вже практично не можуть змінити свого русла. Це я до того, що олігархічні відносини, які виникли, чинять опір впровадженню свобод для буржуазії свобод, що виникає.

Напевно, є частка правди, коли визначають Майдан як боротьбу титанів із танталами (мільйонерів із мільярдерами). Як тепер модно говорити, середній клас відстоював свої свободи. Він привів до влади новий уряд, що здійснює необхідні для цього класу зміни. Підвищує пенсії й оклади, тобто створює товарного споживача. Такий дрібний споживач не був потрібен олігархам. Намагаються спростити систему реєстрації та ведення бізнесу, створити атмосферу буржуазних свобод. Зробивши масову заміну керівних кадрів, намагаються зруйнувати стару мережу корупції (союз бюрократії й олігархії).

Звісно, оранжева революція, як і більшість революцій, — це ще й свято душі. Тож у моральному сенсі «імпульс Майдану» — це боротьба за свободу: свободу слова, громадянських свобод, свободу підприємництва.

Але, читаючи історію, можна припустити, що й надалі нам нудьгувати не доведеться. Після буржуазних антифеодальних революцій (а оранжева, напевно, була однією з таких) настає черга пролетарських. Акцент переноситься з боротьби за свободу на боротьбу за справедливість.

З повагою, Віктор ЯЛОВИЙ, Кривий Ріг