Людмила ДЕНИСОВА: «Те, що мене виправдали — перемога публiчної полiтики»

ПОЛІТИЧНИЙ «РОМАНТИЗМ» І ЖОРСТКІ РЕАЛІЇ

— Людмило Леонтiївно, нещодавно голова Верховної Ради Криму Леонід Грач заявив, що з 2001 року в Криму буде підвищено пенсії за рахунок доплат з бюджету автономії. Хто, як не міністр фінансів, може прокоментувати, наскільки реальні плани голови кримського парламенту, яке наповнення бюджету автономії і, відповідно, стан економіки півострова?

— Питання про доплати кримським пенсіонерам порушується не вперше. Спочатку Леонід Іванович ставив перед урядом завдання про підвищення пенсії всім кримським пенсіонерам до 120 — 150 грн. Ми підрахували, що якби всі податки і збори, котрі збираються на території республіки, залишалися в бюджеті Криму, то 2001 року бюджет отримає 945 млн. грн. На те, щоб виплатити середню пенсію кожному пенсіонеру, котрий одержує зараз менше 100 грн., треба 202 млн. грн. Тобто в принципі можливо вирішити проблему соціального захисту і не тільки пенсіонерів. Але для цього треба вирішити одну проблему — яким чином формуватиметься бюджет-2001 — за законодавством України чи Криму? Тому питання зараз відкрите.

— Тобто з одного боку, керівник парламенту ставить перед урядом завдання збільшення виплат, а з іншого — не зроблено кроків у законодавстві для того, щоб наповнити під ці виплати бюджет.

— Так, питання міжбюджетних взаємовідносин між Кримом та Україною досі не врегульоване. Доти, поки не підтверджено, що ми залишаємо в республіці податки і збори, кримський парламент, на мій погляд, не має права планувати такий соціальний захист, як збiльшення пенсiй. Верховна Рада АРК повинна вжити заходiв по вирiшенню цього питання.

Зараз кримський уряд знову поставлено у незрозуміле становище: 1 серпня Рада міністрів має передати бюджет на наступний рік до Верховної Ради, і бюджет цей, як сказано в дорученні, яке було дане парламентом автономії Раді міністрів, мають сформувати на основі Конституції АРК. Але сьогодні ми вже відчуваємо, що ми не повинні приймати бюджет раніше, ніж його прийме держава, тому що цього року до бюджету, котрий було прийнято раніше загальнодержавного, вносяться поправки на кожній сесії. Так виник дефіцит в 90 млн. грн. Ми відчуваємо, що витрати перевищують прибутки, а це відбивається і на погашенні заборгованості із заробітної платні.

— Останнім часом багато говориться про протистояння керівництва кримського парламенту й уряду. Який чинник цього конфлікту є провідним: політичний чи економічний?

— Завжди існує проблема бажання влади. Я думаю, коли людина переходить якусь межу і починає прагнути влади іншого, з’являються такі конфлікти. Як такої проблеми немає, просто депутатам необхідно зрозуміти, що вони — представницька влада і розпочати писати нормальні нормативно- правові акти, в тому числі й щодо реалізації Конституції Криму. І тоді в уряду з’явиться можливість не боротися з парламентом, а виконувати ті рішення, які прийнято.

— Яка, на ваш погляд, роль Анатолія Франчука в кримському протистоянні?

— Анатолій Романович досить сильна особистість, і він має вплив на частину депутатів. Деякі підтримують його давно, відкрито й послідовно, їх я поважаю хоча б за те, що вони мають позицію. Але цей конфлікт спровоковано тими людьми, які бояться сили, які бігають з однієї команди в іншу. Я думаю, що Анатолій Романович впливає на певні кола, ті, які займаються близькою Франчуку діяльністю — нафтогазовим комплексом.

— Зараз в українському парламенті вплив лівих меншає, утворюються нові політичні організації, які, очевидно, потіснять лівих. Крим же, як і раніше, справляє враження певного комуністичного заповідника. Ви бачите якісь перспективи у ситуації, яка склалася?

— Я думаю, що в кримському парламенті існує проблема формування більшості, і поки не буде такої більшості, яка підтримує уряд, поки уряд не буде сформовано не з представників партій і фракцій, а з професіоналів, проблема не вирішиться. Думаю, що у нас вистачить здорового глузду і порядності тих людей, які рухають політику, щоб домовитися і почати нормально працювати. Досить розбрату, треба просто робити те, що належить.

— Чи вважаєте ви, що в уряді Криму можлива некомуністична більшість без Франчука?

— Я не стала б акцентувати на Франчукові чи на комусь. Більшість можлива.

Я ПРОСТО ПЕРЕКРИЛА ЇМ КИСЕНЬ…

— Ми досить детально описували конфлікт, який виник у травні між вами як міністром фінансів і прокурором Криму, а також про участь у цьому конфлікті оточення Леоніда Грача. Хотілося б дізнатися, яке зараз ваше становище, чи припинено кримінальну справу, чи її можуть знову пустити в хід? І що все-таки стояло за цією крупномасштабною інтригою?

— Я хочу насамперед подякувати журналістам вашої газети за таку активну участь і об’єктивне висвітлення конфлікту. Все, що сталося, і те, що мене виправдали, — це велика заслуга преси і перемога публічної політики. Я пересвідчилася, що треба більш відкрито говорити з журналістами, серед яких багато професіоналів.

Дійсно, до конфлікту було залучено оточення Леоніда Івановича, я зрозуміла, що він близько стояв до тих подій, оскільки радник Леоніда Івановича якраз і чинив на мене тиск, радив як мені діяти, інакше буде погано.

Я так розумію, що все-таки Денисова неугодна. Я людина пряма і правдива, не йду на змову, щоб задовольнити чиїсь кланові інтереси. Це й не подобається.

— Це тимчасове перемир’я, затишшя чи кінець битви?

— Думаю, що затишшя. Я, до речі, досі не отримала на руки офіційного повідомлення про те, що кримінальну справу щодо мене припинено через відсутність складу злочину, і що змінено такий запобіжний захід, як підписка про невиїзд. Я дізналася про це з відповіді в.о. Генерального прокурора прем’єр-міністру України Віктору Ющенку. І ще одне підтвердження, що кримінальну справу припинено, я бачу в рішенні Президента України нагородити мене грамотою за особистий внесок у розвиток i змiцнення Української держави.

— Перед вами вибачилися?

— Ні, про що ви говорите! І відтоді, коли мене слідчий Начинкін уперше і востаннє допитував уже як обвинувачену, ми не мали жодних контактів. Мій адвокат намагався отримати у Начинкіна офіційні папери, щоб ми могли почати якісь дії, але безуспішно. Слідчий направляв нас до Генеральної прокуратури, а там, отримавши запит голови Ради міністрів Криму, поки що нам не вiдповiли.

Коли в останніх числах квітня почався тиск, щоб я підписала певний документ, і люди з банку «Слов’янський» просиджували у мене в приймальні і методично, кожні півгодини, за всіма можливими телефонами йшли дзвінки, щоб я підписала, мене дуже підтримав міністр фінансів Ігор Мітюков.

— А чому все-таки ви не підписали, адже ви розуміли, що для вас це означало б зняття проблеми? Що у вас спрацювало, коли почався тиск?

— Односторонньо це питання вирішити міністр фінансів не може. Точніше, якби на моєму місці була інша людина, може, недостатньо кваліфікована як юрист, то за таких обставин, напевно, вона могла б підписати. Але на той час, окрім банку «Слов’янський», держателями облігацій були ще дві компанії — «Ксенон маркетинг ЛТД» і «Дата технолоджи», які пізніше віддали все банку «Слов’янський» і тихо потонули. Але на той момент не було жодних документів про їхню згоду припинити позику. До того ж, навіть при наявності таких паперів, потрібне було рішення Верховної Ради АРК.

Якби я зробила все в односторонньому порядку ...ні, цього робити було не можна. І історія не закінчилася. Чому наклали арешт на рахунки банку «Слов’янський» — нам можуть у жовтні пред’явити всі облігації до оплати? Ми кричимо, говоримо, пишемо, а нам досі на жоден лист, надісланий до ВР Криму, немає відповіді.

Все сталося не сьогодні. Чинити опір цій позиці я почала ще 30 липня 1998 року, як тільки стала міністром і припинила перерахування коштів нашим «добродійникам». Я просто перекрила їм кисень, і тут почалося усе найцікавіше.

— Ви можете сказати, які сили стоять за офшорними компаніями, які діяли в афері з кримськими облігаціями?

— Тепер я знаю, що насправді цих офшорних компаній немає — це якийсь туман, у них є тільки відкриті рахунки, на які перераховувалися кошти. Які сили за ними стоять, я не можу сказати, думаю, що слідство скаже.

ВЛАДА ПРАВА ЧИ ПРАВО У ВЛАДІ?

— Чи ситуація з вами послужила прикладом для наслідування, чи з’явилися послідовники у відстоюванні принципів?

— Знаєте, люди в нашому житті діють дуже обережно, на жаль, чимало дуже бояться. Адже сьогодні в Криму, та й не тільки, існує не влада права, а право у владі. Знаєте, мені говорили знайомі і товариші по службі, ти — молодець, ми тебе почали поважати, адже всі ходили і шепталися, але ніхто не сказав так, як ти. Але все одно люди ще діють обережно і чекають — хто ж переможе: Грач, Куніцин, Денисова, і чи залишиться Шуба прокурором. Люди не просто боятися, вони дуже бояться. Але якщо ми і далі будемо боятися усі разом, то почнеться свавілля.

Коли мене ув’язнили ... Це як 1937-го. Це було на злам, на знущання. Їх дивувало те, що я усміхалася і жодної сльозинки не проронила. Мене кинули у камеру в черевиках, легкому костюмі, адже привезли прямо з роботи. А камера — це підвал, в якому температура вище трьох градусів ніколи не підіймається, там два маленьких віконця без скла, параша у кутку — це просто дірка у ще глибший підвал, і кран з водою. Нари двоповерхові, стіл, табуретка. І очко, в яке постійно дивляться. Мені «продемонстрували» повний набір — обшук, зняття відбитків пальців, руки за спину, коли йдеш коридорами, підйом, коли камера відчиняється.

У постанові, якою обгрунтовували утримання мене під вартою, було написано, що я являю загрозу для слідства. А хіба я намагалася сховатися, знищити документи? Через сім годин, коли мені змінили запобіжний захід і випустили з камери, вже було написано, що загрози для слідства я не представляю і маю двох неповнолітніх дітей. А сім годин тому про це ніхто не знав?

— А як ваші діти пережили все те, що трапилося?

— Того дня, коли мене затримали, 10 травня, старша дочка поверталася із Києва, куди вона їздила зі школою. Її зустрів батько і сказав: мама у в’язниці. Не можна було не сказати, тому що у нас широке коло знайомих і краще, щоб вона дізналася про це від батька. Вона мужня дівчинка, чоловік говорить, що сльози у неї на очах з’явилися, але тільки на мить. І потім, вже вдома серед родичів поводилася по-дорослому, підбадьорювала дорослих. Але, звичайно, всім було важко.

— Людмило Леонтiївно, ви, ймовірно, були успішною радянською школяркою, а у часи перебудови, очевидно, читали про 37-й рік, і коли ви навели порівняння з тим часом, то в певному розумінні це не перебільшення — щодо психології людей, здійснення того ж права нагляду. Що ви відчуваєте, побачивши все це зсередини? І що зробило старше покоління політиків, яке ось уже десятиріччя мешкає у незалежній країні, щоб 37-ий рік не приходив у дім до кожного, як прийшов до вас?

— Загалом, я дійсно була успішною школяркою і знаєте, весь час мріяла бути прокурором. Мене навіть у сім’ї називали прокурор. І я стала б прокурором: коли працювала в Архангельському обласному суді консультантом з нагляду, вже було підписано документи на переведення мене в обласну прокуратуру прокурором із загального нагляду, але тут чоловіка перевели до Сімферополя. У Сімферополі мені також пропонували місце прокурора в мiськiй прокуратурi. Але тоді б наші з чоловіком графіки роботи збігалися і не було б на кого залишити дітей. Довелося відмовитися. А тепер дівчинка, яка мріяла бути прокурором, бореться з прокурором.

До речі, свого часу я займалася справами про реабілітацію репресованих. А справи колись репресованих — це часто три аркуші: зміст, скарга-донос і — вирок.

Мені здається, що якщо проблема 37-го року лежить у політичній площині, то зараз є економічна основа існування аналогій з 37-им роком. Використовуються методи тиску, психологічного тиску, при якому людина не може за гратами довго триматися. Поки це не зміниться, можливості застосування тактики і методів 37-го року залишаться.

ВЕДУТЬ БОРОТЬБУ НЕ ЗА ГОЛОСИ СВОЇХ ВИБОРЦІВ, А ЗА ГОЛОСИ ПРОТИ МЕНЕ

— Яке ставлення виборців до себе ви відчули?

— Знаєте, я думала — люди гірші, з тієї простої причини, що вважала, що людей цікавить тільки своє гніздо, свої проблеми — наявність води, світла, газу, як прогодувати сім’ю. Виявилося — не тільки. Знаєте, я приїхала до району Сімферополя, де живуть кримськi татари, щоб дізнатися про проблеми людей, а вони насамперед спитали — як ви пережили історію з арештом. І коли люди, досить далекі від політики, котрі живуть зовсім не безпроблемно, цим цікавляться, у нас далеко не все втрачено — це точно. Що ж до мене і моїх колег — ми будемо і далі говорити про позику, облігації, пограбування бюджету правду і не замовкнемо, як би комусь цього не хотілося.

— Що для вас було складним у ході передвиборної кампанії, а що, навпаки, легким?

— Зараз усі кандидати в депутати по 39 округу борються з Денисовою. З одного боку — це приємно, тому що вони бачать у мені лідера передвиборної кампанії. З іншого боку, коли всі об’єднуються проти тебе, то боротися треба жорсткіше, це важче. Я, звичайно, відчуваю протистояння. З іншого боку, мені легко і з кримськотатарським народом розмовляти, адже в принципі ми всі однакові — проблеми, за великим рахунком, однакові.

— Часто запитують, чи важче жінці реалізувати себе як міністру? Чи складніше наважитися вступити у політичну кампанію виборів. Чи відчуваєте ви особливість свого становища?

— Від того, що жінка йде в політику, бачу тільки плюси. Люди більш схильні до розмови з політиком-жінкою про свої проблеми.

Я веду свою передвиборну кампанію, нікого не обливаючи брудом. Вони нехай борються за голоси, які будуть віддані за них, а не проти мене. І коли вони ходять дворами і розповідають гидоту...

Мені було 32 роки, коли мене призначили начальником Пенсійного фонду Криму, усі відразу кинулися шукати — де ж у неї рука, дуже довго обговорювали цю тему.