Малі поступки – великі трагедії

Пленарне засідання четверга ознаменувалось низкою інтриг щодо відносин України з агресором. Перша – можливий візовий режим з РФ. Питання спекулятивне, яке так і не винесли на обговорення й голосування. Друга – закон, який вимагав від російських і недоросійських «зірок» визнання РФ агресором і лише потім отримання дозволу на свої гастролі в Україні. І якщо до першого законопроекту Рада просто не дійшла, то питання «двух кусочиков колбаски» наш парламент просто провалив. Аргументи? Мовляв, у нас в Україні є ж і шанувальники «вишнёвой девятки». То чого ж ми будемо їм заважати споживати шансонно-імперську бражку? Тим більше якщо її «розливають» у центральних палацах, які можуть зібрати мільйонні збори.

З проектом закону про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора, який було запропоновано ще в березні цього року, виступив Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький. Законопроект, який резонував зі знімками фасаду Палацу «Україна», на якому рясніли банери Наташи Корольової, при голосуванні був провалений. Парламентарії вирішили, що у виступах проросійських (наголосимо саме на приставці «про») нічого страшного немає, так само, як і в шансоні у львівському таксі.

Цей законопроект став певною мірою лакмусовим папірцем для громадян, які так чи інакше реагують на приїзд «балалайок» та тих, хто начебто представляє державу і народ, в цьому випадку депутатів. І якщо перші мали проявити громадянську позицію, то другі ще й державну. Але не проявили...

Українська співачка Анастасія Приходько коментує «Дню» свою позицію: «Я, як українська співачка, яка відмовилась від нагород, які мені дала свого часу Росія, піднімаю питання присутності на теренах України російських співаків постійно. Так само, як і питання українських співаків, які їздять на окуповані території, а потім виступають у Києві чи інших українських містах. Вважаю, що держава має починатись з кожного з нас, з нашої гідності. І це не пафосні слова, це формула нашої перемоги і, якщо хочете, нашого виживання. Так, багато українських співаків до війни їздили до Росії. Але зараз вже третій рік триває війна, гинуть українці, ворог захопив наші території. Невже це не є приводом для остаточної визначеності? Самі кияни, до яких у гості їздять колаборанти, так само мають проявити свою позицію – нема чого ходити на ці концерти, нема чого підтримувати тих, хто всіляко хоче перетворити нас на губернію, на периферію московської імперії. Вважаю, що потрібні санкційні списки тих, хто вступає в колаборацію з агресором. Адже виходить, що у нас у країні вседозволеність, яка вкрай небезпечна для нашої державності і зрештою для життя кожного українця. Зверніть увагу, скільки українців загинуло від російської агресії. З малих поступок починаються великі трагедії. Ми маємо показувати у всьому те, як ми вміємо захищати власну державу. Світ ніколи не буде допомагати тим, хто сам не робить нічого, щоб захистити себе. В Америці ви ніколи просто так не отримаєте дозвіл на перетин кордону, а у нас відверті вороги їздять туди-сюди і ще й на нас заробляють гроші. То чому ми не заявляємо про це? Чому ми не показуємо свій кулак?»

Один із головних ініціаторів згаданого законопроекту Микола Княжицький в коментарі «Дню» пояснив: «Вважаю, дуже добре, що поставили на голосування цей законопроект, адже це засвідчило прикрий факт – свідомої проукраїнської більшості в українському парламенті немає. В Раді є частина людей, які абсолютно свідомо перебувають під російським впливом. На жаль, і в суспільстві, за останніми опитуваннями, є відсотків 30 таких людей. Але є патріоти України, які перебувають в стані недосвідченості, адже вони виховані в радянській системі цінностей. Цей «совок» насправді сидить у кожному з нас, і вичавлювати його – це має бути постійною роботою. Треба усвідомлювати, що якщо ми хочемо побудувати свою державу, то ми маємо знати свою історію і плекати свою культуру. Необхідно усвідомлювати відмінність нашої культури від російської, адже агресор робить все, щоб змити ці кордони. Війна має навіть начебто непритомних вже розбудити і примусити мислити хоча б з позицій самозбереження. Якщо є агресор,  значить - є війна. І депутати мали б про це пам’ятати. На жаль, для частини людей цієї війни не існує і їм все одно, що Росія забрала Крим, що російські війська на Донбасі. Є й такі, що начебто турбуються за це, але думають, що якось все обійдеться, а значить - можна й далі слухати російську попсу, можна й далі виступати з «ура-патріотичними» гаслами, а насправді торгувати з РФ. Все це означає, що є частина українців, які громадянами себе до кінця так і не усвідомили в повному сенсі цього слова. Наголошую, громадянська позиція починається не з гасел, а з культури, тобто з тим, що зв’язує нас з нашою національною пам’яттю. Наша біда ще й у тому, що дуже мало видань та інших ЗМІ, які глибинно усвідомлювали б цю проблему. Не забуваймо, що в цей же час РФ вкладає величезні кошти саме в пропаганду російської, а по суті - «совкової» культури, яка асоціюється з Радянським Союзом, а отже імперією».