«Медведь» по-українськи

Парламентську передвиборну кампанію у суботу в київському Будинку вчителя продовжив II з’їзд (третій етап) Партії регіонального відродження України.

У кулуарах явно відчувалася донецька специфіка партії. Голова ПРВУ — донецький міський голова, народний депутат Володимир Рибак. Найчисленніша група делегатів прибула теж із Донецька. Присутність на з’їзді Юхима Звягільського, котрий після деяких вагань підкорився проханням і зайняв місце в президії з’їзду, здавалося б остаточно переконувала в тому, що про відродження регіонів турбуються в основному представники однієї області. Однак на з’їзді грунтовно був представлений ще й Харків. А після того, як мер Одеси Руслан Боделан заявив у своєму виступі, що все зробить для підвищення авторитету партії, стало очевидним, що ПРВУ претендує на серйозне представництво інтересів регіональних еліт сходу і півдня країни.

Передвиборний характер заходу особливо чітко унаочнив виступ голови ПРВУ Володимира Рибака. Почавши з «обов’язкової частини» — аналізу внеску ПРВУ в перемогу Леоніда Кучми і підтримку референдуму 16-го квітня — лідер партії відразу перейшов до передвиборних завдань.

Судячи з їхнього характеру і постановки, на політобличчі партії можемо помітити такі риси. Децентралізація влади (перш за все, фінансових потоків у державі): характеризуючи перші кроки кабінету Ющенка, за бюджетом-2000, В.Рибак зазначив, що уряд реформаторів почав свою діяльність зi знищення закону про місцеве самоврядування. Крім того, специфіка партії виявилася у зовнішньополітичній проросійській орієнтації і прагненні підвищення статусу російської мови в Україні. Що взагалі-то зрозуміло, якщо враховувати масові настрої у східних і південних регіонах країни. А якщо згадати про адміністративні ресурси ПРВУ в цих областях, то видно, що партія має використати на майбутніх виборах тактику «опорних регіонів». Що цілком може принести успіх — на минулих виборах окремі партії подолали чотирьохвідсотковий бар’єр за рахунок декількох областей. Однак повну гарантію подолання бар’єра може дати тільки всеукраїнський характер партії. Тому на з’їзді вирішено розширювати мережу парторганізацій (насамперед у центрі і на заході країни), активно брати участь у боротьбі за місцеві органи влади, створити молодіжну організацію і вже сьогодні формувати перспективний партсписок.

І тут цілком очевидно, що ПРВУ знадобляться союзники, що мають вплив у західних регіонах. Чи будуть це політичні партії, чи, може, ПРВУ спробує стати партією губернаторів, за російським прикладом «Медведя», покажуть найближчі місяці. Певна річ, проросійські «технологічні» уподобання керівництва ПРВУ (які спричинили, до речі, неоднозначну реакцію серед рядових делегатів з’їзду) можуть стати тут серйозною перешкодою. Крім того, ще не зрозуміло, чи захочуть регіональні власті відстоювати свої інтереси під «донецьким прапором». Адже «медвежат», які хочуть стати «Медведем», в Україні вистачає.

А найближчим часом спрацює ще один «індикатор» — бюджет-2000. Ступінь жорсткості позиції регіональних лідерів (і ПРВУ, зокрема) щодо бюджету висвітить їхню реальну вагу в парламенті і, водночас, міру готовності до парламентських виборів. Адже ні для кого не секрет, що невдалий проект бюджету цілком може запустити процеси розвалу більшості і дострокових виборів.

Про позиції ПРВУ на осі «бюджет — вибори» — в інтерв’ю з головою ПРВУ, мером Донецька і народним депутатом Володимиром РИБАКОМ.

— Ключова подія тижня — бюджет-2000. У програмі вашої партії чітко заявлено принцип децентралізації бюджетного процесу. Як проходитиме проект бюджету через парламент? Особливо якщо врахувати, що регіони, в тому числі й регіони-донори, можуть стати дотаційними?

— Коли ми голосували за Віктора Ющенка при затвердженні його прем’єром, він заявляв, що в бюджеті цього року буде надана велика фінансова самостійність регіонам. Та коли ми отримали перший варіант бюджету (який ВР не ухвалила. — Ред. ), то все виявилося зовсім іншим. Багатьом депутатам і регіональним керівникам незрозуміло: навіщо області та міста- донори робити дотаційними? Надмірна централізація бюджету породить утриманство і безвідповідальність регіонів. Завдання центру — «вирівнювати» регіони. При цьому регіонам, які можуть самі себе забезпечувати, потрібно надати таку можливість, закріпивши це у відповідних нормативах. Оскільки регіони просто вимагатимуть гроші у центру, а уряд, взявши всі ресурси і велику відповідальність, — дуже ризикує. Я вважаю, що частина ПДВ, частина податку на прибуток, і весь прибутковий податок із громадян мають залишатися в регіонах. Бо ж який тоді сенс місцевій владі працювати на ефективність підприємств? Потрібно стимулювати місцевих керівників. Причому в нас сьогодні й так три бюджетних рівні. Місто (район) — область — держбюджет. Після держбюджету «чистити» починає область. В результаті у місті і районі грошей взагалі не залишається.

Нинішній проект бюджету був дуже суперечливий. Подивимося, як, порівняно з першим варіантом, змінено розподіл коштів між центром і регіонами на користь останніх, як передбачили підвищення зацікавленості регіонів у поповненні бюджету... Після цього можна буде про щось говорити.

— У своєму виступі на з’їзді ви згадували про пріоритетність вугільної галузі для України. Минулого тижня відбулося кілька масових пікетувань Кабміну, в яких брали участь і шахтарі — йшлося про намір уряду урізати дотації вуглярам. Існують думки, що використання шахтарського невдоволення є однією з технологій тиску регіональних еліт на уряд. Що б ви могли сказати про такі підозри?

— Проблему шахтарських страйків я відстежую з 1989 року, коли ще працював головою райвиконкому в Донецьку. Шахтарі мають право відстоювати свої інтереси. Я належу до місцевої політичної еліти, знаю зсередини проблеми вуглярів. Мене, як представника місцевої влади, десятки разів «ставили до стінки» за «невирішення проблем у вугільній галузі». Я категорично відкидаю те, що за шахтарськими акціями стоять представники місцевої влади. Хоча не виняток, що їх можуть використати у своїх цілях політичні сили. Водночас, я не сумніваюсь у тому, що найбільший «головний біль» у Віктора Андрійовича буде від шахтарів. Чому? Бо на шахтах, зокрема, в Донецьку, тепер вибухонебезпечна ситуація. До речі, передусім шахти потерпають від неплатежів енергетиків за вугілля. Так що тут розігруй чи не розігруй «шахтарську карту», але якщо люди місяцями не отримують зарплати... Організаторами страйків виступають профспілки. Причому з 1989 року вже можна говорити про циклічність цих страйків: кінець лютого — початок березня, потім червень-липень, і, насамкінець, перед початком зимових холодів.

— Повернімося до майбутніх парламентських виборів. Судячи з програмних заяв, ваша партія перебуває «поруч» із Демсоюзом, СДПУ(о), «Батьківщиною». Варіанти вашої взаємодії з ними: блок чи суперництво?

— Поки що про це рано говорити. Ми також молода партія. Проте є одна розбіжність — ми не займаємося абстрактною політикою. Ми не обіцятимемо речей, яких не зрозуміє пересічний виборець.

— А 4-відсотковий бар’єр ви подолати збираєтеся?

— Звичайно. Та якщо ми говоритимемо про блок, то тільки у розумінні, хто нас зможе доповнити. У нас серйозні позиції у Донбасі, у Харкові, і ми дивитимемося: хто нас зможе посилити в інших регіонах.

— Тобто ви підете на блокування тільки за умови домінування у блоці вашої партії?

— Так. Нас просто недооцінюють. А ми — партія зі своїм обличчям і своєю думкою — і в Донбасі, і загалом в Україні.

— Ваша партія досить жорстко ставить питання про підвищення статусу російської мови в Україні. Ви не відчуваєте остраху, що ця обставина перешкодить їй стати всеукраїнською?

— Острах є. Та практика показує, що чинника російської мови не можна не враховувати. Я, як депутат, представляю російськомовний край. Так, державною має бути українська мова. Однак, враховуючи особливості регіонів, мовна політика має бути гнучкішою.

— Ви однозначно заявили про підтримку ідеї двопалатного парламенту, причому друга палата має складатися з виборних регіональних керівників. А якими тоді мають бути квоти регіонів? Чи погодяться області, не однакові за чисельністю виборців та економічною вагою, на однакове представництво? — Наприклад, у Донецькій облраді Донецьк і райцентр із населенням 20 тисяч чоловік мають по чотири представники. Такий закон. Задля рівноправності областей треба піти на однакову кількість представників від кожного регіону у верхній палаті. Та це питання ще не опрацьоване, немає закону про верхню палату. Взагалі ж, думки з приводу двопалатності і в парламенті, й у суспільстві розділилися. І я припускаю, що на референдумі ідею двопалатності може не підтримати навіть більш ніж половина виборців.

ДО РЕЧІ

Ситуацію у трикутнику «бюджет — регіони — дострокові парламентські вибори» «Дню» прокоментували учасники з’їзду: Руслан БОДЕЛАН, мер Одеси:

— Чи потрібні договори щодо розмежування повноважень центру і регіонів?

— Сьогодні ці питання знаходяться, радше, на рівні дискусій, аніж практичного застосування. Є проект закону про регіональну політику. Він сьогодні обговорюється у ряді громадських організацій... Зокрема, його обговорила Асоціація міст України, створено робочу групу з доопрацювання цього закону. На мою думку, цей закон має передбачати чітке розмежування повноважень як у центрі, так і на місцях. Однак законом не можна усього передбачити і розписати, тому, вочевидь, з цілої низки питань мають бути договори між урядом і рівнем регіонального управління щодо визначення якихось конкретних задач. І договори можуть бути складені вже зараз.

Причина їх непідписання сьогодні полягає у неможливості вирішувати цілу низку економічних задач. Держава прагне передати регіонам чимдалі більше певних повноважень, передусім пов’язаних із передачею певної власності. Проте передавши, скажімо, житло, дитячі садки під безпосереднє управління влади на місцях, держава не забезпечує їх відповідним фінансуванням. І виходить, що з кожним роком на місцевий бюджет зростає навантаження. Тому, зрозуміло, договір такий, якби він був складений, і у ньому було б чітко визначено, що конкретні повноваження повинні покриватися безпосередньо з державного бюджету, був би дуже серйозним поштовхом в оптимізації бюджетного процесу на всіх рівнях.

— Чи відповідатиме, на вашу думку, представництво в другій палаті кількості населення у регіоні?

— Я поки що не знаю, як ми будемо обирати другу палату. Виходячи зі світової практики, має бути відповідність кількісному складу населення. Іноді враховується і територія, навіть якщо вона не густонаселена.

Однак, яким буде закон про другу палату, мені поки що важко сказати.

Олексій КУЧЕРЕНКО, народний депутат («Відродження регіонів»):

— Як ви оцінюєте перспективи блоку ПРВУ з СДПУ(о) і Демсоюзом?

— Я висловлю свою думку, як співголовуючий депутатської групи «Відродження регіонів», не будучи ні членом Демократичного союзу, ні членом Партії регіонального відродження України. Я вважаю, що цей блок цілком реальний, обгрунтований. Так молодший брат може доповнити старшого, могутнішого брата, голосами виборців там, де ПРВУ сильна. Для цього досить подивитися на карту виборів минулого року. Це, передусім, Донецький регіон, і ще два, де ця партія подолала 4-вiдсотковий бар’єр. Я переконаний у реальності цього блоку.

— Наступною важливою подією у парламенті має стати прийняття бюджету. Якою буде позиція вашої фракції?

— Для початку треба побачити цей бюджет. У п’ятницю нам його передали і ми його почитаємо. Звісно ж, він нас не задовольнить, ми його приймемо. У моїх словах немає суперечності — це перший, у моєму розумінні, реальний бюджет України. Ми віримо урядові В.Ющенка, віримо, що вони все зроблять для того, щоб цей бюджет був дійсно реальним не тільки у дохідній, але й у витратній частині. І що інтереси регіонів у ході виконання цього бюджету будуть збережені. У парламента не буде вибору, і ми приймемо цей бюджет.

— Чи не може стати голосування щодо бюджету причиною розколу більшості?

— Я передбачаю такий варіант. Тоді треба готуватися до виборів. Можна подивитися на календар, прорахувати можливі варіанти і визначитися, коли, власне, ми підемо на нові вибори. Розумні люди вже починають готуватися до виборів. Ми дивимося на блоки, на партії, на депутатів-мажоритарників. Хотілося б сподіватися, що наша депутатська група зможе консолідовано підійти до виборів, оскільки дуже багато було вкладено моральних і матеріальних зусиль у створення цієї групи.

Наталя ТРОФIМОВА, «День»