Метод «батога і... мотора»

Відомий у Донбасі підприємець і довірена особа Віктора Ющенка в 42-му округу (центр Донецька) Антон Клименко сам зателефонував до редакції «Дня». Нагадаємо: його ім’я згадувалось в інтерв’ю «Дню» головного редактора газети «Острів» Євгена Талишева, де, зокрема, йшлося про конфлікт між новообраним керівництвом партії та членами донецької делегації, що спалахнув у перерві установчого з’їзду партії Народний cоюз «Наша Україна». Тому пан Клименко попросив надати йому можливість розповісти читачам нашої газети про свої плани на майбутнє, своє бачення подій установчого (березневого) з’їзду НСНУ в Києві, а також викласти свої погляди на зміни в країні та донецькому регіоні.

— Як ви розцінюєте те, що відбувається в зв’язку зі «справою Колесникова»? Що це, на ваш погляд, — «політичне замовлення» чи «суто кримінальна справа»?

— Узагалі-то, я не хотів би коментувати дії правоохоронних органів... Особисто я об’єктивно можу і повинен сказати, що я безмежно поважаю Бориса Вікторовича як особистість. Це талановитий менеджер, управлінець... А крапки над «i» в його справі повинен розставити суд. Саме суд повинен дати оцінку його діям і діям правоохоронних органів. Але вже зараз я можу сказати, що вибраний запобіжний захід — арешт — об’єктивний. Якщо ж у вчинках Колесникова був кримінал, то хай це встановить суд.

Єдине, що викликає тривогу, — ситуація в регіоні. Соціальна обстановка дуже важка, вона досить сильно політизована. Проте я сподіваюсь, що в найближчому майбутньому обстановка розрядиться.

— Екскурс у недалеке минуле: що, на ваш погляд, сталося на березневому установчому з’їзді НСНУ в Києві? Чому в Донбасі формувалися дві делегації?

— Десь за два тижні до з’їзду на погоджувальній раді політичних партій і громадських організацій-учасниць процесу створення партії Народний cоюз «Наша Україна» було визначено склад організаційного комітету, що займався підготовкою до установчого з’їзду. Головою комітету призначили Юрія Єханурова. Ця погоджувальна рада визначила й квоти представництва кожної області на з’їзді. Зрозуміло, що Віктор Андрійович Ющенко як народний Президент має безліч прихильників. І найбільша будівля в Києві — Палац спорту — не могла вмістити навіть соту їх частину. Тому організаційний комітет ухвалив рішення про квотування делегацій. Я особисто вважаю, що воно було досить об’єктивним: залежно від внеску тієї чи іншої області в перемогу Віктора Андрійовича були визначені й квоти. Квота Донецької області становила 200 делегатів. Приблизно за тиждень до з’їзду Євгену Івановичу Талишеву повідомили, що йому як голові донецького відділення організації «За Україну, за Ющенка!» в складі офіційної делегації визначена квота в 10%. Тобто — 20 осіб. Від мене як керівника офіційного оргкомітету Євген Іванович отримав і запрошення, і квитки на з’їзд НСНУ. Він же надав мені список із 20 осіб, які й увійшли до складу офіційної делегації.

Мені важко зрозуміти, чим мотивувався Талишев, але разом із ним на з’їзд прибули близько 250 осіб. І цих людей також назвали делегацією від Донецької області.

Зважаючи на це, а також на той факт, що подібне сталося не лише з делегацією Донецької області, центральний оргкомітет пішов на те, щоб навіть усупереч санітарним і пожежним нормам доставити ще якусь кількість крісел, видати ще якусь кількість запрошень і вже як гостей запросити в зал тих, хто приїхав на з’їзд із власної ініціативи… По суті, жодних аргументованих претензій ті люди, які кричали мені «Ганьба!» та намагалися зайняти сцену, до мене не мали. Із більшістю з них після з’їзду я зустрівся особисто. У мене склалося враження, що їм просто подали ситуацію таким чином, наче всіх делегатів якийсь Клименко поділив на «більш достойних» і «менш достойних». Тому хтось не потрапив на з’їзд і мерзнув на вулиці.

Що стосується нашого знайомства з Талишевим, то я з повагою ставлюсь до нього як до журналіста і вважаю, що внесок газети «Острів» у перемогу Віктора Андрійовича вельми відчутний. Я завжди запрошував Євгена Івановича до діалогу, завжди говорив про те, що політика — це мистецтво досягнення компромісу, а не будівництво тупиків…

— А що ви можете відповісти тим, хто ставить вам у провину «політичний туризм» — ваш багатий досвід співпраці з різними політичними силами?

— Політика ж вельми динамічна і розвивається разом із суспільством, разом із життям. Можу сказати, що з самого початку своєї діяльності в політиці, з 1996 року та до 2005-го, я завжди перебував в опозиції до режиму Леоніда Кучми. Я завжди працював із тими гравцями або політиками, які в певний момент були найяскравішими представниками опозиційної ідеї. Так, у 1996 році, мабуть, найяскравішою опозиційною партією була «Громада», а в 2001 році партією, що найбільше відображала ідею підприємницької опозиції, була, на мій погляд, партія «Яблуко». Пізніше я був абсолютно впевнений у неминучості приходу нової влади і найяскравішим її представником вважав Віктора Ющенка та його команду.

— Крім способу формування делегацій, частина представників Донеччини була незадоволена ще й методами створення партії, що, на їхню думку, пройшли «кулуарно». Чи згодні ви з цим?

— Категорично не згоден. Із більшістю представників місцевих штабів, активістами, довіреними особами кандидата на посаду президента Віктора Ющенка, представниками громадських організацій і політичних партій механізми та принципи формування нової партії широко обговорювали задовго до з’їзду.

— Як ви загалом оцінюєте нову партію?

— Упевнений, що НСНУ стане мотором і батогом нової влади, бо немає зобов’язань більш важливих, ніж зобов’язання перед українським народом. Переконаний, що нічиї амбіції не повинні ставати на цьому шляху.

— На вашу думку, яким чином НСНУ може виправдати покладені надії?

— Необхідно налаштуватися на конструктив і творення. Тривалий час ми всі (і я в тому числі) працювали на руйнівній ідеології, тобто намагалися «розбити» режим Кучми. Ми так звикли бути революціонерами, що часто вимовляємо слово «революція» з чотирма «р»… На жаль, не кожен, хто може добре говорити на мітингах, вести за собою людей, у стані потім будувати нове життя та нове суспільство. Ми створюємо широку народну коаліцію. Діалог можливий. Так, буде багато конфліктів, багато організаційних непорозумінь, але я впевнений, що кожен, хто є справжнім прихильником народного Президента Ющенка, кожен, хто хоче зробити щось корисне для нашого суспільства, знайде собі достойне місце в партії. Не знайде місця той, хто бачить партію як інструмент для досягнення власних цілей.

— Це чудово, але останнім часом усередині донецької коаліції «Сила народу» дуже багато конфліктів. Прикладом можуть слугувати розбіжності з кадрового питання. Чи не вважаєте ви, що це може бути свідченням певного розчарування діями нової влади?

— Будь-яка коаліція передбачає палкі суперечки та діалог усередині неї, — це нормально. У донецькій коаліції «Сила народу» немає яскраво вираженого лідера, який був би здатен своїм авторитетом привести більшість позицій до спільного знаменника. А що стосується кадрів, то я неодноразово говорив, що нова влада повинна бути не тільки прозорою, відкритою, а й професійною. А право на керівництво людьми треба ще заслужити. Я завжди говорив представникам «Сили народу» тут, у Донбасі: це помилка — думати, що ми тут щось виграли та чогось гідні. У Донецькій області ми кампанію програли — 96% донеччан підтримали Януковича та Партію регіонів. Але історія й український народ подарували нам шанс і рівно рік для того, щоб усім разом спростувати нав’язані ідеологеми, всі ці міфи та чутки, які мусувалися під час виборчої кампанії Ющенка.

По-друге, всіх учасників коаліції можна розділити на дві категорії: на тих, ким рухають їхні амбіції, і вони з приходом нової влади сподіваються зайняти своє місце під сонцем, і на тих, хто справді боровся і бореться за перемогу цінностей Майдану. Напевно, ті, хто не отримав якихось преференцій, почуваються скривдженими, засмученими, «кинутими». А ті, хто не ставив на чільне місце преференції та посади, радіють тому, що зміни в нашій країні все ж почалися.

— Проте деякі колишні прихильники нової влади вже заявили про свій перехід в опозицію до неї. Той самий Євген Талишев говорив про назрівання в країні такої собі «третьої сили», що стане конструктивною та діяльною опозицією чинної влади. Як ви до цього ставитесь?

— Я взагалі до опозиції дуже добре ставлюсь. Без неї неможливий нормальний розвиток суспільства. Тільки тут також треба дещо розуміти. Демократія і вседозволеність, просторове критиканство та конструктивна опозиція — це різні речі. Опозиція за принципом «все погано і все пропало» конструктивною називатися не може.

— Партія регіонів, за вашими словами, безсуперечно перемогла в Донбасі в 2004 році. Чи не здається вам, що шанси на перемогу в 2006 р. у неї тут також дуже високі?

— Мене часто критикують за те, що я веду діалог із Партією регіонів. Але, на мою думку, це нормально. Ненормальною є позиція, коли ховаєш, як страус, голову в пісок і кажеш: «Партії регіонів немає. Я її не бачу». Або: «Усі сині погані, всі оранжеві хороші!». Це хибно. Знову відсутність діалогу, знову конфлікт. У Партії регіонів є дуже багато хороших, справді гідних людей. Запитання — чому вони виявилися саме там? Це їхня життєва позиція, яку ми повинні поважати. І якщо ми справжні демократи по суті, а не на словах, то ми зобов’язані на це зважати. Щоправда, в Партії регіонів є люди, які не просто боролися за Януковича (це їхнє право, їхня позиція), а поливали брудом Ющенка, тиснули на простих роботяг і студентів, люди, які загалом перекреслили всі цінності демократичного суспільства. Із такими діалог неможливий.

А що стосується виборів-2006 у Донецькій області, то, я думаю, ми ще маємо шанс поборотися з Партією регіонів. Сподіваюся, уже протягом найближчих трьох-чотирьох місяців багато людей відчують на собі значне покращання рівня життя. Кожен виборець побачить, що й із російською мовою все гаразд, й американські літаки нікого не бомблять, і війська НАТО не вступили на територію України, і Донецьку область ніхто не огородив колючим дротом, а дружба з Росією стала теплішою та рівноправнішою. Стабільність нікуди не ділася, а соціальний рівень життя щодня зростає. Щоправда, прихід будь-якої нової влади на першому етапі завжди пов’язаний із певним організаційним хаосом… Можливо, ми переможемо не одразу, може, не в 2006 році, але, я запевняю вас, що в 2010 році в Донецькій області НСНУ беззаперечно переможе Партію регіонів.

— Що в планах Донецької організації НСНУ на найближче майбутнє?

— Проведемо установчу конференцію, яка буде абсолютно прозорою, а лідер буде вибраний таємним, до того ж альтернативним голосуванням. На місце лідера регіональної організації претендуємо і я, і Талишев. Будуть й інші претенденти.