А може, коаліцію взяти й скасувати?

Учора Президент нарешті перервав своє натхненне мовчання з приводу ситуації в Раді. Озвучила міркування гаранта прес-секретар Ірина Ванникова. Отже, Віктор Ющенко позитивно сприймає початок переговорів, хоч «розраховує, що перемовники запропонують не декларації, а перелік чітких, послідовних кроків, які реабілітують депутатів більшості».

А якщо більшість так і не підтвердить свого існування де-факто, Президент «шукатиме інші політичні шляхи подолання негативних процесів у парламенті». Які це «шляхи» — пані прес-секретар не уточнила.

Як відомо, нині в коаліції лише 225 голосів. І 226-й, судячи з усього, найближчим часом не передбачається. У зв’язку з цим виникає запитання: чи може працювати уряд меншості?

В європейській практиці такі прецеденти є. Якщо раптом розклад сил у парламенті змінюється, але політичні гравці не зацікавлені в дострокових виборах, то вони можуть прийти до негласного консенсусу — дозволити якийсь період часу працювати уряду меншості.

У нас де-факто уряд Тимошенко вже є урядом меншості, але де-юре в нас така практика працювати не може, оскільки коаліція є юридичним суб’єктом. Статус коаліції закріплений у Конституції. І обійти цю норму ніяк не вдається. Саме нинішній жорсткий статус коаліції і створює правову колізію.

В одному з телеефірів нунсівець Олександр Третьяков зробив досить сміливу пропозицію — скасувати коаліцію. Він сказав буквально наступне:

— Де-факто коаліції в парламенті не існує, хоча де-юре вона є. Нових коаліцій у парламенті не буде. Ні «НУ» не піде до ПР, ні БЮТ не піде. Тому є два виходи: або провести дострокові парламентські вибори, які нічого не змінять, або скасувати поняття «коаліція» у Конституції.

Ми попросили регіональних експертів «Дня» прокоментувати ініціативу Олександра Третьякова.

Володимир ПРИТУЛА, голова громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Загалом наші партії є зрізом українського суспільства, тому нема чого звинувачувати саме партії, вони такі, якими їх може сформувати народ, якими ми дозволяємо їм бути. Якщо ми терпимо такий уряд, такі партії, таких політиків, такі ЗМІ, в тому числі таке телебачення, — значить, ми цього заслуговуємо. Бо справа не в тому, що наші партії не дозріли до коаліції, а в тому, що все суспільство не дозріло.

Крім того, сам діагноз, сам вихід з даної ситуації сформульований принципово неправильно. Треба говорити не про те, що в нас недосконалі партії чи недосконала коаліція, а про те, що в нас недосконала Конституція, на основі якої все це формується. Минулі позачергові вибори парламенту нічого не дали хорошого, бо вони проведені на основі застарілого законодавства, що не відповідає часу. Тому ще нові вибори, якщо вони будуть проводитися в умовах тієї ж самої законодавчої системи, знову не дадуть нічого хорошого. Для виходу з кризи є єдиний вихід — формування нової правової системи на базі нової Конституції. А тому завдання номер один — формування конституційної асамблеї і формування нової Конституції не під політиків, а для країни, для народу.

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Житомир:

— Наші політики однозначно не дозріли до формування політичних коаліцій. Демократія передбачає високий рівень політичної культури, політичної відповідальності, існування сильних суб’єктів політичного процесу. Мені вже доводилося говорити, що у нас, власне, немає партій у справжньому розумінні цього слова. А є якісь протополітичні клуби, політичні бізнес-структури, а не партії, які б фінансувалися за рахунок членів партій, тих чи інших соціальних груп. А ці групи усвідомлювали б свої інтереси і домагалися їхнього організованого оформлення і відповідного представництва в органах влади. В Європі ту чи іншу коаліцію формують виборці шляхом голосування. Вони віддають свої голоси за програми тих чи інших партій. У нас нібито відбувається таким же чином, але немає демократичних традицій, не сформовано демократичне мислення, а політику розглядають як форму класової боротьби, що вже було за радянських часів. А політика — це шлях пошуку компромісів, взаємопорозуміння, консенсусу, узгодження позицій. На жаль, у законодавстві не прописані чітко процедури формування парламентської коаліції, припинення її повноважень. Якщо окремі депутати будуть вирішувати долю коаліцій, то це абсурд. Але це є аргументом на користь того, що має бути певний перехідний період від авторитарної організації системи влади до демократичної.

І на цей період, я переконаний, має бути сильна президентська влада. Поки не сформуються цивілізовані інститути державного управління, в тому числі партії, не буде сформоване чітке правове поле. Сильна президентська влада повинна спиратися на підтримку громадян, базуватися на Конституції й законах. У нас же зараз фактично навіть не двовладдя, а тривладдя — є Президент із своїм Секретаріатом, Кабінет Міністрів, Рада національної безпеки й оборони, і ніхто не може сказати, хто за що відповідає. Влада уряду не доведена до місцевого рівня.

А щодо формування партійних списків на вибори всіх рівнів, то їх визначає керівництво, рядові партійці фактично не беруть у цьому участі, а деякі з них тільки повинні голосувати за них. Тому і маємо ситуацію, коли до представницьких органів влади, у тому числі до парламенту, дивним чином потрапляють люди (в тому числі два парламентарі, які нещодавно вийшли з правлячої коаліції), які там не повинні бути. За нормальної внутрішньопартійної демократії, яку потрібно розвивати, ці люди ніколи б там не були. У плані подальшої долі коаліції своє рішення має винести Конституційний Суд. У ситуації, якщо буде продовжуватися політична невизначеність, можливо, варто було б піти на одночасні дострокові президентські та парламентські вибори. А зараз потрібно елементарно дотримуватись вже існуючих законів. Наприклад, призначення голів місцевих держадміністрацій за поданням Кабінету Міністрів. У нас же це постійно порушується. Сьогодні уряд усі критикують, щось від нього вимагають, дають поради. І в той же час країна стоїть перед дуже серйозними зовнішніми і внутрішніми викликами, тому потрібна консолідація всіх політичних сил разом з опозицією. Якщо нову коаліцію не можна сформувати, то немає ніякого сенсу відправляти у відставку нинішній уряд. Щодо планів створення тимчасового уряду, призначеного Президентом і гіпотетично підтриманого більшістю депутатів парламенту, то виникає питання, наскільки це відповідає чинній Конституції, законам. Вважаю, що до цього, можливо, ведуть, бо Президенту на посаді прем’єр-міністра потрібна більш толерантна до нього і менш амбіційна особистість. І зараз розраховують на те, що парламент себе дискредитував, і так само уряд. І висунуть міркування нової революційної доцільності, згідно якої за участі Президента призначать уряд. Але колись треба зупинитись, треба керуватися винятково законами і Конституцією, бо інакше цьому не буде кінця. Бо революційною доцільністю ми керуємося вже 17 років незалежності.

І треба бути реалістами — змін до Конституції зараз внести не можна. Хоча в законодавчому плані варто було б повернутися до Конституції 1996 року. Тобто Президент міг би через Конституційний Суд опротестувати її зміни у 2004 році. А щодо планів утвердження парламентської республіки і скасування посади Президента, про що говорили бютівці, то це буде ще більший хаос.

Юрій МАЦІЄВСЬКИЙ, доцент, кандидат політичних наук, завідувач кафедри політології Національного університету «Острозька академія»:

— Заява про те, що коаліції не існує, не є новою, про це вже давно говорять. Фактично її вже не існує, а формально вона ще не розпущена. Тому зараз у Верховній Раді відбувається багато процесів, спрямованих на переформатування коаліції. На сьогодні це головне завдання Секретаріату Президента. Але переформатувати коаліцію потрібно таким чином, щоб не оголошувати нових виборів, оскільки нові вибори не корисні Президенту, який не має з ким йти на вибори. Фактично у НС НУ існує розкол, і новий політичний проект, яким опікується Віктор Балога, не буде дієздатним, навіть якщо його втілювати в життя вже зараз. Тому вибори не потрібні Президентові. Питання залишається у тому, яким чином усунути з посади Юлію Тимошенко і замінити її іншими кандидатурами. Кандидатур є кілька. З одного боку, розглядається кандидатура Раїси Богатирьової як можливого прем’єр- міністра, з іншого боку — кандидатури Віктора Януковича й Арсенія Яценюка. Сьогодні відповіді на питання про те, чи буде розпуск коаліції, дати ніхто не може. Тут політики діють навпомацки. Вони намагаються робити кроки і спостерігають за реакцією. На мій погляд, до кінця цієї сесії оголошення про розпуск коаліції не буде. Це питання перенесеться на осінь з тим, щоб улітку шукати нові шляхи переформатування коаліції. Інший варіант — надзвичайне засідання ВРУ, на якому буде оголошено про недовіру до уряду Юлії Тимошенко, після чого вона стане виконувачем обов’язків прем’єр- міністра, або на її місце знайдуть когось іншого. Проте цей варіант видається менш ймовірним.

Роман МАРТИНЮК, кандидат політичних наук, доцент кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Острозька академія»:

— З політичної точки зору коаліційної більшості не існує, коли в її складі немає абсолютної більшості від конституційного складу депутатського корпусу. Кажучи спрощено, якщо у складі того, що називається коаліційною більшістю, відсутня реальна більшість депутатів, то це вже не більшість. Не так спрощено має оцінюватися ситуація з коаліційною більшістю у Верховній Раді України з формально-юридичних позицій. Ключовими в розумінні згаданої ситуації є відповідні положення Cт. 83 Конституції України про те, що «у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України» та Ст. 81: «У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення». Якщо депутат задекларував свій вихід зі складу коаліційної більшості, то з формально-юридичних позицій він продовжує залишається в її складі, допоки вищий керівний орган відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) не прийме рішення про виключення депутата зі складу партії (блоку партій). У такому випадку припиняються його депутатські повноваження і відповідно членство у складі парламентської фракції — учасниці коаліційної більшості. Однак це зовсім не впливає на квоту представництва фракції у складі коаліційної більшості: місце депутата в парламенті (відповідно, і фракції) займає інший депутат — суб’єкт виборчого процесу, що в партійному списку займав наступну позицію за вибулим партійним екс-колегою. Коаліційна більшість, таким чином, існуватиме, допоки з її складу не вийде ціла фракція. Якщо вихід фракції спричинить критичне зменшення складу коаліційної більшості, яка вже не зможе скласти абсолютну більшість депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, коаліція більшості припиняє своє існування. Якщо нова коаліційна більшість не утвориться в конституційно передбачений термін (30 днів), глава держави на підставі п. 1 Ст. 90 Конституції України отримує право достроково припинити повноваження парламенту. Що ж стосується такого гіпотетичного випадку і питання життєздатності нової коаліційної більшості, то це вже інша тема, але загалом мій діагноз такий: за умов збереження трьохвідсоткового виборчого бар’єру й особливостей партійної системи України на найближчу перспективу слід очікувати постійної нестабільності в питанні утворення й діяльності коаліційної більшості у Верховній Раді України.

Віктор ПУШКІН, професор, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету:

— У Конституції України записано, що коаліція формується з фракцій, які складають парламентську більшість. Це європейська норма та практика і змінювати її нема чого. На жаль, у нинішній ситуації коаліційна більшість в українському парламенті де-факто давно не існує, а нещодавно вона перестала існувати ще і де-юре. Складність не в тому, що необхідно формувати коаліцію, а в тому, що наші політики не вміють домовлятися. Це їхня головна вада — нездатність до компромісу. Справа в тому, що самі партії формуються за принципом лояльності до лідера або за товщиною гаманця — як завгодно, але лише не з представників громадськості. У цих умовах величезну роль грають амбіції самих партійних лідерів, їхня особиста неприязнь одне до одного. Це і вирішує хід справи. Навіть якщо провести дострокові вибори до парламенту, це нічого не дасть — розклад сил буде колишнім. Волею-неволею нашим політикам доведеться шукати спільну мову, адже ситуаційні союзи з окремих питань все ж таки бувають. Достатньо пригадати, як ухвалювався закон про Кабінет Міністрів. Думаю, що тупикову ситуацію міг би змінити «Єдиний центр», який пішов би на коаліцію з Партією регіонів й іншими силами. Але навряд чи ця партія встигне набрати силу до президентських виборів.