На малій батьківщині екс-президента Кравчука
Село Великий Житін, яке розташоване за 7 кілометрів од Рівного, здається, може претендувати на звання найтиповішого українського села. Півтори тисячі великожитян живуть тими ж бідами та проблемами, як і хлібороби Полтавщини або Чернігівщини. Уже котрий рік перебуває в тяжкому становищі місцеве КСП, затримуючи на півроку зарплату своїм працівникам. Їздять як "човники" за кордон найбільш підприємливі селяни, забезпечуючи своїх сусідів, які не досягли таких успіхів, турецьким та польським товаром. А представник влади на селі Василь Гаврилюк із сумом зазначає, що головне завданням його як голови сільради - забезпечити включення цієї осені опалення у школі. Це завдання дуже вже складне, оскільки за минулий рік Великий Житін заборгував газівникам 24 тисячі гривень.
Узагалі, все як у всіх. Однак є в цьому селі та "цікавинка", яка приваблювала ще кілька років тому у Великий Житін цілі юрби журналістів. Саме тут народився перший Президент України Леонід Кравчук. І навіть сьогодні, коли минуло понад три роки, як Президент Кравчук зійшов із вершин владного Олімпу, в його рідному селі відчувається, що для більшості великожитян він залишився політичним героєм. Портрет Кравчука можна побачити в сільраді, школі і навіть у хаті простого пенсіонера. Співвітчизником пишаються. Хоча й додають, що для свого рідного села екс-Президент майже нічого не зробив. Ну хіба що допоміг прокласти кілька кілометрів асфальтованої дороги та ще посприяв газифікації села. Не густо, особливо коли взяти до уваги можливості глави держави. Мабуть, тому й немає в селі бюста колишнього Президента. Щоправда, пам'ятник Леонід Макарович сам встановив, але не собі, а на символічній могилі свого батька.
Можливо, саме за цю скромність і поважають екс-Президента. Так, мабуть ще й за те, що на самому початку життєвого шляху йому було набагато складніше, аніж більшості односельців. Як згадує двоюрідна сестра Леоніда Макаровича 62-річна Тетяна Яворська, маленький Льоня Кравчук жив із матір'ю в сушарні - підсобному приміщенні, де сушили тютюн. Допомагав, як міг, сироті дід, але він помер 1946 року. Потім мати Леоніда вийшла заміж удруге, і в майбутнього Президента з'явився брат Мишко. Але про нього великожитяни згадувати не люблять, кажучи тільки, що брат загинув, потрапивши під машину років із 10 тому.
Незважаючи на, прямо скажемо, нелегке навіть за злиденними післявоєнними мірками дитинство, майбутній Президент і тоді проявляв неабиякі здібності: був лідером і заявляв, що дуже хоче стати великою людиною. Звісно, ніхто з односельців Льоні Кравчука тоді не сприймав серйозно його слова. І ще штрих до біографії колишнього Президента. У дитинстві він дуже багато читав. Родичі згадують: пасе, було, Льоня корів і читає, читає...
Майже півстоліття минуло з того часу, давно залишив своє рідне село Леонід Макарович Кравчук і дуже рідко відвідував його в роки слави, і нікого з односельців не взяв до себе в Київ. І все ж його як Президента на малій батьківщині цінують і сьогодні. За що? У відповідь на це, здавалось би, риторичне запитання, більшість великожитян відповіла, що в роки свого президентства на зламному етапі історії Леонід Макарович зумів зберегти мир в Україні. Хоча тут-таки додають, що й помилок співвітчизник наробив чимало.
Рівне
