На Рівненщині немає проблем тільки з відданістю

ГОСПОДАРСТВО

Як і всюди в державі, на підвідомчій Рівненській облдержадміністрації території майже всі колишні великі промислові підприємства зупинені на невизначений термін, скоріше за все, назавжди. Окрім згаданої вже Рівненської АЕС, стабільно працює лише колишнє виробниче об’єднання «Азот», частина продукції якого є високоліквідною на зовнішніх ринках. Саме на цій продукції і була зосереджена увага впливових осіб місцевого і столичного масштабу, з метою заробити щось на реалізації чи постачанні. Ті виробництва на «Азоті», на яких не можна заробити вже і одразу, зупинені. Всі очікують змін пов’язаних із приватизацією прибуткового гіганта хімії. Навколо приватизації, як ведеться, розгоряється чимало підкилимових конфліктів, виставляти які на загальний огляд не бажає ані нинішній керівник «Азоту» Віктор Колесник, ані обласна влада. Розрекламовані свого часу проекти розробки унікальних місцевих родовищ базальту та бурштину також не дали відчутного ефекту. Так на будівництво ювелірної фабрики, яка мала б випускати прикраси із бурштину, було витрачено кілька десятків бюджетних мільйонів. І лише після цього виявилось, що продукція, тобто вироби з бурштину, чомусь не продаються тоннами за кордон. Тепер готову фабрику готові приватизувати, після чого може виявитись, що її продукція все-таки здатна приносити прибуток. Зведена на гроші інофонду сірникова фабрика в Березному потішила самолюбство українців, давши роботу двом сотням місцевих жителів і вирішивши проблему утилізації некондиційної осики. Та навряд чи налагодження випуску сірників можна назвати технологічним проривом. Промислові гіганти, які працювали на «оборонку», поступово розкрадаються. Підприємствам харчопрому поталанило більше. Їх поступово і непомітно скуповують нові власники, після чого цукрозаводи, масло- і сироробні цехи відновлюють випуск продукції. Остаточно збанкрутував лише м’ясокомбінат, не витримавши конкуренції дрібних приватних ковбасних цехів. Тенденцій, відмінних від загальнодержавних в цій галузі немає так само, як немає їх і у сільському господарстві, де голови колгоспів готові моментально виконати будь-який указ із столиці, нічого не змінюючи насправді. Такі-сякі гроші крутяться в торгівлі, проте навряд чи кому цікаві подробиці місцевої боротьби за контроль над базарами.

ВЛАДА

Цим всім небагатим господарством вже четвертий рік керує Микола Сорока, призначений на посаду голови обласної держадміністрації з місця керівника «Облагротехсервісу». Не будучи публічним політиком у звичному розумінні, голова, який любить називати себе неіснуючим титулом «губернатор», впевнено почувається на своїй посаді завдяки безумовній відданості людині, яка його на цю посаду призначила. Жодного разу обласний голова Рівненщини не дав приводу сумніватися у своєму політичному кредо, яке полягає у виконанні і схваленні всього, що йде «згори». Нормальне ставлення до себе з боку жителів обласного центру Микола Сорока здобув у перший рік свого головування, коли забезпечив введення в дію водогону, після чого Рівне практично забуло проблему водопостачання, яка до цього тільки загострювалася. Вдячний народ навряд чи прислухався до виконавців робіт, яким у підсумку так повністю і не заплатили. Як хороший футбольний арбітр, якого на полі не видно, керівник Рівненщини так само не набридає керованій ним області своєю персоною. Ясна річ, що бажаючих посидіти у кріслі «губернатора» в області не бракує, але реальний шанс у них лише один — попросити прибиральницю відкрити на хвилинку кабінет Сороки, поки того нема на місці. Відкрито проситься на місце голови облдержадміністрації лише сумновідомий підцерковними бійками депутат-костенківець Василь Червоній. Але робити це після того, як сам заявляв, що «нового терміну правління Кучми країна не витримає», дуже непросто і відверто безперспективно. Є, щоправда, в області ще один керівник — голова обласної ради Данило Корилкевич. Та його роль обмежується лише забезпеченням потрібного висліду голосування на сесії, з чим проблем нема після того, як до апарату облради, який є чисто декоративним органом, працевлаштували трьох найбільш опозиційних обласних депутатів. Обласним центром, тобто містом Рівне, керує обраний у 1998-му міський голова Віктор Чайка. Він повернувся до своєї посади через десять років після того, як пішов з місця голови міськвиконкому. Нинішні проблеми Чайки полягають в тому, що він має хороший досвід господарника, але не дуже орієнтується у хитросплетіннях сучасної політики і бізнесу. Тому добрі наміри голови не завжди втілюються в життя, що втім, не заважає голові зберігати високий авторитет у жителів Рівного.

ОПОЗИЦІЯ

І права, і ліва опозиції в регіоні мають майже десятирічну традицію критики влади. Критика не заважає і тим, і іншим при першій нагоді вмощуватися в ту ж саму владу, вмить забуваючи, що вчора ця влада була такою-сякою. Перший і поки останній всенародно обраний обласний голова Роман Василишин, до того, як піти з посади, показав приклад приборкання опозиції: взявши на роботу заступниками рухівця і соціаліста і одночасно відсторонивши обох від прийняття реальних рішень. На тлі поступово згасаючої активності традиційних правих-лівих нині посади заступників обласного голови обіймають представники нових партій, які відрізняються тим, що партій насправді немає, попри існуючу мережу оплачуваних представників в районах. Така ситуація дозволяє владі використовувати на виборах те, що сором’язливо зветься «адмінресурсом», організовуючи потрібний відсоток голосів потрібним кандидатам. Все було б для влади добре, якби до керівництва обласною організацією Руху (Удовенка) не прийшли нові енергійні люди, які мають як досвід політичної роботи, так і вміння працювати в ринкових умовах. Головний рухівець області Віктор Данилов є одночасно керівником найпотужнішого в області рекламного медіа-холдингу, за яким не стоять ніякі тіньові структури. За період після президентських виборів на всіх довиборах депутатів в Рівному і області удовенківці впевнено випередили костенківців, чий керівник, згаданий вже Василь Червоній ще довго розгублено доводив, що він керує обома Рухами одночасно, чим викликав сміх у досвідчених політиків і настороженість у прихильників, які поступово повертаються до удовенківського Руху. Набираюча силу нова рухівська парторганізація не поспішає, однак, йти в опозицію, виступаючи з усіх питань із своєю окремою позицією, яка не є відверто ворожою до існуючої влади. Комуно-соціалісти в області знаходяться в розгубленості після смерті свого ідейного натхненника депутата Віталія Луценка. Бажаючого підхопити червоний прапор серед авторитетних в області людей поки що не знайшлося.

ВТОМА

Саме цим словом можна визначити головний настрій більшості людей на Рівненщині. Люди втомились очікувати змін «згори» і намагаються самі собі допомагати. Спроби зібрати людей на мітинг чи демонстрацію стають все менш активними, а коли про таке оголошують, то приходять лише організатори, журналісти, міліція, «люди в цивільному» і кілька перехожих. Зневіра і апатія підтверджуються падінням інтересу до преси, телебачення, радіо. У колись політично активному регіоні українського Заходу народ в основному дивиться розважальні передачі російськомовного «Інтера», слухає «Наше ФМ» тою ж самою мовою і читає періодику, в якій зображення відомого змісту переважає текст. Кожен самотужки намагається вести свої справи подалі від людських очей. Ознакою часу є заповнені у вихідні ресторани і кафе у містах та містечках, приватні споруди хорошої архітектури, що зростають повсюди, черга на реєстрацію нових авто, в яких товчеться «зубожіле населення», зареєстроване на біржі як безробітні. Та в усіх цих хороших загалом заняттях не проглядається оптимізму та впевненості у завтрашньому дні. Все більше рівнян виїжджає працювати і жити за кордон, втомившись чекати шансу заробити на гідне життя на рідній землі. Відданість існуючій владі, яку люди підтвердили як на президентських виборах, так і на референдумі, не викликає оптимізму. Люди підтримують владу лише тому, що не бачать реальної сили, яка могла б цю владу замінити. Добре це чи погано? Як кому.