На своєму місці в історії

Презентація книги першого президента в день свого 85-річчя стала помітною подією. І не тільки через медійний аншлаг. Країні потрібна серйозна мемуарна література, політичні книги і аналітика, щоб краще розуміти новітню історію України. Перший президент незалежної України Леонід Кравчук, беззаперечно, є особистістю, якому є про що розповісти і про що згадати. Леоніду Макаровичу добре відома «анатомія влади», її закони і залаштункові «правила гри». А якщо ще взяти до уваги великий життєвий досвід, то його нова книга «Перший про Владу», звичайно, заслуговує на пильну суспільну увагу (видання підготовлене Фондом «Перспективна Україна», літературний запис та упорядкування Івана Капсамуна за участю Володимира Панченка). Ці нотатки є спробою ознайомити читача з найважливішими, принциповими моментами спогадів Леоніда Кравчука.

ЗАБОРОНА КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ

«Коли ми зібралися у Верховній Раді після спроби ГКЧП, одним із запитань було: що робити з Комуністичною партією України? Я виступив і заявив: «Є пропозиція. Призупинити її діяльність». Саме таке рішення і прийняла президія Верховної Ради — не заборонити, а призупинити. Минають два тижні, і я бачу, що Політбюро ЦК КПУ знову починає активно засідати. Звичайно, все це відбувається не без контактів з Москвою... Тоді ми збираємо президію Верховної Ради і вносимо пропозицію (здається, за ініціативи Леся Танюка) про заборону Компартії України. Щоб не було жодних розмов і розкачки, я одразу підтримую це рішення. Лише два члени президії виступили «проти». Однак я знав, що цього замало, тому ми негайно ухвалили рішення затвердити указ голосуванням парламенту. Верховна Рада майже одноголосно затвердила заборону Компартії України... На той час це було оптимальним варіантом, адже якби ми прийняли рішення передати це питання до суду, то невідомо, чи мав би взагалі право радянський суд ухвалювати рішення про заборону Компартії... Всі інші ланки державного управління хиталися і вичікували. Пізніше це рішення скасували. Мій наступник Кучма почав загравати з комуністами, їм уже виділяли гроші й «ублажали» різними способами».

ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ

«Після того, як було зрозуміло, що ми ухвалимо Акт про незалежність, зібралася частина президії Верховної Ради і постало інше питання: чи буде цей Акт легітимним у контексті всесоюзного референдуму за збереження СРСР від 17.03.1991 (70,2 % — за)? Той референдум можна було скасувати тільки новим референдумом. Я виступив на президії з такою ініціативою. Але тут збираються наші націонал-демократи на чолі з Чорноволом і кажуть мені, що, виявляється, я запропонував дурницю. Мовляв, він такий хитрий, цей Кравчук, і замість того, щоб радіти перемозі, хоче провести референдум, на якому люди точно не проголосують, тоді наша справа завалиться... І що відбулося 1 грудня? Ствердну відповідь на запитання бюлетеня: «Чи підтверджуєте ви Акт про незалежність?» дали 90,32% з тих, хто голосував!... До речі, нашу незалежність визнали тільки після Всеукраїнського Референдуму. За місяць нас визнали 56 країн світу, перші — Польща та Канада».

ПРО ОБСТАВИНИ ВІДМОВИ УКРАЇНИ ВІД ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ

«Україна на момент незалежності мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) і 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках. І всі ці ракети було націлено на Америку... США одразу почали вимагати від нас позбутися ядерних ракет. Для американців вони були небезпечними, тому що «дивилися» на Штати. Тодішній віце-президент США Альберт Гор мені відкрито сказав: «Пане президенте, якщо ви не вирішите це питання, проти вас почнеться економічна блокада». Росія, звісно, теж виступила за вивезення зброї з України. Тобто в політичному, економічному і фінансовому плані ми були поставлені в таку ситуацію, коли іншого рішення не було... Науковці сказали, що Україна не зможе забезпечити утримання, експлуатацію і розвиток ядерної зброї. До того ж ми не повинні забувати, що пульт управління нею був у Москві».

ПРО ФАЛЬСИФІКАЦІЮ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ 1994 РОКУ

«Потрібно одразу сказати, що по своїй суті президентські вибори 1994 року було спровоковано й сфальсифіковано. Головним замовником була Росія, яка за допомогою Кучми і комуністів реалізувала свій план. У першому турі я виграв, набравши 38,36% голосів виборців... Але виборчі комісії в багатьох областях очолювали комуністи, які відкрито фальсифікували результати виборів. Під час першого туру це було зробити складніше, ніж під час другого. Наприклад, якщо в певній області я в першому турі набрав 20%, то в другому це вже було 10%».

ПРО РІВЕНЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПОЛІТИКІВ

«Хоч якби ми оцінювали російських політиків, там присутнє державницьке мислення, а у нас здебільшого «хацапетовське», яке нерідко нагадує зальоти Соцького Мусія... Навіть взяти наших націонал-патріотів. Вони ж переоцінювали Єльцина, ставлячись до нього з великим пієтетом. Коли той приїхав до Києва, то бігли, спотикаючись, до трибуни, щоб привітатися з ним».

* * *

Автор цих рядків свідомий того, що наведені фрагменти — то лише крихітна частинка книжки першого Президента України, проте й вони дають поживу для роздумів. До речі, поштовхом, імпульсом до її написання стали прохання молоді розповісти про «технологію влади». Зовсім не обов’язково погоджуватись з наведеними думками Леоніда Макаровича Кравчука. Проте важливим є ось що: це людина, яка опинилась на своєму місці в історії й виконала свою місію.