Наша армія хоче мати справжні Сили стримування

В основі концепції стримування лежить загроза гарантованого застосування зброї стримування у відповідь на агресивні дії противника. Причому рівень збитків у агресора в такому разі має бути таким, щоб у ворога навіть не виникло спокуси вдатися до силових дій стосовно України. Так це виглядає в теорії. Що ж до практики, то 13 липня цього року міністр оборони України Олександр Кузьмук на зборах офіцерів Збройних сил України категорично заявив: «На сьогодні створено бойове ядро Збройних сил (неядерні сили стримування, сили швидкого реагування). Неядерні сили стримування, що входять до його складу, є вагомим стратегічним фактором стримування агресії».

У свою чергу, в часописі «Наука та оборона», який видається оборонним відомством країни, на початку року з'являється досить цікава публікація, де наголошується, що в Україні за основу арсеналу стримування мають розглядатися засоби доставки потужних звичайних боєприпасів на відстань від 200 до 500 кілометрів. Такі завдання значною мірою під силу ракетним комплексам тактичного та оперативно-тактичного призначення, які вже нині стоять на оснащенні армії України. А якщо взяти до уваги, що в жовтні 1998 Міноборони оголосило про утворення у складі Збройних сил нового з'єднання — Першої ракетної дивізії, озброєної ракетами «Скад», то це сприймалось як елемент одного ланцюга. Сам командувач ракетних військ тоді заявив: «Процес створення ракетного з'єднання здійснювався в чіткій відповідності до Концепції національної безпеки України. Цей крок обумовлений одним із основних її положень — про «створення ефективних механізмів щодо запобігання можливої агресії».

Проте нині Володимир Терещенко набагато стриманіше говорив про Сили стримування, розглядаючи їх, як він неодноразово повторював, лише в суто теоретичному контексті.

— Мені не хотілося б полемізувати про питання, які недостатньо відпрацьовані. Але теоретично існує можливість мати такий компонент — Сили стримування у звичайному оснащенні. Багато держав, які не мають ядерної зброї, йдуть цим шляхом. Україні дозволено мати ракетні системи дальністю до 500 км. Отже, втрата ядерної зброї для України не є катастрофою. Наявність ракетних високоточних комплексів та інших систем дозволить впливати на противника таким чином, щоб у нього не з'явилося бажання вступити у воєнну боротьбу з державою. Ця ідея досить перспективна. Я думаю, що, коли поставити таке завдання, ми маємо право мати такий компонент у наших Збройних силах, — запевнив Володимир Терещенко.

Обережність генерала у висловлюваннях можна пояснити двома обставинами. По- перше, тим, що конкретна розмова про Сили стримування одразу породжує питання — кого саме із сусідів України треба стримувати. У таких випадках військові — оскільки вони не дипломати — зазвичай почуваються непевно. По-друге, оперативно-тактичні ракети «Скад», якими нині володіє Україна, не є влучними — на дальності у 300 кілометрів ракета може відхилитись від цілі на один кілометр. Вони не можуть бути зброєю стримування, з чим погодився й генерал. У свою чергу, Росія нині активно рекламує свій новий високоточний оперативно-тактичний комплекс із назвою «Іскандер», називаючи його зброєю XXI сторіччя. Ракети «Іскандера», як оптимістично запевняє Росія, можуть влучити у футбольні ворота на відстані 300 кілометрів.

Терещенко заявив, нашому оборонному комплексу під силу зробити не гіршу зброю. Звісно, поки що теж теоретично. Отже, треба, мабуть, почекати, коли в арсеналі нашого війська з'являться справді влучні ракети — лише тоді, напевно, генерали знову згадають про Сили стримування. Бо тоді це звучатиме справді серйозно і вже не теоретично…