«Наша мета – зміцнити суб’єктність України»

4 березня на 16-ту годину заплановано позачергове засідання Верховної Ради, під час якого, зокрема, планується розглянути кадрові питання Кабміну, а можливо, і силових структур. Це буде перша серйозна ротація в новій команді після приходу до влади Володимира Зеленського (травень 2019-го) та його партії «Слуга народу», зокрема формування уряду (серпень — вересень 2019-го). Хоча, заради справедливості, зазначимо, що МВС, НАБУ та САП досі очолюють керівники, яких призначили за попередньої влади.

Після тренду — «тільки нові обличчя», який дуже вдало продала суспільству Зе-команда, сьогодні Офіс Президента, за наявною інформацією, хоче зробити ставку на «досвідчених господарників», оскільки прихід «нових» фактично занурив країну в постійні скандали, а головне — почалося падіння економіки. Проте незмінним, судячи з усього, залишається фактор впливу олігархів на формування кадрової та в цілому політики держави.

Ганна Гопко була народним депутатом попереднього (восьмого) скликання, в якому очолювала Комітет Верховної Ради у закордонних справах (2014—2019). Сьогодні вона очолює амбітний міжнародний проєкт Zero Corruption Conference, в рамках якого, як повідомлялося раніше, планується провести великий антикорупційний форум... З питання на цю тему почалося наше інтерв’ю з Ганною Гопко.

«НОВІ ГІБРИДНІ ВИКЛИКИ ПОТРЕБУЮТЬ НОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ»

— Розкажіть детальніше, що заплановано і яка мета заходу?

— У міжнародній Zero Corruption Conference, яка відбудеться 25—27 квітня 2020 року в Києві та Чорнобилі, візьмуть участь понад 500 учасників із 25 країн (країн Центральної Азії, Європи, США, Канади, а також Африканського континенту: Нігерії, Екваторіальної Гвінеї та Південної Африки). Понад 100 учасників — це представники іноземних держав — високопосадовці, лідери думок та аналітичних центрів, журналісти.

Серед поважних спікерів, які підтвердили свою участь і мають зелене світло на представлення: Вікторас Пранцкетіс — голова Сейму Литви; Марія Охісало — міністерка внутрішніх справ Фінляндії; Діна Міред — принцеса Йорданії, голова Міжнародного союзу боротьби з раком; Клер Хатчінсон — спецпредставниця генсека НАТО з питань жінок, миру та безпеки; євродепутати Віола фон Крамон та Андріус Кубіліус. Ще два прем’єри дружніх нам держав.

Співорганізаторами конференції виступають потужні громадські організації в Україні, зокрема Центр протидії корупції, центр «Нова Європа», центр глобалістики «Стратегія XXI ст.», ГО «Екологія.Право.Людина», центр «Життя». Конференція фінансується виключно за кошти міжнародної технічної фінансової допомоги.

Наша Strategic мета — зміцнити суб’єктність України на міжнародній арені. Три дні інтенсивної програми засвідчили, що Україна — місце народження та впровадження ефективних антикорупційних рішень, тож лідерство України у Східній Європі та пострадянському просторі має зміцнюватися.

Інноваційно підійти до запускання нових сенсів, смислів через якісні інтерв’ю спікерів — укріпити усвідомлення взаємозв’язку між корупцією та відмиванням грошей на безпеку, здоров’я і довкілля у час, коли в демократичних суспільствах відбувається ерозія цінностей.

Показати, що нові гібридні виклики потребують нових інструментів.

«КАДРОВУ ПОЛІТИКУ ОЦІНЮЮ ЯК ПРОВАЛЬНУ АБО ЯК ПРОДОВЖЕННЯ СТАРОЇ ПРАКТИКИ — БРАТИ СВОЇХ, ЛОЯЛЬНИХ»

— Які ваші очікування від нових призначень, чи стане уряд професіональнішим? Взагалі, як ви оцінюєте кадрову політику влади?

— Кадрову політику оцінюю як провальну або як продовження старої практики — брати своїх, лояльних. Тобто всі передвиборчі обіцянки про «нових» чи «достойних» були лише гаслами, виборчою технологією, яка скочує нас на дно. Президентові нарешті потрібно робити висновки, що спиратися на «своїх», особливо у часи серйозних викликів для України, є загрозливим не лише для державності, а й для його власних рейтингів. Бо неосвічені, випадкові, без досвіду люди в уряді, у ВР, в ОПУ не здатні забезпечити розвиток країни, мінімізувати загрози, задовольнити соціальні потреби виборців. Можна вигравати виборчі кампанії оманливими роликами 2019-го, але без професійних управлінців з досвідом далі колапс лише ставатиме реальністю, як і падіння рейтингу. Але найгірше — це втрата довіри не лише українців, а й західних партнерів. Бо вони, спілкуючись з українськими представниками монобільшості (влади), розуміють, що вони нічого не вирішують, а існують інші — реальні центри ухвалення рішень. Це олігархи. А це «підкоп» під демократичні принципи управління державою, недієвість функціонування ваг-противаг.

Я знаю багато професіоналів, які зараз не затребувані. Смішно чути, що дехто з них опинився за бортом служіння країні, бо колись критично оцінював кандидата в президенти Зеленського чи працював на держслужбі у п’ятого президента.

«ОДНА ІЗ РЕКОМЕНДАЦІЙ — ЦЕ ФОРМУВАННЯ УМОВ, А НЕ НАСТУПУ НА РЕАЛЬНИЙ СЕРЕДНІЙ КЛАС»

— У будь-якому серйозному кадровому чи іншому питанні в політиці, економіці, інформаційній сфері, владі, по суті, доводиться мати справу з олігархами, які зберігають свій вплив ще з 1990-х. У нас часто вживають слово «деолігархізація», проте чи є рецепт подолання цієї проблеми? Чи здатна на це чинна влада?

— За дев’ять місяців стало зрозуміло, що чинна влада, яка прийшла за підтримки олігархів, не спроможна розрубати цей гордіїв вузол.

Технології олігархів та кремлівських закулісних режисерів працюють. Нацьковані між собою і штучно розколоті «порохоботи» й «соросята», патріотичні консерватори та економічні умовні ліберали перебувають поза процесами ухвалення рішень. Порядок денний визначають олігархи, ті ж самі, які уже з два десятки років грабують країну, впливають на зовнішньополітичний вектор, а їхні політичні «внуки» уже мостяться до владних кабінетів.

Лише революції як протест та подвиг народу вносять корективи у плани олігархів. Але чи навчилися ми будувати і господарювати у власній хаті самостійно? Сваритися, скиглити простіше. Лариса Івшина вдало вловила тренд: наше суспільство героїчне на війні, але наївне в політиці. Потрібно зміцнювати національний імунітет від гібридних впливів, стійкість до атак. Ставати мудрими. Брати відповідальність за вибір — і не лише під час голосування. За щоденні вчинки.

Просте запитання: а де клас національної буржуазії та готовність підтримати державників, формування політичної сили/cил, створення незалежних медіа?

Одна із рекомендацій — це формування умов, а не наступу на реальний середній клас, який мав би допомагати політичним партіям, інвестувати в освіту в Україні. Це уникнення загравань з олігархами, як часто роблять а-ля реформатори, які називають їх філантропами.

Це уникнення подвійних стандартів — не можна служити Богу і мамоні одночасно. Боротися з олігархами й водночас брати в них гроші, а потім у ВР лобіювати їхні інтереси чи мовчати, коли вони не сплачують податків.

«ВАЖЛИВО ЗАПРОВАДИТИ КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПЕРЕЧЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ»

— Нещодавно керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак мав зустріч у Мінську із заступником глави Адміністрації Президента Росії Дмитром Козаком. Офіційно було заявлено, що обговорювали обмін полоненими, але, скоріше, коло питань було набагато ширшим. Як ви оцінюєте тактику ведення переговорів і наміри чинної влади досягнути миру на сході України? Чи є альтернатива чинним Мінським домовленостям?

— У кандидата і особливо Президента Зеленського на початках був шанс запропонувати альтернативу Мінську, акцентувавши на аргументах, що Кремль системно вбивав Мінські домовленості з моменту їх підписання. За всі роки каденції п’ятого президента України ми спостерігали системне порушення «Мінська» з боку Росії — невиконання безпекових гарантій, спочатку визнання документів так званих «ДНР/ЛНР» як водійських посвідчень, експропріація українських компаній, потім масштабна паспортизація. Обміни, в яких Кремль диктує свої умови і українська влада йде на поступки, як із Цемахом чи беркутівцями, коли наше законодавство стає заручником вимог РФ, — не дають відповіді на питання реального руху до перемоги. Бо одних громадян ми звільняємо з полону, а інших — військових у трунах — зустрічають їхні рідні. Припинення обстрілів немає, зараз ми спостерігаємо ескалацію. Чи не щодня наш особовий склад несе втрати. Водночас ми бачимо готовність Заходу закривати очі на ситуацію з ДБР, судами в обмін на «прогрес» у мирному врегулюванні за рахунок українських інтересів. Бо дуже хочеться торгувати з Росією. Уже майже рік зовнішньополітична кон’юнктура — від риторики Макрона, повернення РФ у ПАРЄ, ослаблення позицій Меркель, президентських перегонів у США — не укріплюють наших позицій. Але навіть за таких умов у професіоналів є бачення того, як доцільно діяти, як використати головування Німеччини в другій половині 2020 року в ЄС. Для цього МЗС і фахівці, які знають, як виходити із ситуації, навіть якщо якісь речі Президентові неприємні, — мають бути частиною команди з ухвалення рішень.

Важливо також запровадити кримінальну відповідальність за заперечення російської збройної агресії проти України. Продовжувати судові позови в міжнародних судах проти РФ.

«ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗБІРНОЇ — ЦЕ ТРИВАЛИЙ МАРАФОН, СПОВНЕНИЙ РОЗЧАРУВАНЬ, ПРОЗРІНЬ, ПОМИЛОК...»

— Тотальне розчарування в політиках стало основною причиною приходу до влади Володимира Зеленського та команди неофітів. До речі, ви також опинилися поза парламентом. Чому? Здобувши небачену досі в Україні політичну підтримку, рейтинг Президента наразі прогнозовано пішов донизу. Разом з тим, ми бачимо абсолютно старі обличчя (лідери політичних сил) у стані тих, хто називає себе опозицією, які мають невисокі рейтинги. Виникає питання альтернативи — звідки їй узятися? Якою вона може бути?

— Зараз важливо захистити здобутки Революції Гідності — це декомунізація, ініціативи з укріплення ідентичності — мова, культура, кіно, музика, старт децентралізації — від реваншу проросійських сил та кучмістів, які очікують свого масштабного повернення в різні владні кабінети на різних рівнях.

Українцям треба перестати об’єднуватися перед розстрілом. Навчитися розуміти стратегії й тактику олігархів, які технологічно діють, використовують незрілість суспільства, фрагментують еліти, створюють симулякри, інвестують у псевдолідерів.

Формування національної збірної — це тривалий марафон, сповнений розчарувань, прозрінь, помилок і часто запізнілого розуміння, хто є хто. За останні шість років багато колись потенційних «нових» зламалися, продалися, піддалися спокусам влади, грошей. Не пройшли випробовування.

Ми у мережі «АНТС» (www.ants. org.ua) плануємо візити по областях. Ця унікальна платформа об’єднує колишніх авторитетних парламентаріїв і урядовців, експертів і практиків, які прагнуть захистити українські національні інтереси. Коли люди розчаровані, то треба піднімати бойовий дух і координувати зусилля.

Ми будемо й надалі підтримувати об’єднані територіальні громади, адвокатувати їхні потреби на центральному рівні, надавати експертизу.

У кожному регіоні є активні громадяни, створюються відкриті простори, відбуваються цікаві заходи. Важливо координувати зусилля з небайдужими патріотичними людьми.

Вірити і діяти. Не просто без надії сподіватися. А лупати цю скалу. Вкладати в молодь. Інвестувати в українське, посилювати інтелектуальний фронт.

Цьогоріч маємо важливі місцеві вибори. Або феодали закріпляться, або ми зможемо забезпечити вибір достойних. Коли ми дочекаємося свого Вашингтона? Коли обиратимемо серед політиків рівня Голди Меїр і Вацлава Гавела, хоч нам постійно понижують планку, критерії, маргіналізують вибір.

Стоїть питання і виборчої культури — треба йти голосувати з любов’ю, а не з ненавистю, злістю, включати критичність мислення, вимагати телевізійні дебати кандидатів, представлення їхніх команд, хто і як захищатиме національні інтереси держави. А не пасивно дивитися ролики та серіали й вірити обіцянкам.