Наслідки «приватизації» громадської безпеки
Крім цих змін є ще дві інших, які можуть виявитися такими ж сильними за своїми наслідками. Зараз Америка більшою мірою відчуває себе спільнотою, існує сильніше почуття соціальної згуртованості, ніж це було всі ці роки, навіть десятиріччя. На підході також сильно запізнілий перегляд ролі уряду. Ми пишаємося нашими пожежниками і поліцейськими, чітко і глибоко усвідомлюємо проявлений ними героїзм і готовність пожертвувати собою заради інших. Зростає відчуття того, що ми могли збитися з шляху, надаючи дуже багато значення власній матеріальній вигоді і дуже мало — загальним інтересам. Варто навести кілька прикладів з цього приводу.
Якщо подивитися назад, то дещо з того, що робили адміністрації Буша та Клінтона, наслідуючи ринковим фундаменталістам по всьому світу — щоправда, їх заносило ще далі — здається абсолютно абсурдним. Не було ніякого сенсу в «приватизації» такої життєво важливої сфери суспільних інтересів, як безпека аеропортів. Низькі зарплати, що їх платили охоронцям приватних служб безпеки аеропортів, призвели до високої текучості кадрів. Авіалінії та аеропорти, можливо, отримали більше прибутку в коротші терміни, але вони — і американський народ — зрештою, втратили набагато більше, як ми зараз знаємо.
У міністра фінансів в адміністрації Буша Пола О’Нейла не було жодних підстав у зневажливій манері відмовлятися від укладеної в рамках Організації з економічного співробітництва та розвитку (OECD) угоди щодо боротьби з відмиванням грошей. І що б не говорив містер О’Нейл, справжні причини його відмови були зрозумілі — захист фінансових інтересів. Виникнення офшорних банківських центрів не було випадковістю. Вони існують, оскільки Уолл-стріт та інші фінансові центри по всьому світу хотіли мати «закриті гавані», де можна було б ховатися від законів і податків. У цьому випадку в наявне лицемірство обох партій: в той час як Америка закликала до прозорості ринків країн, що розвиваються, у відповідь на східно-азійську кризу, Ларрі Саммерс (останній міністр фінансів президента Клінтона) і містер О’Нейл об’єднали свої зусилля на захист офшорних банківських центрів.
Таку ж стурбованість викликають інші секретні дії, або дії, які публічно практично не обговорювалися. У 1997 році в Америці було приватизовано корпорацію із збагачення (USEC). Лише небагатьом відомо, що ховається за цією невинною назвою. Корпорація USEC займається збагаченням урану з метою створення головних компонентів атомних бомб і палива для атомних електростанцій. Вона також відповідає за вивезення з Росії ядерних матеріалів від старих радянських боєголовок і за переробку цих матеріалів у слабозбагачений уран, що використовується згодом як паливо для атомних електростанцій, що є втіленням у життя ініціативи «перекуємо мечі на орала».
Однак після приватизації у корпорації USEC з’явилися всі умови, що дозволяють їй не пускати ядерні матеріали на американський ринок, оскільки поява аналогічних російських матеріалів знизила б ціни на них і зменшила б її прибутки. Як голова Ради економічних консультантів, я розумів, що зберігання цих матеріалів в Росії є величезною небезпекою і що саме це, можливо, є найбільш серйозною загрозою непоширенню ядерних озброєнь. Це торкалося не тільки національних інтересів США, але й інтересів усього світу. Але спокуса поставити свої прибутки над загальними інтересами для приватних фірм практично була непереборною.
Приватизувати корпорацію USEC і, таким чином, спокушати її керівників не було ніякого сенсу. Мої побоювання підтвердилися, і це сталося швидше і значно гірше, ніж я будь- коли передбачав. Ми виявили секретну угоду між корпорацією USEC та Мінатомом Росії (міністерство, що відповідає за ядерні матеріали), згідно з яким у відповідь на пропозицію російської сторони послати на зберігання в США більшу кількість своїх ядерних матеріалів USEC відповіла: «Спасибі, не треба», а потім «потурбувалася», щоб росіяни не заявляли привселюдно про свою пропозицію.
Корпорація USEC неодноразово намагалася викачати гроші з американських платників податків, заявляючи, що вона не буде доставляти російські матеріали в Америку, якщо їй не виділять додаткові кошти. Як може американський уряд продовжувати цю приватизацію, яка навіть на перший погляд виглядає настільки безглуздою? Хоч ідеологія приватизації й відіграла в цьому свою роль, але не меншу роль відіграли також і фінансові інтереси: жорстке керування приватизацією з боку Уолл-стріту сильно лобіювалося і принесло величезні прибутки.
Чергового разу міністерство фінансів Америки (містер Саммерс, а також Роберт Рубін) поставило інтереси Уолл-стріту вище від національних. Прагнення зайвого мільярда доларів бюджетного прибутку за один рік — навіть якщо прибутки в подальші роки знизяться, скріпила цю угоду. Зараз, на фоні значного перевищення прибутків над витратами, ця бюджетна «короткозорість» виглядає особливо безглуздою. Чим закінчиться цей сумний епізод — про це ще буде окрема розмова. У Конгресу були всі підстави для занепокоєності, коли він передавав корпорації, що має слабкий фінансовий стан і потребує атестації міністерства фінансів, контроль над виробництвом, пов’язаним з ядерною зброєю. І зараз неясно, чи зможе корпорація USEC відповідати цим умовам (якщо тільки міністерство фінансів США не закриє на це очі). У Конгресі наростає занепокоєність, і висуваються пропозиції про необхідність знову провести націоналізацію цієї корпорації.
Зараз вже ясно, що це рішення американського уряду вплинуло не тільки на Уолл-стріт і не тільки на Америку, воно вплинуло на ситуацію у всьому світі. Коли Америка припускається помилок, як це було з її позицією щодо відмивання грошей і передачі в приватні руки відповідальності за використання ядерного палива з боєголовок у мирних цілях, вона наражає на небезпеку весь світ. Америка проголосила настання глобалізації. Разом з тим вона повинна усвідомити, що з глобалізацією приходить взаємозалежність, а в умовах взаємозалежності з’являється необхідність у спільному прийнятті рішень у всіх областях, які мають вплив на всіх нас.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф Стігліц, професор економіки Колумбійського університету, в минулому голова Ради економічних консультантів при президенті Біллі Клінтоні.
