Найбільш «довгограючий» кримський політик не хоче допустити, щоб стабільність у Криму склалася без нього
«ТРЕТЯ СИЛА» ПО-КРИМСЬКОМУ
26 квітня цього року перед початком роботи чергової сесії кримського парламенту фракція комуністів і група «Єдність» провели спільне засідання. Не відомо точно, що обговорювалося на цьому засіданні. Але на сесії цього дня мав відбутися звіт Ради Міністрів Криму про свою діяльність. Не виключено, що знову задумана спроба відправити нинішній уряд у відставку зірвалася лише внаслідок хвороби Куніцина, хоча два депутати групи «Єдність», всупереч повістці, і спробували влаштувати черговий скандал проти Куніцина. Проте відомо, що напередодні між Сергієм Куніциним і Леонідом Грачем було досягнуто перемир’я, і ніхто з цих двох політиків не давав видимого приводу для порушення спокою. Отже, вважають спостерігачі, залишається тільки одна людина, яка може дестабілізувати політичну ситуацію на півострові. Людина, яка має найбільший вплив на депутатську групу «Єдність». У Криму його ім’я добре відоме. Це — Анатолій Романович Франчук.
З цієї причини на політичному Олімпі Криму знову говорять про відставку голови Ради Міністрів автономії Сергія Куніцина. Цього разу приводом для подібних розмов стала інформація, вміщена на політичному Інтернет-виданні Part.org.ua. Його автори повідомляли про те, що голова Верховної Ради Криму Леонід Грач, екс-прем’єр Криму і народний депутат України Анатолій Франчук, а також ряд кримських політиків, проводять закриті консультації з метою усунення Сергія Куніцина з посади голови Ради Міністрів автономії.
Сам спікер кримського парламенту Леонід Грач подібні чутки спростував, заявивши, що «зайнятий вирішенням важливих завдань у регіоні» і йому «ніколи займатися політичними плітками і чутками». Анатолій Франчук ніяк не прокоментував цю інформацію.
Водночас відомий кримський політолог Олександр Форманчук зазначив, що група депутатів «Єдності» продовжує вести роботу з метою усунення з посади голови кримського уряду Сергія Куніцина. У кримському політичному середовищі відомо, що групу «Єдність» було створено з ініціативи Анатолія Франчука. Хто ця людина і чому він, будучи двічі відправленим у відставку з посади голови кримського уряду, знову вклинюється у політичний процес автономії?
ЕТАПИ ВЕЛИКОГО ШЛЯХУ
Анатолій Романович Франчук — особистість для Криму дуже відома. Передусім, тим, що впродовж десяти років він постійно знаходився у верхньому ешелоні влади.
Судячи з біографії, Анатолій Романович — професійний керівник.
На керівних посадах Анатолій Франчук з 1975 року. Тоді він став директором білоруського радіотехнічного заводу «Супутник». До Криму Франчук приїхав після 1978 року, закінчивши Академію народного господарства при Раді Міністрів СРСР — його було призначено генеральним директором Сімферопольського ВО «Фотон». 1987 року Франчук працює у Москві заступником, а 1987 року першим заступником міністра промисловості засобів зв’язку СРСР.
Знову в Криму Франчук з’явився 1990 року на посаді першого заступника голови облради — начальника Головного планово-економічного управління облради. Відтоді Франчук не віддалявся від п’єдесталу Кримської влади. У березні 1991 року його призначено першим заступником голови вже Ради Міністрів Автономної республіки Крим. Після обрання президентом Юрія Мєшкова 1994 року Анатолій Франчук зумів єдиний з усіх, кого було відправлено Мєшковим у відставку, коли було привезено уряд Євгена Сабурова з Москви, залишитися в уряді, при тому на тій же посаді. Після відставки Сабурова в листопаді 1994 року Анатолій Франчук став головою уряду автономії.
За неповних 9 років, які минули після надання Криму статусу автономії, на півострові змінилося сім урядів, серед яких — і уряд Франчука. Це трапилося у грудні 1995 року. Але вже через два роки він єдиний із семи прем’єр-міністрів повернувся на цю посаду, змінивши Аркадія Демиденка. Анатолій Франчук ніколи не був публічним політиком. У політичній боротьбі він використовував інші ресурси. В основу свого політичного образу Франчук поклав родинні стосунки з Леонідом Кучмою. Це був козир і останній аргумент в обговоренні будь-яких політичних і комерційних операцій. Чимало кримських політиків і підприємців розказували, що пам’ятають розіграші, які влаштовував у своєму кабінеті Анатолій Романович, імітуючи по спецзв’язку дуже довірчу розмову з Леонідом Даниловичем. Багато хто зiзнається, що вірили, — це справжня розмова, хоча на іншому кінці дроту нікого не було. Родинні зв’язки з Президентом безумовно зіграли важливу роль в обранні Франчука на посаду прем’єра Криму і вперше, і вдруге.
Франчук повернувся в крісло прем’єра Кримської автономії в червні 1997 року. Його тоді активно підтримали і Партія економічного відродження Криму, а також особисто її лідер Володимир Шевйов, голова ВР Криму Євген Супрунюк і його заступник Анушаван Данелян. У Сімферополі ні для кого з політиків, аналітиків і журналістів не секрет, що їхню готовність голосувати за Франчука було забезпечено, по-перше, їхнім невдоволенням діяльністю Сабурова, по- друге, запевненнями останнього в здатності вирішити будь-яке питання завдяки тісним стосункам з Президентом. Для Шевйова і Супрунюка, котрі прагнули політичного й економічного лідерства в автономії, це було дуже актуальним. Згодом, ще під час прем’єрства Франчука, 1998 року проти багатьох депутатів від ПЕВК, а потім і проти Супрунюка, було порушено кримінальні справи.
Але 1998 року в політичній ситуації Криму сталися значні зміни. Внаслідок нових виборів до парламенту автономії прийшли нові для Криму політичні сили. Праве крило і центр тепер представляли НДП, Аграрна партія України, інші політичні структури. Депутати цих партій об’єдналися у фракцію «Злагода» і висунули свого лідера Сергія Куніцина кандидатом на посаду голови Ради Міністрів Криму. Фракція «Злагода» нараховувала досить депутатів, щоб разом з групою «Республіка» скласти більшість Верховної Ради автономії. Третю і найчисельнішу фракцію кримського парламенту — 44 депутати — склали комуністи на чолі з першим секретарем рескому Компартії України Леонідом Грачем. Крім того, Анатолія Франчука було обрано народним депутатом України. У цей же час ускладнилися і так давно натягнуті стосунки Франчука з Президентом.
Франчук прагнув зберегти своє перебування на посаді прем’єра, вимагаючи обрання спікером Анатолія Гриценка, і боровся за збереження Гриценка на цій посаді, щоб утримати контроль над парламентом. Але депутати вирішили сформувати коаліційний уряд. Оскільки в новому скликанні ВР Криму не було сили, яка б представляла інтереси Анатолія Франчука, більше того — Леонід Грач розпочав безкомпромісну боротьбу проти нього, йому не знайшлося місця в коаліційному уряді. Внаслідок домовленості фракцій кримський парламент очолив Леонід Грач, а уряд — лідер кримської організації НДП Сергій Куніцин. «Запасним аеродромом» для Франчука став мандат народного депутата України…
ПРОМIЖНИЙ ФIНIШ
Після другої відставки Франчук більше ніж на рік зник з політики і поля зору преси. Підстав для активної політичної діяльності на рівні Криму він дійсно не мав. По- перше, вперше за вісім років Анатолій Франчук не зміг добитися помітного впливу ні у представницькій, ні у виконавчій владі Криму. По-друге, Франчука підвели його управлінські здібності. Йдучи з Ради Міністрів, він залишив півострів у важкому становищі. До моменту відставки його другого уряду ситуація в економіці Криму перейшла критичну межу. Закінчувалося I півріччя 1998 року, а бюджет ще не було затверджено. Бюджетні борги за попередній рік виросли на 56 млн. грн. і перевищили 269 млн. грн., що становило понад 50% обсягу бюджету республіки. Борги із заробітної платні збільшилися на 26% і становили 87 млн. грн. Під загрозою зриву був початок нового навчального року, не було вирішено проблему підготовки господарського комплексу автономії до зими. Не було вирішене питання забезпечення централізованого постачання ПММ для закінчення жнив.
Рівень надходження податків не давав можливості навіть частково вирішити вказані проблеми. За 6 місяців 1998 року до бюджетів усіх рівнів від суб’єктів господарської діяльності Криму надійшло на 6% менше коштів, ніж за відповідний період попереднього року. Щодо ПДВ темп падіння становив 36%. Недоплата по платежах до бюджету за півріччя збільшилася в 1,8 раза і становила 177,6 млн. гривень.
За підсумками роботи за перші п’ять місяців 1998 року балансовий прибуток підприємств Криму зменшився на 57% у порівнянні з аналогічним періодом 1997 року, коли прем’єром Криму був Демиденко. За перше півріччя 1998 року в половині галузей економіки Криму було допущено спад виробництва.
Саме за період 1997—1998 років Кримом прокотилася хвиля «гучних» вбивств представників державної влади. Першою жертвою менш ніж за місяць до обрання Франчука прем’єром у травні 1997 року став голова Фонду майна республіки Олексій Головізін. Його знайшли на сходовому майданчику свого будинку з декількома вогнепальними пораненнями. У вересні того ж року було застрелено заступника міністра курортів і туризму Дмитра Гольдича. Вбивство Гольдича гостро прокоментував «Киевским Ведомостям» 13 лютого 1998 колишній віце- прем’єр Криму Андрій Сенченко, під час виходу з квартири якого було застрелено Гольдича. Сенченко вважав, що вбили Гольдича помилково: на його місці мав бути саме Сенченко. «Він (Гольдич. — Автор ) не так часто до мене заходив, востаннє був, якщо не помиляюся, рік тому. Вбивця цілком міг переплутати його зі мною», — сказав Сенченко в інтерв’ю. На питання щодо замовника злочину Сенченко сказав, що «це людина, яка сьогодні практично одноосібно розставила всі кадри в Криму».
Вже у жовтні 1997 року було вбито Валерія Кузіна, генерального директора АТ «Кримтеплокомуненерго».
Найгучнішим вбивством на замовлення в Криму стала смерть заступника голови кримського уряду Олександра Сафонцева. В лютому 1998 року він отримав смертельні поранення від вибуху бомби, вмонтованої в урну біля входу до готелю «Таврія», де він на той час жив. Сафонцев, як зазначала преса, на початку 1998 року вважався серйозним претендентом на посаду голови кримського уряду.
Замах на життя Сафонцева стався близько 21 години. Реакція Ради Міністрів була блискавичною. Вже вранці наступного дня, 6 лютого 1998 року, Анатолій Франчук першим розповсюдив власну заяву з приводу замаху на Сафонцева. У ній він пов’язав цей злочин із роботою свого заступника в комісії Кабінету Міністрів України в Ялті з виконання Указу Президента «Про забезпечення керованості місцевими органами влади в м. Ялта і нормалізацію життєдіяльності міста» від 30 січня 1998 року. Цей указ було ініційовано Валерієм Пустовойтенком з тим, щоб розібратися в зв’язках мера з криміналітетом, а також низки депутатів Ялтинської міської ради. 12 лютого тодішній спікер кримського парламенту Анатолій Гриценко заявив, що замах на Сафонцева не пов’язаний з його роботою в урядовій комісії, оскільки він «лише «був присутнім» в її складі.
Як би там не було, вбивство Сафонцева, як і інші згадані вбивства на замовлення, залишилося нерозкритим.
ВЛАДА ЗАРАДИ ВЛАДИ
Наприкінці 1999 року Анатолій Франчук знову нагадав про себе. Ймовірно, приводом для цього послужило зростаюче тоді напруження у стосунках між Леонідом Грачем і нинішнім прем’єром Криму Сергієм Куніциним. У грудні-січні минулої зими в автономії відкрито обговорювалося питання про те, чи залишиться Сергій Куніцин головою Ради Міністрів Криму, або його замінить хтось інший. Через чутки про те, що Куніцин ось-ось поїде до Києва на підвищення, в таборі прем’єра почалася деморалізація. Франчук негайно скористався цим і розпочав активну залаштункову роботу щодо відновлення свого впливу на політичну ситуацію в автономії. Анатолій Романович переконував депутатів у необхідності відставки Куніцина, посилаючись при цьому на те, що він уже про все домовився з Президентом, і що Президент підтримає рішення про зняття Куніцина. Лише згодом, коли Леонід Кучма в січні нинішнього року заявив, що не дасть згоди на відставку Сергія Куніцина, стало зрозумілим, що Анатолій Франчук і далі схильний діяти старими засобами.
Цього разу Анатолієві Франчуку повірили набагато менше депутатів, ніж 1997 року. Втім, йому вдалося в січні 2000 року сформувати в кримському парламенті фракцію «Єдність», від імені якої депутат Коцеруба гласно заявляв про підтримку саме кандидатури Анатолія Франчука. До неї ввійшли дванадцять депутатів, в основному із «Злагоди» і з групи «Республіка». Поява цієї відносно нечисленної фракції значно змінила структуру Верховної Ради автономії. Адже тепер для ухвалення у ВР Криму будь-якого рішення Анатолієві Франчуку досить домовитися з Леонідом Грачем, оскільки фракція комуністів та його однодумці з «Єдності» разом контролюють 56 із 100 голосів у парламенті. Тому фракція «Єдність» дає Анатолієві Франчуку серйозні можливості тримати Сергія Куніцина в постійному напруженні.
Анатолій Франчук любить владу і переваги, які вона дає. Він вже не може втретє стати прем’єром Криму — вікове обмеження закону про держслужбу не дозволить йому посісти цю посаду. Однак Франчук не може допустити, щоб політичний процес у Криму вийшов з-під його контролю. Мабуть, це головна причина його нинішньої політичної активності. У боротьбі за владу Анатолія Франчука не зупиняє навіть факт примирення Сергія Куніцина і Леоніда Грача, що декларується, які на людях відмовилися від конфлікту, заявивши, що розвиток Криму сьогодні вимагає політичної стабільності і злагоджених дій усіх органів влади. У політичній стабільності, що склалася в Криму, Франчук не бачить місця для себе. Це, однак, не означає, що він не бачить його і для свого сина — також народного депутата України по Ялтинському виборчому округу, явно не останньому в Криму за значенням. Та чи вдало вибрано час для з’ясування того, хто в Криму господар?
Багато хто з спостерігачів сходяться на думці, що в період активної підготовки Криму до курортного сезону будь-яке напруження в політичних верхах автономії служитиме зайвим приводом для дестабілізації політичної обстановки в Криму, а отже негативним чином вплине на наповнюваність кримських здравниць.
Подальша дестабілізація політичної ситуації в Криму може дискредитувати в очах інвесторів створені в Криму спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку, оскільки, на думку економічних аналітиків, високий політичний ризик був досі однією з головних перешкод на шляху інвестицій у Крим.
Нарешті, розхитування чинного уряду може порушити процес, що почався, узгодження активності кримських татар із владою. Є реальна небезпека того, що татари вважатимуть за потрібне продемонструвати політичним силам, котрі борються за владу, що саме вони здатні впливати найбільшим чином на політичний процес у Криму. Якщо це станеться, то Крим почне повертатися до іміджу території з підвищеною етнічною напруженістю, і це відштовхне від Криму багатьох потенційних відпочиваючих із Росії.
І останнє — перманентний «неспокій» уряду Сергія Куніцина має, на думку його організаторів, «зашкодити» колишній дружній праці нинішніх міністрів, що зараз забезпечує зростання промислового виробництва і життєвого рівня на півострові, скорочення заборгованості по зарплаті і пенсіям, чого ніяк не міг досягнути Анатолій Франчук.
Але зараз Анатолій Романович не несе посадової відповідальності за ситуацію в автономії, і ці обставини не мають для нього значення.
У політичному іконостасі Криму Анатолій Франчук — найменш передбачувана особистість. Попри те, що він уже двічі був прем’єром автономії, навіть у вузьких політичних колах Криму невідомо, яку політику реалізовуватиме він або його ставленик на посаді голови уряду. Ніхто не знає, якою саме Анатолій Франчук бачить політику влади щодо кримських татар; як він бачить проведення приватизації в автономії, легалізації тіньового капіталу в курортній сфері; за допомогою яких заходів він готовий розв’язати завдання зростання добробуту мешканців півострова. Анатолій Романович і досі не оголосив своєї позиції з приводу цих та інших важливих для Криму питань. Це дає підстави припустити, що Анатолій Франчук, попри активність, не має програми розвитку півострова, яку б реалізовував новий прем’єр автономії, призначений «за його порадою». Відкритим залишається і питання про те, кого Франчук бачить новим прем’єром Криму.
Поки що не відомо, вважають спостерігачі, заради чого Анатолій Франчук виявляє активність. Якщо він прагне реалізувати нову, відмінну від тієї, що реалізовується нинішнім урядом, програму розвитку Криму, то він або особи, котрі контролюються ним, мають оголосити цю політику. Якщо ж влада є для Франчука самоціллю, тоді ця активність у Криму не має творчого начала. Так чи інакше, всі, від кого залежить розв’язання кадрових питань в автономії, мають звернути увагу на те, що сьогодні політична дестабілізація в Криму може зруйнувати соціальну стабільність і поки ще крихку тенденцію економічного зростання, яка й з’явилася на півострові саме за два роки відсутності Франчука біля політичного керма на півострові…
