Не круто!

Не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що реклама дратує телеглядачів (здебільшого), політична реклама — дратує абсолютно. Проте заради справедливості, варто зазначити, що інколи (дуже інколи!) бувають доволі талановиті рекламні ролики, в тому числі й політичні.

Нині на наших екранах спостерігається такий собі рекламно-політичний фестиваль на всі смаки. Суб’єкти виборчого процесу, як офіціозно називає їх комісія пана Давидовича, демонструють різноманітні стилі й жанри, на жаль, нудні також.

Ось партія лідера соціологічних рейтингів (Партії регіонів) працює в соціально жалісному амплуа, що до болю нагадує деяких завсідників київського метро з їхнім неодмінним текстом: «Гражданє пасажіри! Ми самі нє мєстниє...» То молодий чоловік пролетарського вигляду сумно й навіть тужливо розповідає, що його життя стає дедалі гіршим, мовляв, зарплати зменшуються, а ціни збільшуються, то пристойно вдягнений пенсіонер скаржиться, що інфляція все, ну геть усе з’їдає, а дама постбальзаківського віку нарікає на хаос і анархію в державі. Після цього вихлюпу туги за кадром лунає просякнутий скорботою й стриманим обуренням дівочий голос: «Скільки ще можна це терпіти?» І раптом з’являється Сам, як «месія», як носій світла й добра. Він лагідно всміхається, приязний «хрещений батько», благодійник великої округи, який усіх ощасливить, можливо, і тебе особисто. Увесь у сонячних променях, він не іде, а містично пливе назустріч людям, і неможливе стає можливим. Найбільш розумово обмеженим реклама пояснює: «Покращання вашого життя вже сьогодні!» Це страшенно нагадує всіляких «народних цілительок», які впевнено стверджують: вилікують геть усе — від «порчі» до хвороби Альйцгеймера, від діареї до СНIДу. Ви, головне, не сумнівайтеся й готуйте «бабки». Час від часу в цій рекламі вигулькує «пригноблена російська мова», вічна дешево-газова дружба зі східним сусідом, райський ЄЕП із Росією, Казахстаном і Лукашенком, прокльони на адресу диявольського НАТО — «Цур їм і пек!».

Але, крім «залізобетонного» власного електорату, решта телеглядачів якось не дуже здатна пригадати позаторішній «фінансово-споживацький рай» і не вельми відчуває таке вже нинішнє «пекло». Хоча проблеми, ясна річ, є. Однак коли їх малюють трагічними рембрандтівськими фарбами, це породжує дещо кумедний ефект. Та й інфляція, що нібито з’їдає геть усе, в Україні впродовж 2005 року була на рівні 10,3%. У Російській Федерації торік цей показник становив 10,8%, що російською економічною громадськістю майже одностайно було визнано непересічним успіхом команди Грефа й Кудріна.

А враховуючи випробування, які протягом останнього року довелося пережити українській економіці й до яких новітні «борці за правду й соціальну справедливість» також доклали свої рученятка, є сенс дивуватися, що країна цілком гідно тримається, демонструючи значний запас міцності, економічної й політичної витривалості. До речі, одним із найбільш наочних доказів цього є абсолютний демократичний «безкрай» опозиції на наших телеекранах, що жахає московських колег, зокрема Матвія Ганопольського, який нещодавно на «5 каналі» погодився з тезою Данила Яневського про «розгнуздану українську демократію», яку не кожна держава може собі дозволити. Власне цю думку кілька місяців тому озвучив Олексій Митрофанов, заступник незрівнянного Володимира Вольфовича по ЛДПР: «Так, Україна — не Росія. Вони там, на своєму Майдані, три тижні простояли й жодної бійки не було, а якби таке в нас на Червоній площі, то не встигали би трупи вивозити». Але закони жанру вимагають, тому в рекламі найбільшого «благодійника» українського народу настирно навіюється навіть не думка, не раціональний висновок, а настрій, первинна емоція: «Усе погано, дуже погано й ще гірше», але все може негайно змінитися на краще, якщо проголосуєте, самі здогадайтеся, за кого.

Стосовно соціальних обіцянок, слід сказати, що навіть за часів «великої пролетарської культурної революції» в Китаї до них ставилися відповідальніше. Згадаймо знамените гасло великого керманича: «10 років наполегливої праці — 10 тисяч років щастя». А тут без усяких 10 років — усе й негайно.

Реклама «Нашої України» та НСНУ настирливо, хоча й без особливого успіху, намагається відродити дух Майдану, його романтику й пафос. Хоча деякі гасла звучать щонайменше дивно, зокрема й «Не зрадь Майдан!», над усе після пакту В. Ющенко— В. Янукович, коли «Бандитам — тюрми!» якось невимушено змінилося на «Бандитам — ради!» (про що свідчать заяви шефа МВС Ю. Луценка про екзотично-кримінальний склад виборчих списків багатьох партій і блоків, не кажучи вже про прикро відому всезагальну недоторканність депутатів). Рекламні ролики «Нашої України» спрямовані на відновлення емоційного стану Майдану, але не несуть нової інформації й актуальних гасел. Це стиль політичного «ностальджі». Важко сказати, яким є його мобілізуючий потенціал. Хоча найкращим піаром для «Нашої України» було б просте виконання обіцяного на Майдані. Тоді реклама не знадобилася б як така. А так доводиться робити спроби вдруге ввійти в ту ж саму річку, про неможливість чого твердили ще класики античної філософії. НСНУ перебуває у найбільш невигідному пропагандистському становищі, бо є партією влади, від якої, на відміну від усіх інших, вимагають конкретного результату й не забувають зіставити наміри зі справами.

Деякі фігуранти виборчого процесу покладаються на героїку праці, використовуючи знайомі людям старших поколінь зразки радянської агітації на кшталт «Турбота партії про благо народу». Наприклад, ролики партії Укрзалізниці «Відродження». Масиви житлових будинків, транспортні магістралі, неозорі лани широкополі — ну чисто тобі перші хвилини радянської телепрограми «Врємя». А що? Може, хтось і відчує симпатію до «міцних господарників», які будують, будують, будують, працюють, працюють, працюють... Поза всякою політикою.

Дуже здивували комуністи, які раптом стали правдивими неформалами в пропаганді. Чого вартий лише молодик з їхнього ролика: він піднімає штангу в оточенні напіводягнених красунь, які раніше в комуністичному агітпропі виконували функцію символу розпещеного буржуазного суспільства («Продажна дівка імперіалізму!»), і заклик до трудящих мас: «Голосуй за комуністів — це круто!» Це справжній революційний переворот у комуністичній естетиці та стилістиці, однак дуже нагадує гумористично-естрадних «нових російських бабусь», які спілкуються виключно молодіжним сленгом — вельми смішно виходить. А ще це нагадує образ Леоніда Кучми на виборах 1999 року в головному уборі з пір’я, чи то панка чи то індіанського вождя. Тоді це йому допомогло. Чи допоможе нині комуністам? Цікаво було б побачити Петра Симоненка з іміджем хіппі. На цьому тлі несподівано цікавим виявився пропагандистський фільм виборчого блоку Костенка— Плюща, прем’єра якого відбулася 15 лютого на каналі УТ 1 . Фільм справив враження інформаційно насиченого, такого, що знайомить глядачів з історією Української народної партії (колишнього Руху), з якою пов’язане становлення державності України та й діяльність багатьох яскравих особистостей українського політикуму, де справжніх лідерів на загал не так уже й багато.

Позитивне враження справляє й ролик Блоку «Євген Марчук — Єдність». Лідер блоку спілкується з виборцями як із інтелектуально рівними собі людьми, що вигідно відрізняє його від тих, хто ставиться до електорату як до плебсу, примітивних істот, здатних проковтнути будь-яку пропагандистську страву. Тому слухати Є. Марчука цікаво, і не треба сторонньому підказувати, що перед нами — розумна людина, яка шанує свою аудиторію й не потребує жодних піар-трюків, яких, на жаль, так багато на українському телеекрані.

Що ж, до політичного фінішу (чи нового старту?) залишилося менше двох тижнів. То ж чекаймо на нові естетичні та пропагандистські відкриття.

ДО РЕЧІ

Майже 60% громадян упевнені, що політична реклама зовсім не вплинула або швидше не вплинула на їхній вибір. Що такий вплив існував, визнають лише 18% громадян. Про це свідчать результати соціологічного опитування Інституту соціальної та політичної психології АПН України, проведеного 1—5 березня. Опитування охопило 2,3 тисячі респондентів у віці від 18 років у всіх регіонах України.

За даними ще одного опитування, проведеного приблизно в той самий час Українським інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг», рекламу учасників парламентської кампанії бачила переважна більшість виборців — 98% опитаних. Із них 21% заявили, що їм не подобається жодна реклама. Усього опитали 1965 респондентів у віці від 18 років.