Не лише операція, а й хіміотерапія потрібна для оздоровлення правоохоронних органів
Дискусія з приводу корупції і злочинності в наших правоохоронних органах представляє найрізноманітніші погляди. («Корупція» і «злочинність» — поняття, зрозуміло, не ідентичні. Деякі корупційні дії не підпадають під статті Кримінального кодексу. Це, наприклад, призначення на посади не за професійними якостями, а через кланові, релігійні, регіональні або особисто-егоїстичні переваги.)
При уважному вивченні ситуації в правоохоронних органах різних країн неможливо не дійти висновку, що рівень злочинності і корупції в правоохоронних органах взаємопов’язаний із станом усього суспільства, а тому лікується ця соціальна недуга комплексом соціальних, політичних, адміністративних і навіть конституційних реформ.
Чинниками, що сприяють зростанню корупції і криміналізації суспільства, на думку більшості західних фахівців є монополізація влади і економіки, дуже велика різниця в економічному стані соціального верху і соціального низу, значне безробіття, а також погано контрольована імміграція.
Бідність країни сприяє корупції і злочинності; проте зв’язок тут не прямо пропорційний. Наприклад, у Чилі, країні, яка за загальним визнанням, разом з Уругваєм, має найменшу корупцію і злочинність в Латинській Америці і в цьому відношенні перебуває на рівні благополучних західноєвропейських країн, індекс бідності приблизно однаковий з Україною. Правоохоронці в Чилі хоч і скаржаться іноді на недостатнє фінансування, але поліція в цій країні користується довірою суспільства, а бути поліцейським вельми престижно. Не залежить безпосередньо злочинність і корупція й від регіональних особливостей. Хоча Латинська Америка і Африка вважаються в цьому плані неблагополучними регіонами, але Чилі, Уругвай і африканська країна Ботсвана в боротьбі з корупцією і злочинністю досягли навіть більших успіхів, ніж деякі цілком благополучні західноєвропейські країни, тоді як їх найближчі географічні сусіди загрузли в криміналі.
Однією з найбільш корумпованих і криміналізованих країн Латинської Америки є Мексика, яка має більше ста мільйонів населення і досить розвинену промисловість. Історія цієї країни може бути дуже повчальною для українців. Хід цієї історії багато в чому визначали два чинники: недостатньо розвинена законність і безпосереднє сусідство з більш сильними США, які відтяли у мексиканців значні шматки території, а також іншим чином впливали на їх долю.
Державна влада в Мексиці майже завжди надавала величезні можливості для її володарів; більшість великих статків тут створювалися або представниками державної влади, або за сприяння впливових представників влади. Слова «державна влада» і «багатство» стали майже синонімами. Корупція і злочинність досягли надзвичайних розмірів. Це, разом із зубожінням мас, призвело до виникнення дуже сильної соціальної напруги, яка під завісу тридцятирічної диктатури Діаса призвела країну до кровопролитної і тривалої громадянської війни. Революція перемогла, а переможці, незабаром відтіснивши від влади військових, які відігравали вирішальну роль під час війни, утворили інституційно-революційну партію (ІРП), яка була правлячою сімдесят років (як і КПРС в СРСР); вона неподільно панувала в політичному житті до сімдесятих років минулого століття, а потім хоч і була вимушена терпіти присутність досить сильної опозиції, але залишалася правлячою до 2000 року. Перші сорок років правління ІРП ознаменувалися великими економічними успіхами, так званим «мексиканським економічним дивом» і деяким зниженням злочинності, проте через тривалу відсутність політичної конкуренції корупція і злочинність знову почали зростати. І влада, і економіка в Мексиці поступово стали монополізуватися.
Політична корупція породжувала в правлячій партії явища, споріднені з мафіозними: усі розділялися на «своїх» і «чужих». Від «своїх» вимагали лояльності: беззаперечного підпорядкування тим, хто посідає вище положення, взаємодопомогу, мовчання про внутрішні справи і проблеми. Натомість начальники і посадові особи гарантували підтримку «своїм людям» в усіх сферах. Політична корупція сприяла розквіту корупції серед чиновництва, а ця, у свою чергу, відкривала широкий шлях для криміналітету. Нарешті, значно зміцнився характерний для багатьох латиноамериканських країн наркобізнес, що поступово утворив мафіозні клани і проникає у владні структури. Правляча ІРП, природно, замовчувала зростання корупції і злочинності (як і КПРС в СРСР), тим більше, що на тлі економічного дива негативні явища можна було зарахувати до «окремих незначних недоліків».
Ситуація швидко змінилася в сімдесяті роки, коли почалася економічна криза. Сотні тисяч мексиканців стали безробітними. Настав золотий час криміналу і особливо наркомафії, яка широко доправляла наркотики за рубіж і насамперед до США. Наркоклани мали тепер можливість за порівняно невеликі гроші утримувати добре озброєні і досить численні воєнізовані формування, що тероризували країну. Окрім цього економічна нестабільність у країні й корумпованість правлячої партії полегшувала наркобаронам підкуп політиків і державних чиновників, внаслідок чого рівень корупції і злочинності досяг неймовірних розмірів. У жорстокій боротьбі різних кримінальних груп перемогу отримали чотири наркоклани, що розділили територію Мексики між собою, але які не припинили міжусобної війни. Правляча ІРП втрачала авторитет, і 2000 року до влади прийшов новий президент, представник опозиції. 2005 року президентом також став представник однієї з опозиційних партій — Феліпе Кальдерон. Уже наступного року він оголосив про початок рішучої боротьби з наркомафією і став активно використовувати для цього армію. Десятки наркобаронів було заарештовано або вбито. Щоб не допустити вивезення наркотиків за кордон і ввезення до Мексики зброї, майже всіх співробітників митниці було замінено новими, спеціально навченими фахівцями. Звільняли або заарештовували співробітників правоохоронних органів, викритих у корупції і зв’язках з криміналітетом.
Проте всі ці заходи за шість років так і не привели до рішучої поразки наркомафії, криміналітету і корупції. Незважаючи на майже поголовну заміну митників, наркотрафік через кордон лише збільшився. Замість убитих і арештованих наркобаронів на чолі кланів ставали нові ватажки, не менш жорстокі і хитрі; вони розгорнули справжню війну проти своїх супротивників — як конкурентів в кримінальному середовищі, так і в некорумпованій частині суспільства.
Як наслідок, на президентських виборах 2012 року до влади повернулася ІРП, та сама ІРП, яка своїм сімдесятирічним правлінням багато в чому сприяла розвитку корупції і злочинності в країні.
Новий президент Енріке Ньєто оголосив про продовження боротьби з наркомафією. У програмі цієї боротьби стоїть і реформування поліції. Мексиканська поліція дійсно міцно пов’язана з криміналом і взагалі перебуває в незавидному становищі. Довірою громадян вона абсолютно не користується. Зарплата поліцейських — в межах 250-400 доларів США, що приблизно відповідає зарплатам українських міліціонерів. Водночас співробітники поліції перебувають під невсипущим наглядом наркокланів і часто піддаються обробці майже відразу ж після вступу на службу. Відмова від співпраці може призвести до жорстокої помсти. У Мексиці є приказка, що у поліцейського є вибір лише з двох варіантів: брати хабарі від мафії або отримати кулю. Але і співпраця з мафією не гарантує безпеки. Якщо одному з наркокланів удається відвоювати яку-небудь територію іншого клану, то знищуються не лише захоплені члени клану суперників, але і поліцейські, пов’язані з вигнаними наркоділками. Згідно з повідомленням преси два роки тому всі 26 поліцейських містечка Асенсьон у повному складі звільнилися, мотивувавши своє рішення страхом за своє життя.
Досвід інших країн на різних континентах свідчить, що боротьба з корупцією і злочинністю лише там може принести реальні результати, де здійснюється комплекс заходів, а не одноразова — хоч і добре розрекламована — кампанія. Наприклад, зменшення кількості неблагополучних регіонів, які мають гостру потребу в соціальному сануванні, веде до значного зменшення злочинності серед місцевого населення. Люди, що повірили в можливість покращення, починають самі підштовхувати владу до подальших змін, як це було нещодавно в Бразилії. Хоча не виключено і використання криміналом масових рухів населення з метою завдати у відповідь удар по здоровій частині в державних і правоохоронних органах. Охоче використовуються такі масові рухи і деякими опозиційними політиками.
Приклад Мексики засвідчує, що неможливо очистити від злочинності і корупції окремо взяті правоохоронні органи, якщо корумповано переважаючу частину панівного політико-економічного класу (незалежно від партійної приналежності), оскільки морально здорові і активні правоохоронні органи для цього класу не лише не потрібні, але і небезпечні. Для подолання негативних явищ в такому разі потрібна підтримка активної частини населення. Скільки разів не пересаджуй хворому печінку або нирку, він все одно помре, якщо ракові клітини є вже в усьому організмі. У такому разі потрібне не лише видалення найбільш ураженого органу, але і хіміотерапія всього тіла. Лише це, в поєднанні з іншими засобами, дає шанс. І що раніше почнеться правильне лікування, то більше шансів на щасливий результат.
