«Нехай не обiцяє...»
«День» продовжує публікацію відповідей своїх читачів на запитання: «Що, на вашу думку, повинен зробити для України її майбутній президент?». «Громадський запит» для майбутнього глави держави на сторінках газети вже сформували жителі Криму, Хмельницької, Житомирської, Рівненської, Харківської, Львівської та Чернівецької областей. Сьогодні — слово вінничанам. Пропонуємо приєднатися до нашого обговорення.
Олег СИВОПЛЯЦ, вінницький підприємець:
— Сподіваюсь, що новому президенту вистачить глузду не робити ніяких радикальних кроків — ні назад, ні вперед. Мовляв, я прийшов до влади, то буду все змінювати. Не треба дуже швидко бігти вперед, бо можна впасти. Хочу, щоб майбутній президент не «культував» своєї особистості. Перемога ще не означає того, що кандидат найкращий: добре попрацювали його піарщики, та й вибір є не завжди адекватний. Завтра можуть кричати: «Розіпни його, розіпни!» Загалом у нас всі намагаються керувати й давати якісь вказівки, навіть президенту, а хто точно знає, що йому насправді краще зробити насамперед? Хотів би зробити запит до нинішніх кандидатів: якими, на їхню думку, мають бути перші кроки нового президента? Нехай розкажуть про це з теле- та радіотрибун чи на шпальтах газет. Але, хоч як би там було, президент — не цар і не Бог. Він може багато, але не все. Є об’єктивні закони, наприклад, економіки і проти них — не попреш. З часом економіка сама визначить свої кордони. Сподіваюсь, що прийде такий час, коли ми не тільки не будемо давати президентові вказівок, а й не будемо ним цікавитись. Є президент, ну й добре. Головне — що він виконує свою роботу.
Оксана КОЗАК, студентка 2-го курсу Вінницького медичного університету (голосувати буде вперше):
— Чекаю від нового президента — впевнена, що це реально — збільшення стипендії хоча б утричі. Це перший крок, а надалі варто було б створити такі умови, щоб випускники як молоді фахівці, хоча б найкращі, мали гарантоване робоче місце з можливістю придбання житла. А загалом мене як майбутнього медика цікавить не просто ставлення майбутнього президента до медицини, бо ми вже перенасичені балачками, а його реальні кроки на цій посаді, спрямовані на розвиток, а не на підтримку медицини. Сподіваюсь, що новий президент зробить так, щоб українська медицина була насправді безкоштовною та якісною. Думаю, це реально. Через збільшення зарплати лікарям і введення жорсткої відповідальності за якість лікування та дій проти хабарництва. До речі, вже прийшов час покласти край хабарництву й у ВНЗ, бо складається враження, що ніхто нікого й нічого не боїться, а навчання для більшості — це поступова виплата за диплом.
Якщо майбутній президент збирається тільки розводити балачки й дозволяти затверджувати не підкріпленні фінансово програми підтримки материнства й дитинства, то хай краще не зачіпає цієї теми у передвиборній програмі. Я також хочу створити сім’ю, народити дітей, які будуть жити тепер, а не колись, коли щось може зміниться, а може й ні. Якщо кандидат хоче бути гарантом моїх конституційних прав, то нехай спочатку зважить — чи потягне він цю лямку, чи він просто бореться за крісло.
Також нехай кандидати краще не обіцяють, що спрямують діяльність на повернення молоді в село, бо це — неможливо, як і втримати її там, бо практично нема кого тримати. Села з часом неминуче зникнуть, перетворяться на фермерські господарства, в яких буде жити фермер з сім’єю. Тому, на мою думку, доцільніше проводити розумну внутрішню політику стосовно наших фермерів, яка була б вигідною насамперед їм.
Олександр ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ, військовий пенсіонер:
— Новий президент насамперед мав би дати розпорядження, щоб нарешті упорядкували всі закони — реально, остаточно та в стислі строки, бо це вже розтягнулось до неможливого. Теперішня законодавча база служить лише керівникам різного рангу. Звичайно, можна, як забажається, «вертіти» правилами, якщо на них розуміються не всі гравці. Навіть якби ми знали свої права, то не знаємо, як їх боронити.
Чекаю від нового президента подолання бідності. Я прослужив державі 22 роки, маю пенсію 200 грн. Це нормально? Нехай не обіцяє, що добавить. Моє настановне слово до нового президента таке: піднялась ціна на хліб сьогодні — завтра піднімайте зарплату й пенсії. Тоді буде справедливість і громадянська відповідальність серед українців, повага до влади та свого президента зокрема.
Микола АНТОНЮК, вчитель історії:
— Від новообраного президента чекаю дієвості, а не носіння проблем з місця на місце. Серед кандидатів, що заявили себе претендентами на найвищу посаду, є дієві особи.
Ще чекаю більше демократії. Сподіваюсь, що новий президент нарешті визначиться із зовнішньополітичним курсом і що це буде інтеграція в Європу, а не родичання з Росією. Якщо йти за принципом: усі слов’яни — брати і сестри, то чого Україна — не сестра Чехії чи Польщі, а лише Росії? З росіянами треба торгувати, співробітничати, але не підлаштовуватись під них. Вистачить того, що ми на 70 відсотків нафтозалежні від Росії. Хіба не можна купувати цю ж саму нафту частково в Росії ї ще хоча б у чотирьох державах? Сподіваюсь, що це питання новий президент теж візьме до розв’язання. Інакше Росія завжди розглядатиме Україну як територію, на яку вона має право.
Чекаю від нового президента реальних серйозних кроків зі скорочення армії, бо краще один ситий, взутий і добре озброєний вояка, аніж десять голодранців на каші в ще радянській казармі.
Потребує розвитку й вітчизняна промисловість. Хоча за розумної політики ми могли б зайняти достойне місце в літако- та локомотивобудуванні. Думаю, що новий президент мав би зорієнтуватись, підняти й розкрутити те, що в нас залишилось від Радянського Союзу. Хоча Україна не може стати повністю індустріальною, маючи стільки й такої землі! За аграрним сектором — наше майбутнє. Тому першочергове завдання для нового президента — щось зробити з селом і насамперед з людьми, які там живуть. Адже 100 грн. пенсії — це смішно. Не знаю, як якщо не повернути, то втримати там молодь, але це мав би знати новий президент і його команда. Тому для мене важливо побачити, хто в команді кандидата, наскільки вона професійна та в чому зацікавлена. Головне, щоб її лідер був натурою сильною, розумною та практичною, щоб зміг об’єднати не тільки депутатів у парламенті, а й усіх українців. Нам бракує якогось поштовху, щоб ми відчули й усвідомили, що ми громадяни однієї країни.
