Невдача «методу тику»…

Треба визнати, що досі кримськотатарська проблема великою увагою Києва не користувалася. У столиці й тепер ще є політики, які вважають, що, незважаючи на конфліктність процесу репатріації кримських татар, в загальнодержавному масштабі такої проблеми немає, вона розсмокчеться сама собою. «Прохолодне» ставлення Києва до проблеми видно і з того, що ці слухання у відповідь на виступи кримських татар у травні 1999 року попереднім спікером парламенту Олександром Ткаченком було обіцяно провести вже в вересні минулого року, але він зволікав з їх призначенням, мабуть вважаючи, що все вирішиться й без цього. На загальнодержавному рівні, незважаючи на те, що вже пройшло 10 років, як кримські татари повертаються в Крим, Київ, допомагаючи їм фінансово, досі частіше за все удавав, що решта його не стосується, хоча більшість проблем мають загальнодержавний і навіть міжнародний рівень. У результаті досі центральні органи влади не мають суворої цілеспрямованої концепції ставлення до проблеми. Більше за це — немає її і щодо кримського регіону загалом! У країні немає ні законодавчої бази, ні оптимальної програми інтеграції (не тільки фінансової, але й економічної, а також гуманітарної, політичної, духовно-релігійної) величезних мас репатріантів в українське суспільство. Масштаби процесу ніхто ще до ладу не усвідомив: а до порівняно невеликого регіону — стихійно! — вже повернулися понад 255 тисяч кримських татар, близько 4 тисяч вірмен, болгар, греків і німців зі своїми політичними, економічними, демографічними, культурними, релігійними вимогами. Треба їх оселити, забезпечити житлом, робочими місцями, установами освіти, медицини, зв’язку, транспорту, культури. Це стосується не лише Криму — депортації з України зазнала не лише кримська народність, але й 450 тисяч німців, 550 тисяч українців, 150 тисяч поляків, які також схильні до процесів міграції. Соціальна напруженість створюється насамперед їх невлаштованістю. Зі 136 тисяч працездатних кримських татар мають постійну роботу лише 64 тисячі осіб. Причому до 60 відсотків з них — не за фахом. З 300 селищ компактного проживання репатріантів 60 відсотків не забезпечено водою, 24 відсотки — електроенергією, не мають газифікації та доріг з твердим покриттям 95 відсотків. На думку вчених Кримської АН, переміщення такої маси людей є одним із видів соціальних катастроф! Світ взагалі знав не багато процесів такого масштабу! Внаслідок цього всі ці 10 років кримські органи влади, а насамперед уряд і його рескомнац, було залишено з проблемою один на один. І що найнезрозуміліше, — досі в Україні немає прогнозного наукового дослідження підсумків і процесу репатріації, немає відповідей на важливі питання — скільки ще повернеться в Крим кримських татар, які ресурси для цього знадобляться, з якими проблемами зiткнеться цей процес, що треба зробити в економіці, політиці, релігійній, духовній сферах, у міжнародних контактах, щоб не виникло напруженості та конфліктів через 5, потім — 10 років і так далі. «Прохолодне» ставлення держави до цих проблем на тлі таких загрозливих чинників є, як мінімум, легковажним. За великим рахунком — це тема для серйозної і глибокої праці не лише інституту стратегічних досліджень, але й для багатьох інших спеціалізованих «фабрик думки». Тому не дивно, що досі репатріація кримських татар в Україну відбувалася методом проб і помилок, шляхом великих і малих зіткнень, різного масштабу конфліктів, які поки що, слава Богу, не привели до серйозних наслідків. Адже, по суті, незадовільний стан процесу репатріації — це невдача «методу тику», яким до цього працювала українська держава, цей доказ неефективності безсистемної та спонтанної діяльності. Але чи може так тривати надалі?

Однозначно — ні. Хоч би тому, що за десять років, коли Київ самоусунувшись спостерігав, як Крим самостійно борсається в цій купі проблем загальнодержавного рівня, вони в більшості випадків або відкладалися, або вирішувалися явочним порядком. Так було з наданням репатріантам ділянок для будівництва будинків, так було з українським громадянством, так само вийшло і з участю кримських татар у паюванні земель колишніх КСП. Всі ці проблеми вирішувалися тільки під тиском знизу! Хоча за великим рахунком, якби процес репатріації став предметом серйозного стратегічного дослідження, ці проблеми й шляхи їх вирішення було б завчасно передбачено, вони б вирішувалися майже безболісно, адже це те, що не вимагає великих фінансових витрат. По- науковому можна було підійти й до інших першочергових вимог — розв’язання проблем національної освіти, розвитку культури, представництва репатріантів у органах влади.

Як сказав для «Дня» Рефат Чубаров, від слухань у Верховній Раді України потрібно чекати ще неприйняття закону «Про статус кримськотатарського народу», який би вирішив багато які проблеми. «Я розраховую, що ці слухання розблокують шлях проблемі репатріації кримських татар до вищих органів влади, що буде вироблено рекомендації Верховній Раді, Президентові, Кабінетові Міністрів, які нарешті визначать принципову позицію вищих органів держави, і вони визнають існування проблеми, вироблять у собі волю до її вирішення, і напрямки, в яких треба працювати. Досі цю проблему більше за все хотіли вирішувати самі кримські татари, бо відсутність законодавства, яка б регулювала питання репатріації та інтеграції, позначалася передусім на них. Відсутність законодавчої бази дуже сильно знижує ефективність тих заходів, які було прийнято. І цією відсутністю наукових підходів, законів різні політичні сили по-своєму користуються. Наприклад, ліві роздувають уявну «татарську загрозу», зволікають розв’язання проблеми, і це гальмує розвиток усієї України і ставить її дійсно перед загрозою конфліктів, але вже на грунті невирішених проблем, а не міжнаціональних відносин. А створення законодавчої бази, винесення проблеми на загальнодержавний рівень привернуло б і увагу потенційних донорів.

Що стосується дискусії в Страсбурзі, то Рефат Чубаров вважає, що Європа усвідомлює масштабність проблеми й дізнається більше правди про неї. З іншого боку, це примусить учасників слухань у Києві чинити як би зважаючи на Європу, тобто більш цивілізовано і по-науковому, замість того, щоб як і раніше покласти весь тягар проблеми на Крим. Мустафа Джемільов говорить, що наявність доброї волі дозволить закласти ті основи, на базі яких у майбутньому Україна зможе успішно вирішити проблему репатріації без конфліктів і ускладнень. Адже досі кримськотатарська проблема для багатьох залишається непізнаною, а значить — лякаючою. Деякі політики щиро помиляються, а деякі свідомо залякують громадськість тим, що в Криму може виникнути чеченська або балканська ситуація. Однак неупереджений аналіз показує, що кримські татари, виявляючи лояльність до української держави, сподіваються на адекватне ставлення, вони не висувають вимоги державної самостійності, вони позбавлені релігійного фанатизму, вони проголосили своїм кредо ненасильні методи й насправді для таких припущень немає причин. Запобігання конфліктним ситуаціям у Криму досягається тільки тим, що насущні проблеми репатріантів успішно вирішуватимуться. Якщо, звичайно, підійти до справи з принципами оптимального державного управління, а не діяти спонтанно, як було раніше. Сімферополь