Ноо-Україна: стратегії розвитку

Сьогодні наше суспільство вкрай виснажене тим хаосом, яким, по суті, є державна політика чинної влади, принижене еклектикою цієї політики та пояснює те, що відбувається, безсиллям влади, відсутністю в неї креативного потенціалу, конкретизованого у вигляді повноцінних стратегій розвитку країни. Це зауваження стосується, відповідно до результатів аналізу партійних ідеологій і програм, і опозиційних політичних сил. Низка планів про підвищення соціальних виплат, збільшення зайнятості та розв’язання інших не скороминущих проблем, що пропонується поза контекстом загальнозрозумілих стратегій розвитку, лише підкреслює інваріантний і популістський характер цих планів, а їхня сукупність не дозволяє окреслити майбутнє країни.

Вихід із даної ситуації очевидний — посилення ролі громадянського суспільства. Завдяки диференціації масової свідомості, яка відбувається у сучасну епоху, що створює, у свою чергу, проблеми з адекватним представництвом суспільних вимог й очікувань у рамках діючої, формальної системи демократії, а також неухильному підвищенню освітнього рівня, політичної ерудиції й активності населення сучасні креативні ідеї та новації, спрямовані на постіндустріальне й загальноцивілізаційне оновлення країни, на формування її позитивного образу в очах світової спільноти, починають все частіше зароджуватися й артикулюватися у вигляді повноцінних пропозицій і політичних вимог у самому суспільстві, яке, таким чином, набуває все більш і більш рельєфні контури громадянського.

ЦІЛІ РОЗВИТКУ

На фоні глобальних трансформацій повинно йтися про розробку трьох національних стратегій розвитку, а саме — стратегії індустріальної модернізації, стратегії постіндустріалізації й, нарешті, стратегії цивілізаційного розвитку країни, покликаних забезпечити її благополуччя та повагу до неї з боку світової спільноти.

Стратегія модернізації нашого індустріального комплексу не існує в інтегрованому вигляді, однак у даній сфері розроблені численні галузеві субстратегії та цільові, чи, використовуючи модний термін, таргетивні програми, які після певної модифікації можуть бути вельми швидко зведені в легітимізовану національну стратегію індустріальної модернізації. Щоправда, необхідно буде перешкодити нашим індустріалам (шляхом «тотального» цивільного контролю) реалізувати улюблену їхню ідею ресурсопоглинаючих, техногенних тортур країни!

Стратегія постіндустріального розвитку країни також не існує в інтегрованому вигляді, однак і тут є ряд проектів, які заслуговують на увагу. Одним із них є проект «Стратегії розвитку України», представлений тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України з питань майбутнього. Недоліком цього проекту є те, що він розроблений у руслі парадигми стійкого розвитку, яка в сучасній глобалістиці поступається нооцентристському підходу.

Серед інших проектів, що стосуються злободенної постіндустріальної проблематики, потрібно згадати такі:

— проект «Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства України» (розроблений Цивільною робочою групою «Електронна Україна»);

— проект Анатолія Кінаха «Український прорив» (основу складають теоретичні роботи В. Геєца, Ю. Пахомова й інших);

— «План розвитку країни» (створений шляхом «колективної творчості» під керівництвом Інни Богословської, Ігоря Дідковського, Олександра Чалого).

П роте вказана проблематика охоплює дані проекти лише частково. Це змусило ініціативну групу звернути увагу вищого керівництва держави на необхідність негайної розробки концептуально повноцінної стратегії постіндустріального розвитку країни. Відповідне звертання відкрите для підписів через веб-сайт www.uaswd.org.ua. Одночасно ініціативна група почала підготовку матеріалів до «Постіндустріального єврофоруму-2005», цілями якого є:

— загальний аналіз постіндустріальної проблематики;

— систематизація кращого зарубіжного досвіду постіндустріального розвитку;

— розробка головних складових постіндустріального розвитку України;

— узгодження попередньої версії «Загальнодержавної стратегії постіндустріалізації України» (умовна назва);

— презентація «Української геополітичної постіндустріальної ініціативи»: формування «Пан’європейського постіндустріального простору» (за формулою «Євросоюз плюс Ізраїль, Росія, Україна», відкритою для інших зацікавлених учасників);

— розробка стратегії цивілізаційного розвитку.

Проект формування пан’європейського постіндустріального простору фактично розвиває думку Оксани Пахльовської: Україна готова репетирувати роль європейського протагоніста!

Існують також могутні наукові розробки цивілізаційної проблематики (див., наприклад, Горєлов Н., Моця А., Рафальський О. «Цивілізаційна історія України», 2005), проте цілісна довгострокова стратегія цивілізаційного розвитку відсутня. Тому на форумі пропонується обговорити наступні блоки питань:

— Демоскопія: національна демографічна проблема.

— Стратегії цивілізаційного розвитку панконтинентального масштабу: євроліфтинг, єврогравітація, євроінтеграція, екотонний розвиток України.

— Проблеми пан’європейского цивілізаційного розвитку.

— Національна діаспора: цивілізаційний аспект.

— Сучасний глобальний цивілізаційний простір. Цивілізаційне майбутнє.

КРИТЕРІЇ РОЗВИТКУ

Перераховані критерії дозволяють доволі повно охарактеризувати постіндустріальний спосіб розвитку:

— постіндустріальні імперативи (політичні, економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні тощо);

— ресурсний максим (етичні принципи, згідно з якими нормою постіндустріального способу створення життєвих благ є використання переважно невичерпних ресурсів, включаючи людський потенціал);

— технологічні інновації (формуючі новітні технологічні устрої);

— діалектичне повернення (актуалізація доіндустріального минулого);

— кодексалії Тоффлера (деуніфікація, демасофікація, децентралізація, десинхронізація, деурбанізація й т. і., де кодексалії без префікса «де» відповідають усьому індустріальному);

Постіндустріальний спосіб розвитку перебуває, в загальній формі, в забезпеченні гідного рівня та високої якості людського життя, включаючи й високу якість навколишнього середовища, шляхом коеволюційно орієнтованого використання невичерпних і рекультивованих природних ресурсів, а також людського потенціалу, що нескінченно примножується, і радикально відрізняється від історично попереднього йому індустріального способу створення життєвих благ, заснованого на експлуатації непоправних природних ресурсів і неминуче веде до виснаження цих ресурсів, катастрофічному руйнуванню навколишнього середовища і, як закономірний підсумок, до знищення планетарної популяції людини!

ВИСНОВОК

Чому було ініційоване звернення до вищого керівництва держави про необхідність розробки стратегії постіндустріалізації країни, підписане в даний момент багатьма видатними вченими, парламентаріями, бізнесменами, громадськими діячами й іншими представниками національної еліти, і навіщо відповідна група почала розробку матеріалів до об’єднувального форуму, покликаного легітимізувати вищезазначену геополітичну ініціативу? Ми говоримо про створення могутнього партнерства інтелектуальної еліти, посттрадиційних політичних сил, приватного бізнесу, громадянських і медійних структур із метою розробки, публічного освітлення та перетворення в життя, шляхом формування пріоритетів і виправлення помилок діючої влади, довгострокових стратегій постіндустріального й загально цивілізаційного розвитку країни. І, в кінцевому результаті, — про створення вже разом із владою об’єднаної платформи для культивування ідеї загальнонаціонального успіху!

Далі повинно піти створення об’єднаної міжнародної платформи для культивування ідеї пан’європейського успіху! Тут повинні бути залучені фігури першої величини, бо ми вже давно втомилися від просторових рад європейських експертів другого ешелону, не здатних окреслити панконтинентальну модель постіндустріального розвитку.

Причому нас не повинні бентежити строкатість і складність того, що може бути названо пан’європейським постіндустріальним ландшафтом, і той могутній потік запитань, пропозицій і критичних зауважень, який, поза всякими сумнівами, виникне у зв’язку із завданням його облаштування. Кілька ясно окреслених ключових позицій дозволяють звести цю строкатість і складність у проблему, інтегровану посильною і доступною метою.