Нормандський туман у Росії

На Заході цю операцію вважають головною битвою Другої світової війни, що сприяла неминучому розгрому Німеччини. У Росії ж до цих пір і історики, і політики вважають висадку в Нормандії  деякою допоміжною операцією відносно радянсько-німецького фронту, а союзникам докоряють за те, що Другий фронт вони відкрили лише тоді, коли зрозуміли, що СРСР і без нього може перемогти Гітлера. А так, мовляв, американці та британці зволікали з висадкою у Франції, розраховуючи максимально виснажити Червону армію. Ювілейні ж святкування, на які Путіна не запросили, прагнуть змовчувати.

Але насправді раніше здійснити операцію «Оверлорд» США й Англія просто не могли. Адже союзники, висадивши в липні — вересні 1943 року на Сицилії та в Південній Італії в 3-4 рази менше військ і техніки, ніж вони висадили в червні 44-го в Нормандії, лише з дуже великими зусиллями, на межі можливостей, могли забезпечувати це угрупування всім необхідним. Це і стало головною причиною позиційної безвиході в Італії, що продовжувалася аж до висадки в Нормандії. Можна не сумніватися, якби Англія та США вважали б за краще влітку 43-го вторгнутися до Франції, а не до Італії, туди припало б, із урахуванням німецького угрупування, що було на Заході, кинути як мінімум утричі більше військ, також і за рахунок перекидання військ із Північної Африки. Це, до речі, допомогло б Італії та Німеччині оговтатися від Туніської катастрофи й укріпити оборону Сицилії. Але на той час на Британських островах просто не було необхідних припасів і транспортних суден для постачання такого угрупування. У битві за Атлантику лише в липні 43-го знову введений у дію торговельний тоннаж союзників перевищив потоплений. Англія та США лише в першому кварталі 1944 року змогли накопичити на Британських островах необхідні запаси для висадки у Франції.  Не кажучи вже про те, що штучні порти, що забезпечили успіх висадки в Нормандії в перші дні, ще до захоплення та відновлення роботи французьких портів, з’явилися лише  44-го. Якби висадка в Нормандії відбулася  43-го, вона напевно б закінчилася тяжкою поразкою американсько-британських військ. А це б дуже негативно позначилося б і на стратегічному становищі Антигітлерівської коаліції в цілому та на подіях на радянсько-німецькому фронті.

У першому ешелоні союзного десанту в Нормандії висадилося 156 тисяч осіб і до 10 тисяч одиниць танків і автомобілів. Це була унікальна операція, оскільки вперше через таку водну перешкоду як Ла-Манш було перекинуто в цілому понад мільйон війська та величезну кількість бойової техніки й інших вантажів, необхідних для постачання експедиційної армії. Під час війни в СРСР це визнавали. 11 червня 1944 року Сталін писав Черчиллю: «Як очевидно, десант, задуманий у величних масштабах, мав успіх. Я і мої колеги не можемо не визнати, що історія воєн не знає іншого подібного заходу щодо його масштабів, широти задуму та майстерності виконання». Оцінка «Оверлорду» в СРСР змінилася лише з початком холодної війни.

Цікаво, що у німців у Нормандії в червні 1944 року щільність артилерії складала менше трьох одиниць і менше одного танка на 1 км фронту, проте, їм майже два місяці вдавалося утримувати фронт проти нормандського плацдарму союзників. А Червона армія  на початку жовтня 1941 року під Вязьмою та Брянськом, маючи на 1 км фронту 1650 бійців, 14,2 гармати та міномета (серед них  8 гармат), 1,65 танка та 1,3 літака, змогла протистояти німцям лише 3—4 дні, після чого оборона була повністю прорвана.

1944 Р. ВИСАДКА СОЮЗНИХ ВІЙСЬК У НОРМАНДІЇ / ФОТО РЕЙТЕР

Німці змушені були перекинути на Захід ще в період чекання висадки союзників понад 20 дивізій зі Східного фронту та з Німеччини, включаючи добірні танкові дивізії. Відразу ж після висадки в Нормандії танковий корпус СС, що розташовувався в Польщі, був перекинутий на Західний фронт. Із 26 танкових дивізій вермахту 10 у червні 1944 року діяли проти західних союзників, а одна («Велика Німеччина») перебувала на переформовуванні в Німеччині. Але танковий полк дивізії «Велика Німеччина» взяв участь у боях у Нормандії влітку 1944 року. З семи танкових дивізій СС п’ять діяли на Заході. З дев’яти  моторизованих дивізій вермахту п’ять  діяли проти західних союзників, а з шести моторизованих дивізій військ СС чотири діяли на Заході та в Середземномор’ї. Таким чином, із 48 елітних німецьких дивізій проти західних союзників у червні 1944 року діяли 26 і танковий полк ще однієї, серед них 15-й танковий полк — безпосередньо на фронті вторгнення до Нормандії. Якби хоч 5-6 додаткових німецьких танкових дивізій були в червні 44-го на Східному фронті, Червоній армії ніколи б не вдалося розгромити групу армій «Центр» у Білорусі. Хоча деякі російські історики стверджують зворотне, що саме завдяки «Багратіону» вдався «Оверлорд», забуваючи, що другий почався на 17 днів раніше першого.

Невипадково найбільш тяжких втрат на Східному фронті вермахт зазнав саме  останнього року війни, після висадки союзників у Нормандії, коли у німців уже катастрофічно не вистачало сил для війни на два фронти, і радянська перевага в людях і техніці насправді стала відчутною. І саме після висадки в Нормандії значно погіршується співвідношення радянських і німецьких втрат, хоча аж до капітуляції нацистської Німеччини воно залишалося на користь німців. Але якщо з 22 червня 1941 року до 30 травня 1944 року, співвідношення втрат убитими Червоної армії та вермахту складало 16,6:1 на користь німців, то з червня 1944 року і до кінця війни воно впало до 6,6:1, але все ж на користь німців. Починаючи з другої половини 1944 року, окрім переважаючої кількості радянської авіації і танків, ще більш істотною стала перевага Червоної армії в сухопутних силах — у 7—8 разів у бойових частинах. Такий натиск німці вже не могли стримати. Тому є зрозумілими вражаючі успіхи Червоної армії в Білоруській, Яссько-Кишинівській і Вісло-Одерській операціях. Тепер Червона армія могла оточити та досить швидко знищити значні угрупування супротивника, хоча, як і раніше, зазнавала при цьому великих втрат.

До речі, якби союзники не висадилися в Нормандії в червні 1944 року, а перенесли б висадку на літо 1945 року, вони не встигли б окупувати Німеччину до осені 1945 року, і війна б, імовірно, закінчилася атомним бомбардуванням Німеччини, причому американці скинули б на Німеччину не дві, як на Японію, що була на межі капітуляції, а щонайменше дюжину атомних бомб. Але геополітичне положення Радянського Союзу в цьому випадку було б зовсім інше. Якби німецькі сили не були задіяні на заході влітку 1944  року, німці не лише змогли б зупинити радянський наступ, але й Червоній армії довелося б на багатьох ділянках фронту відступити через повне виснаження людських ресурсів. Відразу після закінчення війни в травні 1945 року вона складалася головним чином з призовників із тих територій, які були звільнені  останнього року війни, а також зі звільнених військовополонених та остарбайтерів. У разі, якщо б союзники не висадилися у Франції лише в середині 45-го року, всі ці джерела поповнень були б для Червоної армії недоступними. А ще німці в середині 1944 року використовували для боротьби проти західних союзників основну частину люфтваффе. У період із червня по жовтень 1944 року включно на Східному фронті люфтваффе втратили 3650 літаків із 14 832, втрачених на всіх фронтах, що склало 24,6%. Якби втричі більше літаків люфтваффе було задіяно влітку 1944 року на Східному фронті, навряд би Червона армія змогла  ефективно реалізувати свою кількісну перевагу.

Якби війна закінчилася атомним бомбардуванням Німеччини восени 45-го, Сталін був би тоді приблизно в такому ж становищі, в якому наприкінці війни опинився Чан Кайші, тобто вважався б дуже умовним переможцем. Радянський Союз у кращому разі залишився б у кордонах, що існували на 1 вересня 1939 року, а країни Східної Європи зберегли б незалежність. Не виняток, що СРСР за реалізації такого сценарію розпався б, і Україна тоді здобула б незалежність уже в другій половині 40-х років. Та й Росія б звільнилася від комуністичного ладу років на 40 раніше.