Нотатки виборця

Але таку Україну матимемо не скоро (і швидких успіхів нам більшість кандидатів у президенти не обіцяє). Мусимо турбуватися насамперед про найближчі 1—2 роки. А відтак — не забуваючи про перспективу — переходити в режим аварійного регулювання, яке не є можливим без визначення пріоритетів. Скажімо, за будь-яких хворобливих умов всі системи людського організму працюють на забезпечення мозку киснем і глюкозою. При голодуванні людина може втратити 40 — 60% своєї ваги, але вага мозку практично не змінюється. Маю сумнів, що новому президентові вистачить славнозвісних «перших 100 днів» для запровадження аварійного регулювання, але й набагато більше він просто не матиме. Зокрема, з огляду й на те, що вибори виметуть усе чи майже все з державної скарбниці. Жодне стратегічне питання не може бути вирішеним без розв'язання двох проблем: бюрократія і правоохоронці. Розв'язання цих проблем мусить бути рішучим і швидким, відповідним аварійній ситуації.

БЮРОКРАТІЯ

Чиновництво є обов'язковим складником влади. Деякі його ознаки є типовими для всіх країн. На жаль, не лише найкращі ознаки. Колега-іспанець розповів, що в його країні бюрократію називають «по-приятельськи» і навіть «ніжно» — «буррократія», бо в іспанській мові «бурро» це осел. Отже ослократія...

Іспанського досвіду нам замало, бо маємо іншу історію. Бюрократія за роки радянщини стала номенклатурою. В осла виросли ікла та роги. Сутність номенклатури — заміна влади ідей ідеєю влади. Форма існування — невпинне самовідтворення й злоякісне розростання, характерне для пухлини.

Але нещодавно номенклатурний осел плюнувши на свої ордени та «переконання», покрив грошовиту кримінальну кобилу. Вродився гібрид, який називається мул. Він тягтиме воза, писав про мулів Вільям Фолкнер, але не побіжить у перегонах і не спробує стрибати, не впевнившись, що перестрибне; поставте десяток мулів на старті і дайте команду «Гайда!» — вони кинуться урозтіч у десятьох напрямках. Переможе той, зусилля якого випадково збіжаться з напрямком бігової стежки. Образ безініціативного, безплідного, дезорієнтованого у соціальних напрямках мула лягає без щілини на психологію значної частки нинішньої номенклатури. З радянських часів вона нічого не забула, але навчилася брати хабарі не з закритого розподільника, а з рук у руки. Науку про те, в кого брати хабарі: вона називає маркетингом, а науку про те, як брати більше — менеджментом.

Зразки «бюрократичної люті» маємо у всіх країнах — з Токіо — через Париж — до Вашингтона. Але там ідеться про недостатню рухомість керівних структур у реалізації практичних завдань, які визначили президент і парламент. Наші чиновники діють навпаки: усіляко гальмують, а той повністю блокують все, що — слушно чи ні — ми називаємо реформами. Недоторканність приватної власності не гарантовано, підприємництво не розкріпачене. Зате наше чиновництво мужньо бореться за податкову й бюджетну дисципліну, бо це і є боротьба за його необмежену владу. Даремно кажуть, що в нас настав «дикий» капіталізм. Який може бути капіталізм без розвиненого ринку? Насправді, маємо «дикий соціалізм», стару розподільну систему, вада якої стала вдесятеро більшою через слабкість Верховної Влади, корумпованість і пасивність правоохоронців.

Якщо хтось подумає, що нині я закликатиму до чисток, репресій, звільнень і перестановок, то дуже помилиться. Аварійне регулювання мусить спиратися на наявні засоби. Прибравши лише тих, хто скоїв злочин (за визначенням суду), новообраний президент має сприяти всебічному підвищенню престижності державної служби. Це може грунтуватися, зокрема, на таких заходах: укладання контрактів між державними органами і претендентами на посаду; вступний іспит для майбутніх посадовців (українська мова, історія, основи права, економічні засади господарювання тощо); періодична переатестація; доплата за вислугу років. Разом із позбавленням бюрократії необмеженого права «дозволяти» чи «забороняти», «давати» чи «не давати» на свій розсуд (і за свій хабар), це сприятиме ефективності державного управління. Зрозуміло, навчання й виховання нової генерації керівних кадрів є (й довго лишатиметься) дуже важливим, але це завдання — на роки.

ПРАВООХОРОНЦІ

Люди у погонах є такими ж державними службовцями, як і всі інші, проте очевидною є і специфіка їхньої роботи. На жаль, не все у цій специфіці може радувати. Хай вибачить мені читач, але наведу кілька цитат із книги Леніна «Держава і революція». Отже: «Демократия есть форма государства, одна из его разновидностей. И, следовательно, она представляет из себя, как и всякое государство, организованное, систематическое применение насилия к людям». Умри, Ілліч, краще не скажеш! Блискуче визначення більшовизму (якраз для Наталі Вітренко й П. Симоненка), і весь його сенс і аромат у словах «насилия к людям». Запитання: а до яких «людей»? За Леніном — до всіх відразу. Насправді, як свідчить досвід демократичного державотворення, державне «насильство» (штраф, арешт, суд, позбавлення волі, страта) спрямовані винятково проти антисоціальних елементів. Якщо ж ідеться про ставлення «к людям», то демократична держава є засобом їх захисту (а «правоохоронні органи» за сутністю є «людоохоронними», бо за їхньою участю держава захищає не закон, а своїх громадян). Утім, передбачає Ленін, «когда все научатся управлять, необходимость соблюдать несложные правила человеческого общежития очень скоро станет привычкой». Зауважу, що «несложными» ці правила є хіба що в корів чи свиней.

Але: все це в нас є — а що маємо робити? На мою думку, в аварійному порядку маємо запроваджувати: концептуальну переорієнтацію правоохоронців у «людоохоронне» річище («презумпція невинності» і «habeas corpus» — закони без винятків); підвищення суспільного престижу правоохоронців тими засобами, які обговорювались у розмові про чиновництво; технічне переозброєння усіх правоохоронців, комп'ютеризація картотек і підвищення ефективності оперативно-розшукових дій; підвищення ролі СБУ в боротьбі зі стихійним і організованим криміналом, хабарництвом і корупцією. Щодо СБУ можливі сумніви, бо дуже слушним є запитання: «А чи мало нам було того КДБ?» Звичайно — ні, КДБ було не мало. Але, по-перше, час іде, а СБУ не КДБ. По-друге, складається враження, що нині держбезпека є найбільш кваліфікованою і найбільш порядною ланкою в системі правоохоронних органів (а довіру до неї засвідчують соціологічні опитування). То чому ж не скористатися тим, що маємо? Знаємо, одначе, що будь-яка силова структура має тенденцію до узурпації влади, якщо контроль за нею не є достатнім. Відтак особлива роль СБУ є припустимою лише за умови, що Президент знає її специфіку й контролює її діяльність, маючи (чи ініціюючи) для цього відповідні закони.

ПРЕЗИДЕНТ

Особисто я, виборець, маю лише лікарський диплом і деякий досвід самостійної роботи над політологічною і правничою літературою. Не можу вважати свої міркування фаховими. Але знаю (бачу, відчуваю) й те, що наші найвищі посадовці (фахівці?) разом зi своїми помічниками й радниками завели Україну на край прірви, зупинили історичний час. Як писав Тарас Шевченко, «і день — не день, і йде — не йде». Потребуємо не політики, а порятунку. Це, зрештою, зводиться сьогодні до особистості новообраного президента. Як на мене, він мусить: бачити концепцію розвитку України, започаткувавши його низкою аварійних заходів; мати політичну волю й незламну упертість у реалізації своїх планів; мати радників, кожен з яких у своїй вузькій галузі є більше обізнаним, ніж сам президент (а найголовніше — дослухатися до них); бути незалежним від своїх радників, помічників і соратників настільки, наскільки потрібно, щоб вони не стали самостійною силою; шанувати ЗМІ.

Я голосую за такого!