Новорічна прем’єра: «Живий труп» — у головній ролі НДП
Треба бути опозиційними до конкретних дій, а не до самої влади. Опозиція до влади — це популізм. Може здатися, що ця теза лідера СДПУ(о), докладена з’їзду, насправді свідчить: тільки розумні вчаться на чужих помилках, а інші — на своїх...
Пам’ятається, ще перед парламентськими виборами, на з’їзді НДП Володимир Філенко, один із керівників партії, прозоро натякав настирливій пресі, що намагалася з’ясувати, чи далеко збирається поскакати НДП, везучи на собі Президента Кучму: мовляв, у політиці не буває вічних друзів, а в партії досить розумних людей... Сьогодні, коли це «досить» тільки спробувало ворухнутися, воно тут же отримало нагадування про те, що правило «карбованець — вхід, два — вихід» діє не тільки в бандитському світі. Точніше сказати — бандитські методи властиві не тільки відповідному співтовариству. І тому дуже вільна, на погляд Банкової, поведінка Євгена Кушнарьова, котрий розмірковував на прес-конференції про те, чого не зробив Кучма, тут же дістала зразкову оцінку через «кілерські» постріли у пропрезидентській пресі. Здавалося, що «неосудність» окремих видань, які вже не вперше довели, що вони тримають руку на каналізаційній засувці й готові на першу вимогу господарів виплеснути вміст на голови «замовлених» — має межі. З’ясувалося — меж немає. Ні у виконавців, ні у замовників. І тому не варто дивуватися, чому після з’їзду НДП, на якому Кучма як кандидат проглядався лише як спогади про минулу дружбу, раптом лідери партії заметушилися, стали плутатися у відповідях і проводити прес-конференції по дві у різних місцях і з різними учасниками... Комусь нагадали про дітей, комусь — про бізнес, комусь — про все відразу. Ефект був: Кучма повернувся на місце, а всі застереження можна сприймати як спроби переляканих НДП-істів зберегти обличчя. Звідси висновок: не те головне, що влада може втримувати біля себе своїх колишніх прихильників лише страхом, а те, що вона, влада, вже ніколи не сприйматиме колишніх союзників як особистостей, котрі мають право на рішення. Вони для неї знавіснілі раби — і звідси така реакція на непокору.
Олександр Ємець згоден, що Банкова демонструє намір втримувати колишню «партію влади» коло ноги саме страхом, і вважає це ненормальним. Але відповідь на запитання — «невже ви терпітимете ці методи?» — вимагає цитування: «Круглий стіл» партії ми організували й обговорювали ці проблеми. Наша партія виробила варіант вимог до Президента, і серед них є ті, що торкаються моральності методів боротьби. Але я розумію ваше наступне запитання: а що буде, якщо... Ну що ж, якщо на це все наплюють і це все триватиме, ми перебуватимемо у дуже бридотній ситуації, коли з двох поганих варіантів вибиратимемо менш гірший. Що це, вперше для України?»
Менше зло — це Кучма. А роботу над вимогами до нього, про які так довго кажуть лідери НДП, нарешті закінчено. Повністю, за словами Олександра Ємця, проаналізовано діяльність Кучми за всі роки його правління: «Відповідність кроків Президента його власній програмі, яку ми підтримали 1994 року. Проаналізовано всі укази, складено таблиці, зроблено висновки. Це дуже великий обсяг роботи, піднято навіть публікації за ті роки. І нам було важливо зрозуміти самим, що з того, що Президент проголосив, і ми це підтримали, він виконував і від чого він відійшов. І ми знайшли з чим до нього йти... Іншим партіям простіше — у них були інші відносини з Президентом».
Останнє зауваження віє приреченістю й навіть могло б викликати співчуття... Якби не рамки, в які старанно заганяє себе сама НДП. «Якщо альтернативою Кучмі буде кандидат від лівих — ми будемо просто у безвихідному становищі, — каже Олександр Ємець. — Якщо мені доведеться вибирати між Ткаченком і Кучмою — я вибиратиму Кучму». Який знайомий рухівський мотив — спочатку виключити можливість вибору, а потім розвести ручками! Діалог із Олександром Ємцем просто неможливо було не продовжити:
— А вам не здається, що цю «приреченість» вже прораховано, і тому «стратеги» роздуватимуть, а не укорочуватимуть «загрозу Ткаченка», і Президент на його «вибрики» реагуватиме «мляво», і все це з єдиною метою — не залишити нам вибору?
— Безумовно. Ця стратегія досить прозора. І з їхньої точки зору, з боку тих, хто хотів би бачити саме Кучму — це грамотна стратегія. Вони робитимуть так, щоб до другого туру з Кучмою вийшла людина, котра об’єднає всі неліві сили на підтримку Кучми.
— Але можна ж загратися, «вирощуючи» Ткаченка як альтернативу Кучмі. Процес може стати неконтрольованим.
— По-моєму, дехто це вже зрозумів. Принаймні критичність виступів державного телебачення відносно Ткаченка на це вказує...
Це цікаво, що НДП, один із підписантів «антиспікерської» заяви із вимогами відставки Ткаченка, так і обмежиться спостереженнями за тим, як, «удобрюючи» спочатку грунт під швидко зростаючим спікером, Банкова його тепер «щипатиме»... А вже не «партія влади», але ще не опозиція балансуватиме на голці в очікуванні — чия візьме?..
Взагалі, як здається, найбільше, на що могли б наважитися лідери НДП — це перейти в «конструктивну опозицію» рухівського типу. А вона відрізняється від партії влади, як наложниця від фаворитки: і та, й інша під господарем, але першу не питають, як їй краще...
«Опозиції з них уже не вийде, — вважає Віктор Пинзеник. — Це неможливо для партії влади, де багато людей, об’єднаних не ідеологією, а дещо іншими цілями. Є частина розумних, котрі розуміють, що треба в цій ситуації робити. Але, на жаль, у партії влади ніколи не перемагають розсудливі політики — завжди перемагає влада. Ще при народженні НДП багато хто жив ілюзіями, що їм вдасться зламати ситуацію, але це ілюзією й залишилося. Партія влади завжди виконуватиме замовлення влади. А її перспективи... Номенклатурна більшість, напевно, збережеться. А іншим доведеться шукати новий притулок. НДП не вдасться звільнитися від Кучми».
Першими зрозуміли, що партію виводять на задвірки, виштовхують із зони впливи, «нафтогазові» мажоритарники — і «група ім. Бакая» покинула фракцію. Наступним помітним етапом може стати відхід від партії саме регіональних лідерів та іншої номенклатури — не даремно закулісним шантажем і стріляниною в пресі ведеться робота щодо видалення з поля партійних лідерів. Коли партію влади перестають сприймати як опору, спроможну обслуговувати, — кому вона потрібна, якщо спочатку будувалася за номенклатурною ознакою для виконання абсолютно певного завдання? І в кінцевому результаті, переставши виправдовувати мету та окупати кошти, вона повинна просто зникнути. Можливо, за варіантом міністра Кабінету Міністрів пана Толстоухова: нова партія, нова назва, новий лідер...
Симптоматична й символічна в даному контексті версія — нову фракцію «Відродження регіонів», яку організує на базі «нафтогазу» пан Волков, очолить член НДП Роман Безсмертний. Чи треба розуміти, що війна мишей і жаб, що так яскраво відобразилася в історії передвиборної парламентської кампанії перемогою НДП Пустовойтенка над НЕПом Волкова, завершується оглушливим реваншем? Ще недавно ходили чутки, що пан Волков, «керівник Президента», видавлює з посади пана Безсмертного, представника Президента. І ледве чи не сам готовий її посісти. Iснує версiя про велику увагу пана Волкова до політичного майбутнього перспективного Ткаченка. Ідея про спільну творчість на ниві нової фракції таких різних людей, як Волков і Безсмертний, може служити ілюстрацією до використання системи стримувань і противаг?
На всі запитання Роман Безсмертний відповів однією фразою: «Я хочу, щоб було краще, але знаю, що краще не буде, й тому зроблю все, щоб не було гірше». М-так... Але якщо в парламенті станеться серйозне перегрупування сил, внаслідок якого підвищиться керованість спікера, то завдання нової фракції (економічно, а отже, й політично впливової) стане більш зрозумілою — не дати Олександру Ткаченку вийти з тіні Президента, незважаючи на всі амбіційні старання... Тобто ігри в «підставу» закінчилися, час страхуватися від реальної небезпеки? Не виявилося б слабо й пізно.
Ну а той факт, що НДПіст і представник Президента покидає «партію влади», говорить лише про те, що «загнаних коней пристрілюють, чи не так?» Образ «коня», до речі, має широкий обіг у парламентських кулуарах. «Він ще дихає, хоч і завалився, але його вже шматують хто може: черв’яки, мухи і стерв’ятники», — так оцінив ситуацію НДП один великий знавець норовів найвищого складу політичного бомонду. Ну ось, а Філенко натякав, що НДП знає свій маневр і скакатиме під Кучмою до певної межі...
Тепер ті, хто підставляє своє сідло теж із думкою — до останнього бар’єра, до третіх півнів, до фінішної прямої, повинні були б замислитися. Принаймні на тему — а чи є у них два карбованці.
Анатолій Матвієнко у відповідь на пропозицію поговорити про методи впливу на НДП висловив подив: чому ніхто не хоче розмірковувати про сучасність з точки зору пісенного рядка Ротару «Я себя сожгла дотла» (ради миті, що зігріває світ), а навпаки, усяк хоче «попорпатися в брудній білизні». Однак із теми Данко нашого часу вдалося просунутися до конкретного запитання: невже у всіх політичних сил, які розуміють, що відбувається, не вистачає розуму зібратися й сказати — хлопці, ми не можемо дозволити цим людям утриматися при влади тією ціною, яку вони хочуть. Давайте об’єднаємося всіма кольорами та ідеологіями на платформі опору безмір’ю та бандитським «технологіям» влади, а вже потім ділитимемо портфелі. «Ви не менш романтичні, ніж я, — сказав Анатолій Матвієнко. — Ось зібралися два ідіоти й добре кажуть...»
З’ясувалося, що головне завдання — борючись із чинною владою, не лити воду на млин іншій, ще жахливішій перспективі, щоб не відродити час Швондерів і Шарикових. «При Кучмі немає Швондерів? — Ні, при Кучмі швидше за все Распутіни». А партії все-таки кінець? «Ні, — впевнений Анатолій Матвієнко, — не буде кінця. Ми пройдемо дуже важкий шлях «моралізації» влади. Якщо побачимо, що це незрозуміло й нікому не треба — тоді ми просто підемо від цієї влади». Чи може стати знаменом партії Валерій Пустовойтенко, котрого Президент навесні, можливо, пошле у відставку, списавши на нього всі гріхи? «Нашим знаменом стане кожен, хто боротиметься за ідею «моралізації» влади», — було відповіддю.
Мабуть, це логічно: фікс-партія закінчує свій шлях ідеєю фікс.
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Треба бути опозиційними до конкретних дій, а не до самої влади. Опозиція до влади — це популізм. Може здатися, що ця теза лідера СДПУ(о), докладена з’їзду, насправді свідчить: тільки розумні вчаться на чужих помилках, а інші — на своїх...
Пам’ятається, ще перед парламентськими виборами, на з’їзді НДП Володимир Філенко, один із керівників партії, прозоро натякав настирливій пресі, що намагалася з’ясувати, чи далеко збирається поскакати НДП, везучи на собі Президента Кучму: мовляв, у політиці не буває вічних друзів, а в партії досить розумних людей... Сьогодні, коли це «досить» тільки спробувало ворухнутися, воно тут же отримало нагадування про те, що правило «карбованець — вхід, два — вихід» діє не тільки в бандитському світі. Точніше сказати — бандитські методи властиві не тільки відповідному співтовариству. І тому дуже вільна, на погляд Банкової, поведінка Євгена Кушнарьова, котрий розмірковував на прес-конференції про те, чого не зробив Кучма, тут же дістала зразкову оцінку через «кілерські» постріли у пропрезидентській пресі. Здавалося, що «неосудність» окремих видань, які вже не вперше довели, що вони тримають руку на каналізаційній засувці й готові на першу вимогу господарів виплеснути вміст на голови «замовлених» — має межі. З’ясувалося — меж немає. Ні у виконавців, ні у замовників. І тому не варто дивуватися, чому після з’їзду НДП, на якому Кучма як кандидат проглядався лише як спогади про минулу дружбу, раптом лідери партії заметушилися, стали плутатися у відповідях і проводити прес-конференції по дві у різних місцях і з різними учасниками... Комусь нагадали про дітей, комусь — про бізнес, комусь — про все відразу. Ефект був: Кучма повернувся на місце, а всі застереження можна сприймати як спроби переляканих НДП-істів зберегти обличчя. Звідси висновок: не те головне, що влада може втримувати біля себе своїх колишніх прихильників лише страхом, а те, що вона, влада, вже ніколи не сприйматиме колишніх союзників як особистостей, котрі мають право на рішення. Вони для неї знавіснілі раби — і звідси така реакція на непокору.
Олександр Ємець згоден, що Банкова демонструє намір втримувати колишню «партію влади» коло ноги саме страхом, і вважає це ненормальним. Але відповідь на запитання — «невже ви терпітимете ці методи?» — вимагає цитування: «Круглий стіл» партії ми організували й обговорювали ці проблеми. Наша партія виробила варіант вимог до Президента, і серед них є ті, що торкаються моральності методів боротьби. Але я розумію ваше наступне запитання: а що буде, якщо... Ну що ж, якщо на це все наплюють і це все триватиме, ми перебуватимемо у дуже бридотній ситуації, коли з двох поганих варіантів вибиратимемо менш гірший. Що це, вперше для України?»
Менше зло — це Кучма. А роботу над вимогами до нього, про які так довго кажуть лідери НДП, нарешті закінчено. Повністю, за словами Олександра Ємця, проаналізовано діяльність Кучми за всі роки його правління: «Відповідність кроків Президента його власній програмі, яку ми підтримали 1994 року. Проаналізовано всі укази, складено таблиці, зроблено висновки. Це дуже великий обсяг роботи, піднято навіть публікації за ті роки. І нам було важливо зрозуміти самим, що з того, що Президент проголосив, і ми це підтримали, він виконував і від чого він відійшов. І ми знайшли з чим до нього йти... Іншим партіям простіше — у них були інші відносини з Президентом».
Останнє зауваження віє приреченістю й навіть могло б викликати співчуття... Якби не рамки, в які старанно заганяє себе сама НДП. «Якщо альтернативою Кучмі буде кандидат від лівих — ми будемо просто у безвихідному становищі, — каже Олександр Ємець. — Якщо мені доведеться вибирати між Ткаченком і Кучмою — я вибиратиму Кучму». Який знайомий рухівський мотив — спочатку виключити можливість вибору, а потім розвести ручками! Діалог із Олександром Ємцем просто неможливо було не продовжити:
— А вам не здається, що цю «приреченість» вже прораховано, і тому «стратеги» роздуватимуть, а не укорочуватимуть «загрозу Ткаченка», і Президент на його «вибрики» реагуватиме «мляво», і все це з єдиною метою — не залишити нам вибору?
— Безумовно. Ця стратегія досить прозора. І з їхньої точки зору, з боку тих, хто хотів би бачити саме Кучму — це грамотна стратегія. Вони робитимуть так, щоб до другого туру з Кучмою вийшла людина, котра об’єднає всі неліві сили на підтримку Кучми.
— Але можна ж загратися, «вирощуючи» Ткаченка як альтернативу Кучмі. Процес може стати неконтрольованим.
— По-моєму, дехто це вже зрозумів. Принаймні критичність виступів державного телебачення відносно Ткаченка на це вказує...
Це цікаво, що НДП, один із підписантів «антиспікерської» заяви із вимогами відставки Ткаченка, так і обмежиться спостереженнями за тим, як, «удобрюючи» спочатку грунт під швидко зростаючим спікером, Банкова його тепер «щипатиме»... А вже не «партія влади», але ще не опозиція балансуватиме на голці в очікуванні — чия візьме?..
Взагалі, як здається, найбільше, на що могли б наважитися лідери НДП — це перейти в «конструктивну опозицію» рухівського типу. А вона відрізняється від партії влади, як наложниця від фаворитки: і та, й інша під господарем, але першу не питають, як їй краще...
«Опозиції з них уже не вийде, — вважає Віктор Пинзеник. — Це неможливо для партії влади, де багато людей, об’єднаних не ідеологією, а дещо іншими цілями. Є частина розумних, котрі розуміють, що треба в цій ситуації робити. Але, на жаль, у партії влади ніколи не перемагають розсудливі політики — завжди перемагає влада. Ще при народженні НДП багато хто жив ілюзіями, що їм вдасться зламати ситуацію, але це ілюзією й залишилося. Партія влади завжди виконуватиме замовлення влади. А її перспективи... Номенклатурна більшість, напевно, збережеться. А іншим доведеться шукати новий притулок. НДП не вдасться звільнитися від Кучми».
Першими зрозуміли, що партію виводять на задвірки, виштовхують із зони впливи, «нафтогазові» мажоритарники — і «група ім. Бакая» покинула фракцію. Наступним помітним етапом може стати відхід від партії саме регіональних лідерів та іншої номенклатури — не даремно закулісним шантажем і стріляниною в пресі ведеться робота щодо видалення з поля партійних лідерів. Коли партію влади перестають сприймати як опору, спроможну обслуговувати, — кому вона потрібна, якщо спочатку будувалася за номенклатурною ознакою для виконання абсолютно певного завдання? І в кінцевому результаті, переставши виправдовувати мету та окупати кошти, вона повинна просто зникнути. Можливо, за варіантом міністра Кабінету Міністрів пана Толстоухова: нова партія, нова назва, новий лідер...
Симптоматична й символічна в даному контексті версія — нову фракцію «Відродження регіонів», яку організує на базі «нафтогазу» пан Волков, очолить член НДП Роман Безсмертний. Чи треба розуміти, що війна мишей і жаб, що так яскраво відобразилася в історії передвиборної парламентської кампанії перемогою НДП Пустовойтенка над НЕПом Волкова, завершується оглушливим реваншем? Ще недавно ходили чутки, що пан Волков, «керівник Президента», видавлює з посади пана Безсмертного, представника Президента. І ледве чи не сам готовий її посісти. Iснує версiя про велику увагу пана Волкова до політичного майбутнього перспективного Ткаченка. Ідея про спільну творчість на ниві нової фракції таких різних людей, як Волков і Безсмертний, може служити ілюстрацією до використання системи стримувань і противаг?
На всі запитання Роман Безсмертний відповів однією фразою: «Я хочу, щоб було краще, але знаю, що краще не буде, й тому зроблю все, щоб не було гірше». М-так... Але якщо в парламенті станеться серйозне перегрупування сил, внаслідок якого підвищиться керованість спікера, то завдання нової фракції (економічно, а отже, й політично впливової) стане більш зрозумілою — не дати Олександру Ткаченку вийти з тіні Президента, незважаючи на всі амбіційні старання... Тобто ігри в «підставу» закінчилися, час страхуватися від реальної небезпеки? Не виявилося б слабо й пізно.
Ну а той факт, що НДПіст і представник Президента покидає «партію влади», говорить лише про те, що «загнаних коней пристрілюють, чи не так?» Образ «коня», до речі, має широкий обіг у парламентських кулуарах. «Він ще дихає, хоч і завалився, але його вже шматують хто може: черв’яки, мухи і стерв’ятники», — так оцінив ситуацію НДП один великий знавець норовів найвищого складу політичного бомонду. Ну ось, а Філенко натякав, що НДП знає свій маневр і скакатиме під Кучмою до певної межі...
Тепер ті, хто підставляє своє сідло теж із думкою — до останнього бар’єра, до третіх півнів, до фінішної прямої, повинні були б замислитися. Принаймні на тему — а чи є у них два карбованці.
Анатолій Матвієнко у відповідь на пропозицію поговорити про методи впливу на НДП висловив подив: чому ніхто не хоче розмірковувати про сучасність з точки зору пісенного рядка Ротару «Я себя сожгла дотла» (ради миті, що зігріває світ), а навпаки, усяк хоче «попорпатися в брудній білизні». Однак із теми Данко нашого часу вдалося просунутися до конкретного запитання: невже у всіх політичних сил, які розуміють, що відбувається, не вистачає розуму зібратися й сказати — хлопці, ми не можемо дозволити цим людям утриматися при влади тією ціною, яку вони хочуть. Давайте об’єднаємося всіма кольорами та ідеологіями на платформі опору безмір’ю та бандитським «технологіям» влади, а вже потім ділитимемо портфелі. «Ви не менш романтичні, ніж я, — сказав Анатолій Матвієнко. — Ось зібралися два ідіоти й добре кажуть...»
З’ясувалося, що головне завдання — борючись із чинною владою, не лити воду на млин іншій, ще жахливішій перспективі, щоб не відродити час Швондерів і Шарикових. «При Кучмі немає Швондерів? — Ні, при Кучмі швидше за все Распутіни». А партії все-таки кінець? «Ні, — впевнений Анатолій Матвієнко, — не буде кінця. Ми пройдемо дуже важкий шлях «моралізації» влади. Якщо побачимо, що це незрозуміло й нікому не треба — тоді ми просто підемо від цієї влади». Чи може стати знаменом партії Валерій Пустовойтенко, котрого Президент навесні, можливо, пошле у відставку, списавши на нього всі гріхи? «Нашим знаменом стане кожен, хто боротиметься за ідею «моралізації» влади», — було відповіддю.
Мабуть, це логічно: фікс-партія закінчує свій шлях ідеєю фікс.
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
