Нову владу мають втілювати нові кадри
Другим кроком адміністративної реформи має бути реформа кадрова. Iнакше взагалі ніякої реформи не буде
Рішучість і швидкість, з якою почалася адміністративна реформа, вражає. Але зроблено тільки перший крок на шляху її реалізації. Ми чудово пам'ятаємо, як дуже потрібні і корисні укази Президента (наприклад, про введення фіксованого податку з підприємців) зазнавали значних смислових змін після того, як чиновники попрацювали над інструкціями про порядок їхнього застосування. А оскільки укази, що стосуються адміністративної реформи, зачіпають основи бюрократичної системи — її всемогутній і непереможний апарат, виникають серйозні побоювання в тому, що будуть зроблені відчайдушні спроби залишити все як є, природно, під новими назвами. Боротися з апаратом дуже складно, я навіть сказав би — практично неможливо.
Всі ми були свідками того, скільки претендентів на найвищі державні посади пройшли через кабінети влади, на собі відчувши дію апарату. Кожний, кого призначали на вищі державні пости, безумовно, хотів поліпшення ситуації в державі, це природне бажання будь-якого керівника. Але, опинившись біля керма, він раптом виявляв, що це кермо ніяк не пов'язане із колесами державної машини. Його можна крутити вліво повністю, вправо до упору — машина все одно рухається за інерцією, по накатаній колії. Тактика дуже проста: посадовцю пропонується маса додаткових посад за сумісництвом, відволікаючи від виконання основної роботи, складається ситуація, коли посадовець фізично не може всього охопити і обмежується лише виконанням представницьких функцій, а вся влада переходить до апарату.
Наприклад, у першому числі «Вісника Українського союзу промисловців і підприємців» наводиться перелік посад А.Кінаха: Президент Українського союзу промисловців і підприємців, перший заступник голови Ради міжнародного конгресу промисловців і підприємців, член Вищої економічної ради Президента України, голова Міжвідомчої координаційної ради з питань приватизації стратегічно важливих промислових підприємств, член Національної ради з питань якості, народний депутат України. До цього ще додалися посади: керівник комітету Верховної Ради України і перший віце-прем'єр міністр. Чи можна одночасно працювати ефективно на всіх цих посадах?
У результаті посадовці стають заручниками апарату. Одні погоджувалися вдавати, що управляють, у результаті — їх у потрібний момент приносили в жертву. Інші намагалися примусити державну машину слухати керма: їх теж здавали — для цих цілей у апарату відпрацьовано безліч прийомів, щоб дискредитувати посадовця будь-якого рангу.
Зверніть увагу, навіть зараз, коли новий прем'єр ще не призначений, повним ходом ідуть апаратні ігри і деякі товариші вже починають формувати в новому уряді «комсомольські загони реформаторів». Може, варто почекати призначення прем'єра і дати йому можливість сформувати команду?
Воювати з апаратом марно. Це потужна самоорганізуюча система, яка пристосовується до будь-яких спроб обмежити її владу. Реформувати апарат можна тільки одним способом — створити такі умови, за яких досягнення бажаного результату буде неминучим. Тією точкою опори, яка дозволить створити такі умови, має стати Закон про держслужбу, в який необхідно внести деякі істотні зміни.
Перше. Нинішній закон зберігає за держслужбовцями місце роботи, навіть якщо уряд йде у відставку. Оскільки короля, як відомо, грає оточення, то вельми логічним було б відправляти у відставку не тільки керівників, а й їхній апарат. Відправлено у відставку уряд — разом із ним йдуть у відставку всi держслужбовці Кабінету Міністрів, пішов у відставку міністр — з ним усі співробітники міністерства, звільнено з посади главу адміністрації — всі посади відповідної адміністрації вакантні. Не змогли зіграти короля — милості просимо розділити його долю. Така зміна в законі приведе до того, що апарат змушений буде працювати не на самого себе, а на свого лідера, а отже, на державу.
Підготувати держслужбовця високої кваліфікації дуже складно, і така зміна в законi не призведе до повної зміни апарату. Новий керівник, замість того, щоб воювати зі старим апаратом, матиме можливість залишити тих співробітників, які працювали на державу, і відмовитися від послуг тих, для кого держслужба лише прикриття для розв'язання власних проблем. Таким чином, ми створюємо умови для природного відбору держслужбовців, які мають державний стиль мислення і здатних вирішувати державні завдання.
Друге. Боротьба з корупцією — одна з найпопулярніших тем на усіх рівнях. Корупцію в держструктурах неможливо викоренити, якщо не заборонити на рівні закону держслужбовцям усіх рівнів займатися проблемами окремих підприємств. Це необхідно зробити не на рівні посадової інструкції, а саме на рівні закону, щоб була можливість застосувати юридичну процедуру вважати незаконним з моменту прийняття будь-яке рішення, яке суперечить закону. Внесення змін у Закон про держслужбу, які забороняють держслужбовцям займатися проблемами окремих підприємств, не тільки анулює основу для корупції (хто ж даватиме хабарі, якщо це не дозволить вирішувати приватні проблеми), а й закладе основи для природного відбору держслужбовців, здатних вирішувати державні завдання.
Третє. Дуже стурбувало скорочення чисельності управлінського апарату. На жаль, зараз на держслужбі продовжує трудитися безліч пенсіонерів. Це, як правило, досвідчені апаратники, котрі мають обширні зв'язки, і при кожному скороченні вони завжди знаходять можливість скорочувати молодих співробітників, а самим залишатися на службі. Це призводить до втрати кадрового потенціалу держави. Пригадаємо, як під час інтерв'ю естонському телебаченню наш Президент однією з проблем визначив дефіцит кадрів, що представника країни, населення якої дорівнює населенню одного нашого міста Харкова, вельми збентежило: як може бути дефіцит кадрів у країні з населенням у 50 млн. чоловік. Це стало можливим тому, що збережено старі методи підбору і розстановки кадрів.
«...штучно скорочувався «масив вибірки» — адже вибирали фактично не кращих із кращих, а з вже раніше відсортованого і підігнаного під певний ранжир кола претендентів.
...у номенклатуру нерідко попадали і за знайомством, і за родинною і клановою ознакою, а також згідно з особистими критеріями того, хто відбирав кандидатури» (В.Врублевський. В. Щербицький: правда і вигадки. стор. 79).
Оскільки кадри — це завжди влада, нову владу мають втілювати нові кадри. Тому Закон про держслужбу має однозначно забороняти знаходження на держслужбі осіб, які досягли пенсійного віку. Це необхідно зробити тому, що немає майбутнього у держави, у якої на ключових постах держслужбовців знаходяться пенсіонери, а молодим кадрам пропонують вчитися низько кланятися. Ми стоїмо перед вибором: або і далі будемо приносити в жертву бюрократичному апарату своїх далеко не гірших політиків і господарників, або ж примусимо апарат відпрацьовувати рішення тих, кому народ вручив свою долю.
