Обережно! В дворі зле телебачення
«Обережно! В дворі — телебачення». Господар, який повісив подібну табличку на своїй огорожі, майже недосяжний. Він гордий. Він впливовий. До нього ходять на поклін сусіди із проханням дати послужити. Не за дурно, звичайно. Але він уразливий. Тому що телебачення дороге. На нього і собі на життя треба ще чимось заробляти. А заробляти українському телемагнату можна, тільки твердо засвоївши, що вкусити верховну долоню вийде один раз. Потім за уторованою схемою: податкова, КРУ, Мінфін, Генпрокуратура, і прощай, бізнес — здрастуй, еміграція. Тому в телесвіті є поняття, переступати які Міністерство охорони здоров’я не рекомендує. Поняття не складні і торкаються лише верхівки влади. Приблизно вони виглядають так: Президент — хороший, іноді дуже. Суворий, але справедливий. (Недержавному телебаченню рекомендовано показувати не менш як 3 рази на тиждень, державному — не менш як 3 рази за перші 10 хвилин ефіру). Парламент поганий. Завжди. Нинішній — дуже. Заважає Президенту. Любить пільги. Не любить приймати закони. Його бояться реформи, через те не йдуть. (Показувати держТБ — до стійкого сарказму в глядача, не держТБ втрачати нічого, якщо Хазяїн без мандата). Прем’єр (попервах після призначення) нічогенький. Намагається допомагати Президентові, але йому також заважає парламент. Останнім часом перед відставкою — поганий, не платить зарплат народу, займається своїм іміджем, не працює з парламентом, лає МВФ. (Показувати залежно від пори року держТБ і не держТБ — спочатку до осені поруч із Президентом, потім — серед злих шахтарів, на фоні втраченого врожаю, закрученого вентиля, інтерв’ю Генерального прокурора. Для не держТБ можна, з точки зору МВФ).
Той, хто дозволив собі сумніватися в цій схемі, тепер працює замість 3-го на 35-му каналі або знімає нариси про західних політиків. Вони безпечніші.
Це все до того, що розвернутися українському телемагнату в інформаційно-аналітичному просторі загалом і ніде. Хіба влаштувати телерозбирання з конкурентом або стусонути політика, нижчого за рангом. Від великої нудьги можна повирізувати що-небудь у програмі партнера для демонстрації власної значущості.
Природно, всі ці схеми, залежність і взаємозалежність — гирі на ногах творчого процесу. Тому, коли ми говоримо про убогість нашого телеінформпростору, на журналістів нарікати нема чого. Простий приклад: «Канал «О» показав сюжет, у якому ясно натякнув, що політик «Г» причетний, за джерелами автора, до серії гучних замовних убивств. Політик «Г» на газетних сторінках відповів Хазяїну каналу «О»: сам такий. Скандал! Сенсація! Але чомусь ніхто з телебратії не кинувся розкопувати, хто ж із них правий. Глядач разом із читачем подивовані: або обидва, або домовилися. А не кинулися журналісти займатися власним розслідуванням тому, що чудово розуміють: матеріал про політику «Г» з’явився не для того, щоб підняти рейтинг мильної опери «Чисті руки». Просто щось не ладнається в телемагната з політиком. Потім вони розберуться, а журналіст, який особливо цікавиться, залишиться, в кращому випадку, безробітним. Тому пошук «правди», як правило, йде в суворо окреслених рамках. І вищеназваний приклад типовий до оскоми. Адже не перший день у нас журналістику використовують для зведення рахунків, а не для пошуків істинних фактів. Не було ще випадку, щоб звинувачений у недобрих справах чиновник пішов у відставку. Або факти, підсунуті пресі, виявляються липою, або спрацьовує кругова порука. Хазяйські розбрати, помножені на ментальність, знищили в зародку принцип журналістської клановості. Чи то через вірність, чи то через улесливість колеги не гребують «за Хазяїна» виливати бруд одне на одного на очах десятків мільйонів глядачів або читачів. Іменувати себе «четвертою владою» у всій цій ситуації можна тільки із глибокою іронією, тому що «четверта влада» не повинна бути «рибкою на побігеньках» у першої, третьої або п’ятої...
Схоже, існування такої «запарканної» журналістики, тих, котрі її мають, влаштовує. Коли ЗМІ докоряють у продажності, хочеться їм порадити подивитися на себе в дзеркало. Не журналісти створювали правила гри в свободу слова. Вони просто не чинили опору: дуже швидким був перехід від партійної радянської... до хазяйської. Дуже малий той ковток свободи, який вдалося вдихнути ЗМІ між цими двома станами. Настільки малий, що багато хто досі так і не зрозумів: це — було.
