Олександр ЛАВРИНОВИЧ: Сьогодні немає активного стимулу для створення більшості

— Очевидно, вам не має потреби «входити» в стан справ, адже, будучи держсекретарем Мін’юсту, в умовах активної дипломатичної діяльності екс-міністра юстиції Сюзанни Станік, ви фактично виконували добру частку в Міністерстві?

— Справді так сталося, що я не вчора почав працювати у Міністерстві. Свій перший робочий день я провів тут 20 серпня минулого року. За цей період, маючи достатньо велику ділянку по організації державної роботи в Міністерстві юстиції, я довгий час виконував обов’язки міністра. Тепер же на новій посаді продовжуватиметься нормальна робота, яка велася перед цим. І немає потреби говорити, що сьогодні я почав робити щось інше, ніж вчора. Відмінність полягає лише у можливості визначення напрямків по вирішенню окремих питань.

— Якими будуть ваші перші кроки на посаді міністра юстиції в напрямку, зокрема, реформування судоустрою країни? Наскільки відомо, так звана мала судова реформа уже проведена. Чи буде розпочато велику судову реформу?

— Мала судова реформа проведена лише по зовнішніх ознаках. Так, у нас з’явились апеляційні суди і більше немає перегляду справ у порядку нагляду. Але ці ідеї ще не дали необхідного результату, який полягає у створенні можливостей захисту інтересів громадян чи юридичних осіб. Перейменування ж обласних судів на апеляційні ще не забезпечує повноцінного апеляційного розгляду справи. І це відбувається сьогодні з багатьох причин, починаючи з доволі схематичного процесу розгляду. Якщо розглянути дану проблему в ракурсі вибіркової статистики, то в більшості випадків, за невеликими винятками, можна переконатися у відсутності реального повноформатного розгляду, передбаченого апеляційною інстанцією. А чи є це можливим взагалі при такій великій кількості апеляційних оскаржень, — це вже інше питання.

Тому рано ще говорити про закінчення малої судової реформи. Потрібно розпочинати будівництво нових структур, які, в свою чергу, потребують нормативного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення, і під їх створення потрібно переробляти вже існуючу систему. Тому в цій справі сьогодні невирішених проблем набагато більше, ніж вирішених.

— Яка проблема є зараз найбільш актуальною для нового керівництва Мін’юсту?

— Всі, хто цікавиться юриспруденцією, знають, що в Україні існують проблеми з виконанням судових рішень. Тому для Міністерства юстиції сьогодні одним з найголовніших напрямків стане робота по забезпеченню виконання вироків, рішень та ухвал, які виносяться іменем України. Адже, якщо у розгляді спірних питань поставлена крапка, то рішення має бути виконане. Інакше пропадає сенс діяльності судової системи, а отже, діяльності влади в цілому. Тому існуючий стан справ підриває довіру не лише до Міністерства юстиції, а й до держави.

Крім того, ми на одинадцятому році незадежності України все ще користуємося нормами Цивільного кодексу УРСР. Я свого часу був противником ухвалення Кримінального кодексу раніше, ніж Цивільного, адже спочатку має бути прийнятий останній, який встанлює правила, а вже потім — Кримінальний, що встановлює міру відповідальності за порушення цих правил. Як відомо, Цивільний кодекс став предметом не лише політичного, а й професійного компромісу, що призвело до накладання вето Президентом після його ухвалення. Зараз завдання Мін’юсту полягає в тому, щоб, максимально адаптуючи сформульовані Президентом зауваження, вирішити питання по розробці та вдосконаленню редакції нового Цивільного кодексу, а також знайти спільну мову з парламентськими фракціями.

Окремою проблемою є відсутність чіткої системи судоустрою та процесуальних підходів, що не найкращим чином впливає на якість судочинства. Поряд iз цим, неприпустимо мізерним залишається матеріально-технічне і фінансове забезпечення судової системи. Тож, як бачимо, існує дуже багато проблем, які за рік не вирішуються.

— Щодо завдань Міністерства юстиції у справі інтеграції України в ЄС та вступу до СОТ: якими будуть подальші кроки у процесі адаптації українського законодавства до законодавства цих структур? Що унеможливлює форсування цього процесу?

— Найбільша перешкода має суто технічний характер, тому що законодавство — це тисячі нормативних актів, які регламентують діяльність по забезпеченню реалізації прав та національних інтересів кожного з учасників Європейського Союзу. Для того, щоб налагодити цю гармонізацію, потрібно мати необхідну перекладацьку базу. В Україні, на жаль, нижчий, у порівнянні з іншими країнами, рівень володіння розповсюдженими європейськими мовами. А для того, щоб ухвалювати рішення, треба, перш за все, знати, чому воно має відповідати. У нас з цією метою працює Центр перекладів європейського права та Центр порівняльного права, що, до певної міри сприяє вирішенню цього питання. Та це лише мізерна частинка того, що можна робити. Дуже велику роботу повинно виконувати Міністерство економіки, адже величезна кількість питань має економічний характер.

Але найперша проблема — це все-таки, Світова організація Торгівлі. Я думаю, що тут питання носить навіть більше не правовий, а економічний характер і пов’язане з інтересами кожної з країн. Зараз це питання вирішується на двосторонніх рівнях iз багатьма країнами, кожна з яких оцінює для себе наслідки вступу у СОТ. Передусім йдеться про митні інтереси, ємкість ринку та судові процеси по демпінгу. З огляду на цей процес, усі потенційні учасники СОТ уважно підходять до розширення цієї організації, пильнуючи свої інтереси. З боку ж України через велику кількість причин реальні кроки робилися, скажімо так, не дуже швидко.

— Хотілося б дізнатися про подальшу долю горезвісного СДП «Укрспецюст», адже вирішення проблем цього підприємства є невід’ємною частиною вдосконалення правової політики по захисту прав власника та інвестора, а також запобігання тіньової приватизації.

— Практично будь-якій справі можна надати скандального резонансу, навіть при відсутності факту. Укрспецюст — це державне підприємство, створене Кабінетом Міністрів України. Його функція полягає у тому, щоб сприяти примусовому виконанню судових рішень за зверненнями державної виконавчої служби по реалізації майна, яке вилучено під час вирішення судового спору. І, реалізувавши це майно, підприємство зобов’язане перерахувати отримані кошти державній виконавчій службі. Сьогодні ставлять під сумнів необхідність існування такого підприємства. Сумніви підсилюються за умов виконання його функцій по реалізації майна приватними ріелтерськими компаніями. Однак для того, щоб так говорити, необхідно точно скласти картину наслідків, які очікуватимуться в разі, якщо в Україні схема реалізації майна за рішенням суду стане стовідсотково заручницею ринкового механізму при відсутності стовідсоткових ринкових правил поведінки. Чим це могло б закінчитись — риторичне запитання. Думаю, що ці аргументи були взяті до уваги під час скандалу в Кабінеті Міністрів. І після першого емоційного розгляду цього питання було прийнято рішення, що ліквідовувати державне підприємство немає потреби. Є потреба у наведенні порядку. Хто сьогодні дасть страховий поліс на те, що до приватних ріелтерських підприємств не буде подібних, або й ще більших претензій.

— Якою вам бачиться співпраця Мін’юсту з парламентом?

— Коректно буде говорити про співпрацю парламенту і Кабінету Міністрів України. А від імені Кабміну в окремих випадках, скажімо в питаннях розвитку відносин з правовими комітетами парламенту, може виступати Міністерство юстиції. Зараз співпраця буде по двох питаннях: перше — це нормативне, і друге, яке стосується кадрових рішень. В більшості випадків це стосується призначення суддів, які через Мін’юст сьогодні рекомендуються парламентському комітетові. Як складеться така співпраця з новим складом парламенту — можна буде говорити восени.

— Як ви можете прокоментувати заяви різних експертів, які пов’язують ваше призначення на посаду міністра юстиції із вашим перебуванням у блоці «Наша Україна»?

— Я можу лише констатувати той факт, що моє призначення відбулося Президентом України за поданням прем’єр-міністра. Які мотиви були у Президента та прем’єр-міністра — ви можете запитати у них. Коли вирішувалося це питання, Президент запросив мене на зустріч і сказав про таке рішення. Я не можу знати, чому, власне, саме зараз, а не раніше чи пізніше, було прийняте таке рішення.

— Тоді якою ви бачите лінію відносин Мін’юсту з різними політичними силами, зокрема, з блоком «Наша Україна»?

— Є різні рівні суб’єктів. Зокрема, є суб’єкти політичного життя — політичні партії та блоки, та суб’єкти державного управління. Перші, безумовно, впливають на формування суб’єктів державного управління, але говорити про взаємодію між ними, м’яко кажучи, не зовсім коректно. Взаємодія між Міністерством юстиції та політичними партіями передбачена тільки під час реєстрації політичних суб’єктів в Мін’юсті. Та це зовсім різні суб’єкти, які ніяким чином не можуть співпрацювати чи мати договірний характер стосунків. Мова може йти про представництво, яке визначається, власне, рівнем суспільної підтримки під час виборчої кампанії.

Що ж стосується моїх світоглядних позицій, то, думаю, що за півтора десятка років перебування в політиці тим, хто хотів їх знати, вони широко відомі. У партійному житті «Нашої України» я ніякої участі не брав. Для того, щоб щось відбулося, потрібна якась першооснова. Все, що мене, скажімо так, формально зв’язувало з блоком, — це прийняте на з’їзді блоку «НУ» рішення про моє включення до списку цього блоку. Про що в такому разі можна говорити? Паралелей і аналогій тут взагалі, в принципі, бути не може. Це різнопланові речі.

— Але ж ви не заперечуватимете, що ваше включення до блоку не могло б відбутися без вашого відома?

— Безумовно, до мене було звернення, і я давав згоду щодо мого входження до виборчого блоку.

— Чи можете ви спрогнозувати, якою буде парламентська більшість? Яким, на вашу думку, мав би бути її склад для того, щоб спровокувати зміну керівництва уряду?

— Я не можу зараз спрогнозувати, якою буде парламентська більшість. Сьогодні немає активного стимулу для того, щоб парламентські сили знаходили порозуміння через створення постійної коаліції з обмеженням, скажімо так, своїх інтересів. В багатьох країнах однопартійної більшості немає, та вдається якось знаходити порозуміння. Що ж до якихось змін в уряді, то я не можу говорити, якою би мала бути така більшість. Верховна Рада має право згідно Конституції заслухати питання відповідальності уряду. І голосування про недовіру тягне за собою відставку уряду. Я думаю, ви знаєте про те, що всі без винятку політичні сили декларували свою готовність взяти участь у формуванні нового складу уряду. Тому, скажімо так, теоретичний грунт для цього є. А от конфігурації політичних сил щодо цього питання можуть бути найрізноманітнішими.