Олександр МОРОЗ: Крок уперед, два кроки назад

Екс-спікер Верховної Ради, а нині — голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Олександр Мороз, котрий відвідав минулого тижня Луганськ, відповів на запитання власного кореспондента «Дня» Алли АНТИПОВОЇ.

— Олександре Олександровичу, ваша фракція голосувала і за ратифікацію пропозицій договору по Чорноморському флоту, і за приєднання до Міжпарламентської асамблеї. Чи не вважаєте ви, що це обмежує суверенітет України і що у разі збройного конфлікту Росії з НАТО ми можемо бути втягнуті у цей конфлікт?

— Мені здається, що навряд чи можна ще більше обмежити суверенітет України, аніж його обмежено сьогодні — і в економічній, і в політичній сферах. Чого тут ще боятися? Аби шляхом цих договорів і ратифікацій ми отримували інструмент для захисту інтересів України. У Міжпарламентської асамблеї є такі можливості, тому наша фракція за це і проголосувала. Зрештою, при визначенні відносин з поділу Чорноморського флоту також є ясність у формах, методах, обсягах захисту цих інтересів. Інша справа, що я можу не погоджуватися зi змістом цих договорів, можу критикувати юридичний бік, процедуру його ратифікації, оскільки вона не зовсім відповідає Конституції. Можливо, в цьому випадку політичні рішення виявилися важливішими від юридичних. Хоча це не може служити виправданням для парламенту. Однак рішення прийнято саме таке.

Що ж до можливого конфлікту і наслідків для України, то я не хотів би обговорювати дану тему. Буде ратифіковано договір по Чорноморському флоту чи не буде, — в будь-якому випадку конфлікт Україну не омине. Цього можна уникнути шляхом створення механізму безпеки держави. — На ваш погляд, якими можуть бути наслідки парламентського рішення про перегляд без'ядерного статусу України? Чи не здається вам, що голосування вашої фракції з даного питання вивело її за рамки цивілізованої політики?

— По-перше, такого рішення немає. По-друге, дискусія з даного приводу проходила під сильним впливом факту бомбардувань Сербії. Цим я можу пояснити дію членів фракції, не виключаючи і такого моменту — демонстрації консолідації з іншими політичними партіями і фракціями, котрі підтримують цю ідею. Але не більше. На мій погляд, відновлення ядерної зброї в Україні неможливе. Уподібнюватися до суб'єкта, здатного на погрози, — неправильна позиція. Треба інакше вирішувати проблеми безпеки держави, в цьому випадку ядерна зброя не допоможе. А взагалі не треба було робити помилок раніше, починаючи з 1990 року. Ну що тепер, порпатись у цій історії? Треба намагатися сьогодні не робити помилки, одна з яких — відновлення ядерного статусу і розрив відносин з країнами-учасниками НАТО. Навряд чи це буде виправдано, тим більше, що з Україною ніхто в такому контексті не рахується. Так що не треба чудувати інших. І потім — перш ніж займатися без'ядерним статусом, треба спершу подумати, а чи здатна Україна сьогодні створити власний ядерний виробничий цикл для того, щоб забезпечувати свої атомні станції необхідним паливом. Все не так просто.

— Останнім часом йде активна розмова про об'єднання двох партій — СелПУ і АПУ. Як ви оцінюєте такий факт і які можливі наслідки від цього може мати фракція «Лівий центр»?

— Давайте зачекаємо, подивимося, як все буде відбуватися. Дуже багато було змін і своєрідних політичних міграцій з боку селян. Дроблення Селянської партії почалося зі створення Аграрної, задуманої як противага блоку СелПУ з СПУ, після того, як ми почали вести переговори наших двох партій. Потім виявилося, що ця партія створюється під особу, яка в подальшому не підійшла. Потім виявилося, що інтересами аграрників влада нехтувала на користь НДП, соціал- демократів та ін. Працювали великі гроші. Тому мені не хотілося б, щоб СелПУ використали як розмінну монету в політичній грі. Те, що сьогодні відбувається, також пов'язане з якоюсь політичною кон'юнктурою на певний період. Я гадаю, що селяни і аграрники тісно співробітничатимуть з нами. Це неминуче.

— Яке ваше ставлення до конфлікту в Русі і до прийнятого рішення Мінюстиції?

— Я не можу коментувати рішення Мінюстиції. Я не маю у своєму розпорядженні документiв, тому додати нічого не можу. Що стосується Руху, то я вважаю, що він має залишитися єдиною політичною організацією і, гадаю, сьогодні достатньо сильних політиків, активу, які вирішать це завдання так, як треба.

— Чому ви не вступили в Компартію вдруге, коли це було можливо?

— Запитання для мене складне. Я подумав би, перш ніж на нього відповісти... Чесно кажучи, у мене не було сумнівів з приводу того, що я повинен зберігати Соціалістичну партію України. Якби я цього не зробив, ми звільнили б цю політичну нішу для тих, хто використовує соціалістичний імідж для вирішення своїх меркантильних інтересів. Водночас Компартія в колишніх методах своєї роботи розвивала інші суспільні відносини й інший державний устрій, який сьогодні відновленню не підлягає. Якщо ми говоримо про демократичність суспільного життя і багатопартійність, то вона має бути справжньою. А просто відродитися до якихось принципів, у чомусь стереотипних, у чомусь ортодоксальних я не міг. Тому для мене не було в цьому відношенні великого протиріччя чи душевного надлому. Я робив це свідомо. Більш того, за реформування Комуністичної партії боровся ще тоді, коли був у її лавах. Але робив це не шляхом розвалу самої партії, а намагався змінити організаційні засади. Звертався і до Горбачова з розробленими методиками з даного приводу. Намагався видати їх, застосувавши до практичної діяльності як секретар великого партійного комітету. Та й потім, треба взяти до уваги і те, що час мене змінив.