Опозиційність як недоконаний факт

На відміну від Партії регіонів, керівники якої поперемінно заявляють то про свою «жорстку й непримиренну» опозиційність, то про готовність до співпраці з новою владою, СДПУ(О) в царині політичних симпатій послідовніша. Неприйняття нової влади вона задекларувала за результатами засідання політради, навіть не дочекавшись рішення з’їзду. Фактично одразу розпочався й пошук можливих союзників-однодумців. Щоправда, соціал-демократи не сумніваються, що потрапити в парламент п’ятого скликання зможуть і самотужки, не в останню чергу завдяки голосам... симпатиків Віктора Януковича.

Про теперішнє і майбутнє колись чи не найбільш провладної, а тепер найбільш опозиційної сили в розмові з кореспондентом «Дня» розмірковує народний депутат від СДПУ(О), один із керівників партії Володимир ЗАЄЦЬ.

— Як проходять переговори з іншими політичними силами щодо можливого блокування для участі у виборах 2006 року, які анонсував ваш колега Ігор Шурма?

— Рішення про їхнє проведення було прийнято зовсім недавно, наразі я ще не маю інформації про перебіг перемовин. Серед можливих союзників — Партія регіонів, «Трудова Україна» тощо. Втім, моя позиція як заступника голови партії та керівника Житомирської обласної організації СДПУ(О) — ми, незалежно від результату подібних консультацій, повинні готуватися до наступної парламентської кампанії самостійно. А блокуватися не пізно на будь-якому її етапі, чітких часових обмежень законодавством тут не встановлено.

Однак об’єктивна оцінка поточної ситуації примушує говорити про необхідність створення коаліції вже сьогодні. Із відповідним представництвом у ВР і широким — поза його стінами, в середовищі політичних партій. Питання зумовлене не тільки електоральними очікуваннями- 2006, але й абсолютно новою якістю політичної реальності. Фактично члени коаліції «Сила народу», маючи в активі посади Президента, прем’єра, більшість у парламенті, отримали усю повноту влади. За такої умови питання про нашу опозиційність вирішується автоматично. Це чесно по відношенню до виборців, у 2006 році вони матимуть чітке уявлення, хто є хто, не плутаючись у великій кількості «нейтральних» політсил. Із центристів ми перші оголосили про свою опозиційність, відтак маємо шанс стати її центром, основою для формування коаліції.

— Лідери Партії регіонів стверджують, що йтимуть на вибори самостійно.

— Варіант блокування з «Регіонами...» не знято з порядку денного, але тут все залежить виключно від бажання іншої сторони. Можливо, доцільно говорити про об’єднання уже за фактом, за спільним інтересом у парламенті. Тоді партнерами могли б стати ті ж «трудовики», ПППУ, партії панів Губського, Гавриша… До того ж, есдекам не варто аж надто нав’язливо пропонувати себе для партнерства. Потенційні союзники мусили б усвідомлювати, що наш фінансовий, інтелектуальний, мас-медійний ресурс може стати значним внеском у майбутній успіх.

— Але Губський і Кінах зараз підтримують Ющенка!

— Із позиції сьогодення важко говорити про те, хто кого підтримує. Як давати оцінку людям, які, побувавши в горнилі кампанії на боці Януковича, присягають на вірність новій владі? Втім, нехай самі перед собою звітують, наскільки це було доцільно з погляду довгострокової перспективи. Натомість есдеки послідовні й передбачувані у своїх діях. Відтак маємо непогані перспективи заручитися симпатіями виборців, які в 2004-му підтримували Януковича. Можна розраховувати на 8—10% від їхньої загальної кількості. Зрештою, в тій кампанії ми були не на останніх ролях.

— Настільки не на останніх, що згодом дехто з «регіоналів» звинувачував вас у поразці...

— Що стосується підтримки Віктора Федоровича, то ми були із ним до кінця. Під час другого процесу у Верховному Суді саме есдеки захищали його інтереси. Саме ми як найбільш структурована й численна політсила у складі коаліції «Вибір заради майбутнього» забезпечували роботу штабів, тервиборчкомів та дільничних виборчкомів на місцях, мобілізовували людський ресурс. Оскільки відповідний потенціал Партії регіонів у більшості областей був доволі скромний.

Утім, природа подібних звинувачень мені зрозуміла. Вони пов’язані із діями — чи скоріше бездіяльністю — колишнього президента й особою нашого лідера, який на той час очолював президентську Адміністрацію. Багато хто ототожнював позиції Леоніда Кучми й Віктора Медведчука щодо пана Януковича, хоча між ними велика різниця, що й підтверджує сьогодення.

— Експерти пов’язують ваше прагнення до блокування побоюванням не набрати необхідної кількості голосів для самостійного проходження в парламент: участь у президентських перегонах не найкраще вплинула на ваш імідж…

— Судження про послаблення наших позицій на місцях вважаю невірними. Просто змінилася географія підтримки. На Заході та частково в Центрі вона дійсно є менш значущою, ніж раніше, а от на Сході та Півдні, навпаки, зміцнилася. Тож 3—5% прохідного бар’єру для партій не стануть для нас аж занадто серйозним випробуванням. У абсолютних цифрах це 750—800 тисяч голосів, що за такої кількості виборців не є значущою цифрою. Щодо підтримки прихильників Януковича, то в разі нашого самостійного балотування питання стоятиме про перспективи в Донбасі, на Луганщині. Там, скоріше за все, ми справді отримаємо менше, ніж Партія регіонів, але, скажімо, в Криму наші шанси приблизно однакові. Монополії на виборців не має ніхто.

— Експерти говорять, що наразі в парламенті можливо сформувати лише ситуативну — чи то опозиційну, чи провладну — більшість. Вважається, що справжні центри впливу буде встановлено лише за результатами виборів 2006-го.

— Не бачу принципової відмінності між представництвом у Верховній Раді сьогодні й тим, що буде там завтра. Співвідношення ключових сил залишиться сталим приблизно в тому ж форматі. Електоральна інерція збережеться, й у наших опонентів шанси отримати кількісну перевагу більші, ніж у нової опозиції. Таким чином, вони матимуть можливість формувати уряд — з прем’єром нинішнім чи, можливо, іншим. Утім, не важко спрогнозувати й відтік певної кількості виборців від учорашніх своїх кумирів. Нова влада не може бути ідеальною, такою, як її багато хто уявляє. Перші ж її значущі помилки неодмінно викличуть розчарування простих людей.

Тож, виходячи із сумнівності кардинальних перемін за рік, підґрунтя для опозиції у Верховній Раді п’ятого скликання варто формувати уже сьогодні.

— Якщо ви дійсно опозиція, то чому так дружно підтримали кандидатуру Юлії Тимошенко на прем’єрство?

— Будь-яке голосування нашої фракції за кандидатуру на голову уряду при Президентові Ющенку, чи то в повному складі «за», чи «проти», чи навіть часткове волевиявлення, цілком вписуються в нашу концепцію опозиційності. Звичайно, мінімально необхідну кількість голосів можна було б віддати на відкуп тим політичним силам, що стали ініціаторами її висування, але протестна позиція означає створення штучних перешкод для формування уряду. Безглуздо чинити опір одній конкретній особі, це суперечить класичним засадам опозиційності, натомість — програмі дій уряду, його крокам. Для того, щоб Кабмін запрацював, він має бути спочатку сформований. Наше завдання — моніторити його діяльність, відстежувати, як виконуються передвиборчі обіцянки. Тож підтримка Юлії Володимирівни не є свідченням нашої непослідовності чи слабовільності. Соціал-демократи не є ворожо налаштованими до нинішнього Президента, прем’єра, уряду, ми — якісно нова конструктивна опозиція, якої до сьогодні в Україні не було.

— Тим часом ваші колишні соратники активно інтегруються в нову владу. Зокрема екс-міністр освіти пан Кремінь тепер заступник держсекретаря Зінченка…

— Непросто давати оцінку діям людини, з якою тебе пов’язує багаторічна дружба. Із ситуації, що склалася, есдекам потрібно зробити низку висновків. Уже не вперше кращі наші люди не витримують іспиту на соціал-демократію. Дійсно, Василю Григоровичу, кадровому чиновнику, в опозиції себе уявити важко. Очевидно, що наші опоненти, той же Зінченко, зацікавлені у розгортанні внутрішніх конфліктів, сподіваючись таким чином на самознищення СДПУ(О) як партії і як фракції у Верховній Раді. Тобто я не виключаю, що у Кременя із Зінченком були певні попередні домовленості, в контексті яких Василь Григорович спочатку покинув партію, а потім перейшов на роботу до свого колишнього соратника. Не здивуюся, якщо й пан Пєсоцький, за аналогічним сценарієм, залишиться керувати Держкомрезервом або буде запитаний на іншій посаді.

— Чи вважаєте ви віце-спікерське крісло, яке звільнив О.Зінченко, досі вашою квотою?

— Ні, есдеки на неї уже не претендують. Політичні реалії такі, що власником посади заступника голови ВР є більшість, до складу якої ми не входимо. Натомість усередині «НУ» за це крісло розгорнулася жорстока боротьба. Зокрема пан Костенко не раз і не два озвучував свої претензії на посаду. До речі, крісло голови ВР також не є настільки монолітним, як багато кому видається. Перспектива 2006 року диктує нові взаємини. І хоча Володимир Литвин є наразі керівником парламенту, брав участь у помаранчевій революції та в подальшому розподілі портфелів, ситуація, до прикладу, із призначенням губернатора Хмельниччини свідчить, що раніше укладені домовленості легко нівелюються.

Що стосується нашої фракції, то навіть від головування в єдиному своєму комітеті ми чесно, як того вимагають правила, спробували відмовитися. Проте, як відомо, депутати двічі не прийняли відставку Геннадія Руденка.

— Так хто ж все-таки на нинішньому етапі очолить опозицію у Верховній Раді?

— Щоб говорити про лідера, потрібно чітко виокремлювати контури політичної сили. Наразі вони ще не є окресленими. Про плани дообрання Віктора Медведчука до діючого парламенту мені нічого невідомо, відтак головним опозиціонером стане, певно, керівник фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук.

— Чому ви проголосили переміну вектора, не дочекавшись з’їзду?

— Наша опозиційність поки що справді недоконаний юридичний факт. Утім, я не сумніваюся, що з’їзд, який відбудеться 12 березня в Одесі, підтримає рішення керівництва партії. Політбюро є вищим управлінським органом, і саме воно має вчасно реагувати на ситуацію в політикумі, розробляти стратегію дій. Чекати подібних ініціатив знизу не доводиться. Лідери виступили із тематичною резолюцією, яка є зверненням до всіх членів партії, при цьому не будучи постановою чи рішенням. Документ є предметом широкого обговорення в місцевих організаціях.

— Ви уже взялися за формування списку-2006?

— Конкретні прізвища ще не озвучуються, але приблизний склад відомий заздалегідь. Певна річ, у перших рядах будуть керівники СДПУ(О), зокрема перший президент України Леонід Кравчук. Знайдеться місце усім авторитетним партійцям. Так, на мою думку, у чільну частину варто включити колишнього міністра пана Папієва. Це ще одна тема для обговорення на найближчому з’їзді.

— Тоді, можливо, варто очікувати появи інших «темних конячок» за прикладом Тамари Прошкуратової у 2002-му?

— Тамара Сергіївна — вчитель, Герой України, багато в чому її присутність у прохідній частині була даниною європейським традиціям, свого роду технологічним прийомам, які заповідають включати до партактиву жінок. На жаль, згодом очікування щодо декого із наших соратників не виправдалися. Так, ми сподівалися, що Володимир Рябіка активує молодіжний напрямок роботи. Цього, на жаль, не відбулося.

Досвід минулої кампанії показав: перемагають не розрахунки й технології, а безпосередня робота із виборцями. Наші опоненти впевнено це довели.