«Опозицію сформує сама нова влада»
До початку березня — часу проведення найближчого з’їзду — члени Партії регіонів перебувають у не дуже приємному стані невизначеності власної політичної орієнтації. Ще пам’ятні заяви Віктора Януковича про «глуху та жорстку, непримиренну опозицію», проте Володимир Рибак і Андрій Клюєв уже озвучили «надію на конструктивний діалог» із новою владою. Прояснити ситуацію «День» попросив Ігоря ШКІРЮ — одного з найпублічніших членів «донецької команди». Ігор Миколайович висловив упевненість, що «точки дотику знайдуться швидко», пояснивши: «Великий бізнес не може перебувати в опозиції». Ще один майданчик для діалогу — ...футбольне поле. Адже саме Віктор Ющенко як лідер держави має вручати майбутньому переможцю кубок країни. Співрозмовник «Дня» переконаний: Віктор Андрійович із однаковим задоволенням передасть нагороди київському «Динамо», донецькому «Шахтарю» або львівським «Карпатам». Парламентарій також признався, що під час помаранчевої революції «в душі була образа за використання опонентами кольорів нашого клубу» та досада через необхідність одягатися в біло-блакитне, «навіть попри те, що есдеки, покровителі «Динамо», — наші партнери».
На фотографіях, що прикрашають робочий кабінет народного депутата, він сфотографований не лише з власними виборцями, колегами по парламенту, а й із лідерами країни. Із Леонідом Кучмою — під час офіційного прийому, з Віктором Ющенком — у момент блокування трибуни ВР. Не вистачає тільки Леоніда Кравчука. Водночас у приймальні Ігоря Миколайовича помічники всерйоз міркують про необхідність «дістати шефу великий портрет Президента». «Однаково ж знадобиться, а потім може й не бути», — логічно підсумовують вони...
— Як розуміти розходження в думках Віктора Януковича та Володимира Рибака щодо переходу Партії регіонів у опозицію? Перший анонсував це ще до Нового року, другий, навпаки, заявляє, що ви не поспішатимете зі зміною політичної орієнтації. Що це — неузгодженість дій чи конфлікт двох лідерів?
— Ні те ні інше, просто різне трактування одного і того самого поняття. Не претендуючи на оцінку висловлювань Януковича, відзначу, що вони звучали в розпал помаранчевої революції, в ході політичного процесу у Верховному Суді. Значною мірою спровоковані емоціями, ті заяви свідчили, що ми не збираємось миритися з наявним станом справ.
На сьогодні багато членів нашої політсили, в тому числі і я, до опозиційності просто не готові. Партія регіонів центристська за своєю ідеологією, 90% членів її парламентської фракції — керівники великих промислових підприємств, бізнесмени. Навряд чи ці люди зможуть бути ефективними опозиціонерами, — все своє життя вони займалися не мітингами, а створенням «внутрішнього валового продукту». Президентству Ющенка всього два тижні, Кабмін лише сформований і не було ще вжито жодних рішучих, що можуть бути розкритиковані, кроків.
Узагалі, змінювати курс партії — прерогатива з’їзду, найближчий відбудеться в березні, і міркувати про опозиційність можна буде лише за фактом його рішення.
— Експерти пояснюють виступи пана Рибака — а також аналогічні Андрія Клюєва — прагненням забезпечити власний бізнес…
— У Володимира Васильовича особисто бізнесу ніколи не було, не плутайте поняття. Інша справа — інтерес членів партії. Лідери організацій на місцях — це також, як правило, великі підприємці, які не мислять себе противагою владі. Перш ніж ставити питання про опозиційність, треба усвідомити, чи готові до неї ці люди, а не тільки парламентська фракція партії як її авангард.
— За нової влади багато ваших активістів, напевно, втратять значну частину привілеїв…
— Ми націлені на творення, а не на руйнування. І в партії, й у фракції зібралися для того, щоб реально покращити життя простих людей. Якщо зараз, в ім’я умовної опозиційності, робити все, щоб було гірше, як це практикувалося раніше, то який, скажіть, через якийсь час ми матимемо вигляд відносно своїх виборців? Якби тепер «регіонали» пішли на жорстке протистояння, як це припускали ранні заяви Віктора Федоровича, навряд чи б це викликало розуміння та підтримку народу.
Так, ми хочемо прийти до влади, але після виборів-2006. А поки повинні взаємодіяти з владою нинішньою: допомагати кваліфікованими кадрами, відстежувати та жорстко критикувати промахи, пропонуючи свої рецепти виходу з кризових ситуацій. У нинішніх умовах лише таким чином можна довести виборцю, що ми кращі.
— А що думає про можливу опозиційність пан Ахметов?
— До чого тут Ахметов? Як я можу знати, що він думає? Це в нього треба питати. Так, Ринат Леонідович — член «донецької», як її прийнято називати, команди і так само, як і всі ми, зацікавлений у розвитку України та вітчизняного бізнесу. Йому, як і багатьом іншим, доведеться шукати точки дотику з новим керівництвом, оскільки великий бізнес не може бути в опозиції. Бізнес — сам по собі вже влада, її економічний сегмент.
— Давно ви востаннє зустрічалися?
— Ну, бачимося час від часу… Спілкуємося переважно на футбольні теми, оскільки обидва — великі уболівальники донецького «Шахтаря».
— СДПУ(О) вже заявляла про свою опозиційність. Нейтралітет «Регіонів України» нівелює можливість створення передвиборної коаліції?
— Більшість партійців виражають бажання йти на вибори-2006 самостійно. Надмірну кількість союзників як у 2002 му, так і в 2004-му багатовважають фатальною помилкою. Пригадаймо сумну долю «блоку влади» «За єдину Україну», сумарний результат якого ледве дотяг до 12%, і з’ясуймо, хто з партій, які його сформували, став «паровозом», а хто — причіпним вагоном. Чи рівносильним був внесок у перемогу кожного учасника?
Водночас безглуздо ігнорувати можливість членства в альянсі, здатному принести учасникам реальні дивіденди. Але, наважуючись на подібні союзи, треба скрупульозно вираховувати потенціал кожної сторони. Щоб не сталося, як із «За єдУ», коли вся партійна номенклатура в’їхала до ВР на горбу місцевих активістів, які і до прохідної частини списку не потрапили. До речі, про тих, хто «відрікся» від Януковича: всі вони в тому списку, можете перевірити. Тож Партія регіонів повторно на ті самі граблі не наступить.
— На ваш електорат посягають ваші ж прихильники. Євген Кушнарьов, Геннадій Васильєв та інші прихильники «біло-блакитної» ідеї активно формують власні політсили, декларуючи намір брати участь у цих парламентських виборах…
— На створення партії та боротьбу за симпатії виборців має право кожен. Інше запитання: яка перспектива? Думаю, подібними маневрами згадані діячі просто намагаються привернути до себе увагу. Але для того, щоб не бути забутим при складанні списку вже наявної великої партії, є безліч інших методів. Минула кампанія засвідчила колосальний рівень нашої підтримки. Щоб підтвердити та закріпити результат у 2006-му, важливо правильно вишикувати ряди, розподілити повноваження та окреслити мету.
Ми чомусь увесь час говоримо лише про вибори до Верховної Ради, забуваючи, що через рік обиратимуться місцеві ради. Завдання Партії регіонів — отримати максимальне представництво та зібрати депутатські фракції в усій владній вертикалі.
— Їхні партії вже зареєстровані. Візьмете їх до себе, якщо попросяться до блоку?
— Побачимо, це з’їзд вирішить. Ми ж говорили вже: треба вирахувати, чи є там реальний потенціал, чи лише піна та надуті щоки. З урахуванням прийнятих нещодавно поправок до Конституції, рейтинг партії визначається не наявністю двох-трьох осіб у парламенті, а розгалуженістю її структури, підтримкою на місцях… Саме над цим, а не над пошуком ситуативних парламентських союзників, треба сьогодні працювати. Під скляним куполом дуже багато кон’юнктурників. Буде цікаво прослідкувати їхній шлях у 2006 му. Можливо, керівникам груп і вдасться підшукати собі містечко в списку, але що чекає членів їхніх об’єднань?
— Голосування по кандидатурі Юлії Тимошенко показало, що в парламенті сьогодні практично немає, крім Компартії, опозиції...
— «Трудова Україна» фактично не має в Раді власної фракції, а отже, і важелів впливу. У середовищі есдеків аж ніяк не все так однозначно, як заявляють лідери. Знаю, що багато членів СДПУ(О), у тому числі народні депутати, не готові до зміни вектора. Залишаються лише комуністи, які самі по собі не є значущою силою. Опозицію сформує сама нова влада, насамперед своїми діями.
— Володимир Литвин передбачає розкол фракції «Регіони України» на кілька мобільніших утворень, можливо, з ситуативних міркувань. Наскільки реалістичні подібні прогнози?
— Ми вже втратили частину депутатів і, швидше за все, втратимо ще. Можливо, недорахуємося членів групи «Європейський вибір». Проте на сьогодні, як уже згадувалося, визначальною є не кількість депутатів у фракції, а рівень підтримки на місцях. Звісно, приємніше, коли нас 60, а не 50 або 45, але якщо ми і не в більшості, і не в опозиції, цей чинник не доленосний. Можливість нашого розформування не розглядалася, якщо подібні думки й висловлюються, то це особиста позиція окремих депутатів, до яких належить і Володимир Литвин. Я не буду різко його критикувати, проте Володимир Михайлович останнім часом робить про інших передчасні та зверхні висновки.
— Виходить, що нинішня парламентська конфігурація найбільше вигідна спікеру?
— На сьогодні — так, але чи на перспективу? Раніше він усіляко декларував, що є спікером не більшості і не меншості, а всієї Верховної Ради. Нині повторює те саме, але при цьому активно формує власну команду та політичну позицію. Щоправда, я не впевнений у надійності тих людей, яких йому вдалося біля себе згуртувати. Усі вони — вихідці з різних фракцій колишнього ПБ, за великим рахунком — кон’юнктурники, які потребують «даху». Навряд чи з такою опорою можна розраховувати на серйозний успіх у 2006-му.
— Чи претендуєте ви на якісь із звільнених портфелів голів комітетів?
— Не варто навіть ініціювати ці процеси, — з боку наших опонентів немає бажання розділити все чесно.
— Більшість членів вашої фракції підтримали прем’єрство Юлії Тимошенко. Отже, розділили відповідальність за діяльність її Кабінету…
— На президентських виборах 2004 року офіційно переміг Віктор Ющенко, отримавши, крім іншого, карт- бланш на переформатування всієї структури влади. Йому надали шанс: укомплектувати всю вертикаль власними кадрами (на жаль, зараз переформатування здійснюватиметься за принципом: необов’язково найкращий, головне — «свій»), відпрацювати якийсь час, а потім відзвітувати про зроблене. Можливість оптимізувати так довго та старанно критиковану ними владу вони мають. Наше завдання — оцінити цю діяльність, не допускаючи при цьому погіршення ситуації. І при голосуванні «за» Тимошенко ми думали лише про те, що країні потрібен уряд.
— Експерти кажуть, що одна з ліній розколу в суспільстві пройшла за лінією еліт. Насамперед регіональних. Як, на вашу думку, нова влада відновлюватиме баланс?
— Перші кроки повинні зняти конфронтацію, що перешкоджає подальшому розвитку. Яким буде його напрям — чи залишимося ми на принципах унітарності, чи просуватимемося до федералізму — інше запитання.
Бути героєм революції непросто, стати улюбленцем усієї нації — ще складніше. Новообраним Президенту та прем’єру, хочуть вони того чи ні, доведеться шукати спільну мову з тими, хто на виборах підтримував опонента. Найдоцільніше вести діалог через депутатів Верховної Ради, великих бізнесменів, тих самих представників регіональної еліти. Одночасно треба підтримувати темпи розвитку економіки, задані попереднім главою Кабміну. Адже чому схід був такий одностайний у підтримці Януковича? Уперше за довгі роки люди відчули реальне покращання життя. І якщо зараз дати «відкат», жодні політичні аргументи вже не допоможуть.
— Аналітики також впевнені, що значних змін зазнають регіональні економічні еліти, могутність яких ґрунтувалася на входженні до влади. Втративши таку можливість, так звані ФПГ значно слабшатимуть…
— Необхідність сепарації бізнесу від влади очевидна, і проходження цього процесу не має залежати від того, хто обраний Президентом. Бізнес, що не спирається на адмінресурс і рівень представництва у владі, витриваліший і конкурентоспроможніший. Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна всіляко це декларували, хай тепер демонструють.
Але враховують: будь-яким спробам «пропхнути своїх» ми чинитимемо жорсткий опір. А якщо захочуть провести люстрацію — хай починають із членів власної команди.
