...Останній з «помаранчевих»

Під час вступної промови прем’єра Азарова про порятунок тваринництва новопризначений міністр економіки Петро Порошенко так підпер голову рукою, що практично повністю закрив своє обличчя. І не дивно — стільки загальної уваги, всі камери були націлені на нього. А перед початком засідання всі намагалися його обійняти, потиснути руку, привітати...

Усі ці дні експерти безперервно коментували це призначення. Навіщо Януковичу Порошенко? Чому Порошенко все-таки пішов в уряд Азарова? І як довго збирається там перебувати?

Останнє запитання наразі, мабуть, найактуальніше. Як відомо, Петро Порошенко не відмовився від свого наміру балотуватися в одному з мажоритарних округів Вінницької області. А в тому, що на своїй «вотчині» він переможе, немає жодних сумнівів. Як відомо, поєднувати посади міністра й депутата у нас, як і раніше, заборонено законом. Через п’ять місяців доведеться обирати. Сам Порошенко вчора запевнив, що прийшов надовго.

— Я прийшов до Міністерства економічного розвитку надовго, але переконаний, що значною мірою моє перебування на цій посаді залежатиме від успіхів міністерства, — сказав він журналістам перед початком засідання.

Схоже, Петро Олексійович щиро вірить, що стан української економіки не безнадійний і що він може внести якісь позитивні зміни. А в разі невдачі в нього буде «запасний аеродром» — Верховна Рада.

Виникає логічне запитання: а навіщо Віктору Януковичу такий «ненадійний» міністр, який через п’ять місяців може помахати рукою й піти?

Тут може бути кілька причин. По-перше, призначення Порошенка свідчить про те, що у Віктора Федоровича елементарно закінчилася лава запасних. А ситуація в економіці дійсно непроста й потрібен сильний політик-управлінець.

Другий момент. Петро Порошенко — колишній «любий друг», останній «помаранчевий олігарх». Після переходу до «біло-синіх» — Владислава Каськіва, Марини Ставнійчук, Віктора Балоги, Юрія Павленка — таке придбання можна розглядати і як певну ідеологічну перемогу.

Третій момент. Як і у випадку з Тігіпком, це зачистка електорального поля. Порошенко цілком міг вирости в самостійну конкуруючу одиницю й навіть випробувати свої сили на президентських виборах. Тим паче, деякий час він був поряд з Яценюком... і з «об’єднаною» опозицією.

І нарешті, Петро Олексійович контролює «П’ятий канал» — головний опозиційний рупор. Тепер буде дуже цікаво постежити, як колеги з «П’ятого каналу» висвітлюватимуть роботу уряду.

Очевидно, що Порошенко зазнає певних репутаційних втрат. Навіть сам факт запрошення його у владу потребує роз’яснення, чого треба Петру Олексійовичу у високих кабінетах — врятувати свій бізнес від нападок чи реально допомогти Україні подолати кризові явища. Його в будь-якому разі звинувачуватимуть в економічній користі й політичному розрахунку. Але складається враження, що Порошенко просто скучив за масштабною, серйозною роботою. І свідомо пішов на цей репутаційний ризик. А може, просто припинив вірити в опозицію?