«Панічна атака»

Ситуація з відведенням важкого озброєння в зоні АТО щоразу підвищує градус невдоволення в суспільстві. У соцмережах ця тенденція інколи межує з істерикою. Коли нещодавно мова зайшла про 30-кілометрову демілітаризовану зону, то тема демотивації громадськості почала бити рекорди. Пов’язано це з низкою причин. По-перше, зрозуміло, що Мінські домовленості – це не стільки варіант вирішення проблеми війни, скільки варіант її затягування в надії на те, що формулами примирення можна буде в часі мінімізувати втрати. По-друге, ступивши рік тому на шлях перемовин і угод з агресором, українська сторона сама загнала себе в глухий кут, коли їй диктуються умови. І якщо рік тому ці умови нам диктував Кремль, тиснучи провокаціями і своєю військовою армадою, то тепер нас притискає до виконання угод «Мінськ-2» вже Захід. Тобто ми самі себе позбавили альтернативних маневрів. 

По-третє, кожний крок назад українських військових означає наступ ворога. І приклади цього є демонстрацією ціни угод з окупантом. За щільною стрічкою новин майже не помітним став факт захоплення бойовиками кількох українських сіл минулого тижня (йдеться про захоплені бойовиками всупереч Мінським домовленостям селищ Сокільники і Жолобок). Красномовною також стала історія з неділі на понеділок, коли бойовики дізналися про відведення батальйону «Айдар» з міста Щастя. Бандити миттєво розпочали атаку на Щастя .Її вдалося відбити зокрема тому, що ВСУ не залишала своїх позиціїй, і наказу такого наші війська не мають. Самі ж «айдарівці» справді наразі полишають місто Щастя, що розташоване біля Луганська. Але тоді треба уточнити, що «Айдар» – це штурмовий батальйон, і кількість «айдарівців», що містилось в самому Щасті, порівняно невелике. При цьому багато бійців з його складу, за словами представників батальйону, воюють уже рік і мають бути демобілізовані, а значить, планово замінені.

Натомість неоднозначність висловлювань політиків, сумнівні припущення експертів і, як наслідок, ланцюгова реакція рефлексій серед громадян створює хмару розчарувань. Заяви про відвід Збройних сил із 3 серпня із зайнятих позицій за межі 30-кіломентрової зони мають доповнюватися ретельними роз’ясненнями, а не подаватися у вигляді загальних намірів. Громадянам треба ясно уявляти,  чим для нас важливе Широкине (а точніше, його висоти), що означають позиції в Щасті та Станиці-Луганській тощо. А головне – розуміти,  що означає підпис української сторони в лютому під зобов’язаннями щодо відводу військ і створення демілітаризованої зони, адже загал у своїй більшості переконаний в тому, що бойовики за власною волею не підуть зі своїх позицій.

Прес-центр АТО зі свого боку повідомив: «Поширене деякими засобами масової інформації повідомлення щодо  відведення підрозділів батальйону «Азов» з позицій поблизу Широкиного та батальйону «Айдар» на Луганському напрямку не відповідає дійсності. Недостовірна інформація поширюється деякими ЗМІ та сумнівними експертами з метою дискредитації сил АТО та роздмухування панічних настроїв у суспільстві. Наголошуємо: триває планова ротація зазначених батальйонів». Щоправда, й самі бійці того ж «Азову» вже тривалий час сигналять про наміри командування саме відвести їх з позицій без ротації.

Офіцер батальйону «Айдар» Микола Грєков у свою чергу в коментарі «Дню» наголосив: «Не варто піднімати істерику з приводу відходу «Айдару» зі Щастя. В Щасті достатньо сил ЗСУ для того, щоб відбити будь-яку атаку. Самі «айдарівці» готові завжди повернутися на позиції. Багато галасу, наприклад, з приводу оточення будинку міліції, якого по факту не було. Коментувати ситуацію мають уповноважені особи, які за свої слова несуть відповідальність, а не балакуни, що роблять припущення на базі чуток. На жаль, ця хибна практика перекручувань і домислів призводить лише до негативних результатів. Нагадаю, що того ж самого Георгія Туку деякі журналісти і блогери почали поливати брудом ще на шляху до Луганщини. Людині, яка не обіймала до цього офіційних посад, а була волонтером, треба допомогти в новому для нього регіон, а не деконструктивно лаяти».

Сам голова Луганської ВЦА Георгій Тука досить емоційно прокоментував в мережі facebook ситуацію щодо того, що начебто Щастя оточено. Він уточнив: «У Щасті був бій. Внаслідок бою у нас 4 поранені, у ворога – 2 знищені і декілька поранених. Через недолугого «вкиду» мало не сталася трагедія: на блокпосту військові прийняли патруль прикордонників за ДРГ. Чудом вдалося уникнути дружного вогню, адже бійці, що начитались «експертів», були «на взводе».

Народний депутат Дмитро Тимчук у мережі facebook пояснив, що «Мінські домовленності-2» були підписані без всіляких громадських і експертних обговорень. Але це – факт, якого вже не виправити. Відповідно, треба не плакатися, що було б правильно чи неправильно робити півроку тому, а діяти, виходячи з реалій... Щоб не втратити підтримки Заходу, нам треба продемонструвати виконання цих домовленостей». Нещодавно Тимчук додав: «Демілітаризація буферної зони» на Донбасі з боку російсько-терористичних військ  реально являє собою колишнє застосування важкого озброєння, бронетехніки. Супротивник продовжує вести активне застосування розвідувальних дій і намагається розв’язати в тилу сил АТО диверсійно-терористичну війну силами ДРГ».

Ситуацію «Дню» прокоментував керівник Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин БАДРАК:

– Зараз на сході України відбуваються позиційні пересування, які передусім пов’язані з бажанням Кремля створити такі умови, які будуть вигідні для подальшого торгу на перемовинах. На сьогодні зрозуміло всім, що Росія фактично відмовляється від ідеї масштабного вторгнення. Трансформація російської позиції помітна з 9 травня цього року. Сьогодні Кремль намагається, сформувавши потужні військові сили на Донбасі, які створено з російських військових і найманців, використати їх для завдання максимального ураження нашим військовим. Це є реакцією на внутрішнє загострення ситуації в Україні. Головна мета Путіна – дискредитація української влади та створення умов для її зміни. Для цього російські терористичні групи намагаються в зоні бойових дій знищити якомога більше українських вояків, завдати показових локальних уражень. Не йдеться про масштабні наступи. Йдеться саме про точкові удари, які впливають на українське суспільство так само негативно, як і втрати територій.

Кремль хоче на практиці довести українським військовим, що влада не піклується в стратегічному плані питанням створення потужної оборони, а займається своїми приватними інтересами. Робиться це Москвою не відірвано від контексту самої війни. Основні дії Кремля зараз спрямовано на стабільні регіони нашої країни для того, щоб просунути у владу лояльних до Путіна людей. Для цього вони використовуватимуть і диверсії, й різноманітні технології підриву громадського спокою для створення думки в суспільстві, що ця влада не може виконати головну місію, а саме – вести Україну на Захід і робити це професійно. Це – головна ідея Кремля. Значна частина роботи Кремля зосереджена не лише на Україні, а й на Заході. Спрямована ця робота на створення крила союзників. І ми бачимо, що на сьогодні Росії вдається з певною частиною країн Європи вести діалог або створювати умови для такого діалогу. Це негативно впливає на українську реальність у подальшому протистоянню з Кремлем. Якщо підсумувати, то головна загроза для України все ж таки походить не від Кремля і не від країн Європи, які стримано ставляться до нас, а від недоробок нашої влади. Влада справді ставить питання оборони на другий план після захисту себе самої. І саме тут є певні зачіпки для Москви, які створює сама українська влада. Якщо висновки з цього приводу не будуть зроблені, то Україна й надалі стикатиметься з ризиками подібних атак.