«Патрон», він же «папа», він же...
Голова парламентського (ХIII скликання) Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
У Верховній Раді XIV скликання — організатор і представник депутатського об'єднання «Антимафія». Голова парламентської Тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин відкриття за кордоном валютних рахунків, використання та приховування на них валютної виручки посадовими особами України. Кандидат юридичних наук, доцент. Народився 1951 року на Полтавщині. З відзнакою закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював слідчим у системі МВС, на викладацькій роботі в Національній академії внутрішніх справ. Автор більш як 200 наукових і публіцистичних праць (у т. ч. п'яти навчальних посібників).
Один із засновників і керівників офіцерської організації «Антимафія» та Спілки офіцерів України (1991 рік). З 1992 року до обрання народним депутатом України — начальник відділу військової контррозвідки Служби безпеки України у справах боротьби з корупцією і організованою злочинністю. Полковник. ( У вчорашньому номері ми «підвищили» його у званні, але, якщо це й помилка, то лише як питання часу. — Ред.)
Під час роботи в парламенті — основний розробник законів, спрямованих на боротьбу з корупцією, окремих положень і статей Конституції України. Один із авторів трьох законів про боротьбу з незаконним обігом наркотиків. Автор законопроектів про скасування депутатської недоторканності.
До написання цієї статті мене спонукало зізнання Леоніда Кучми в телевізійній передачі «Епіцентр» (17 жовтня 1999 року) про те, як він п'ять років «учився» на Президента України: «А весь час я був учнем Президента. Тому п'ять років — це не той термін... Не думайте, що я прийшов, сів і Президентом став... Може, я тільки сьогодні відчуваю себе Президентом по великому рахунку».
Виходить, балотуючись 1994 року на посаду Президента України й обіцяючи в одній з агітаційних листівок: «В июле мне хватит сил и полномочий, чтобы навести порядок в стране. Л.Кучма», Леонід Данилович свідомо лукавив. Адже ж знав, що навіть не кожному вчителю, не те що учню, таке під силу. А тому минули «июль» 1994-го, «июль» 1995-го, «июль» 1996-го, «июль» 1997-го, «июль» 1998-го, «июль» 1999 років, а обіцяного «учнем на президента» порядку як не було, так і немає. Щоправда, «учень», як це часто трапляється з такою категорією «підростаючого покоління», не вказав тоді, який «июль» мав на увазі, обіцяючи співвітчизникам «навести порядок в стране», скільки йому ще потрібно було навчатися на Президента і скільки це коштуватиме українському народові (не враховуючи його перебування в «дитячій підготовчій групі» в Кабінеті Міністрів на «стільці» прем'єр-міністра).
Про порядність, порядок і дисципліну (а та передвиборна листівка мала назву «Леонид Кучма — порядок и порядочность») уже й мовчу. Відомо ж бо, що навіть здібні до навчання учні мають незадовільну оцінку з поведінки (дисципліни). Одне слово, з порядком, не кажучи вже про порядність, не вийшло.
Окрім того, складаючи вступні іспити до «президентської школи» п'ять років тому, Леонід Данилович стверджував: «Жити в борг за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну загрозу функціонування незалежної економіки, як і існування держави взагалі, в повну залежність від катастрофічного росту зовнішньої заборгованості — просто неприпустимо!»
ПРЕЗИДЕНТОМ БУТИ НЕ ХОЧУ, АЛЕ БУДУ
10 липня 1994 року понад 14 млн. «членів приймальної комісії» (тобто виборці) повірили обіцянкам Кучми Л.Д. і зарахували його до «школи» (тобто обрали Президентом). Але понад 12 млн. проголосували «проти» і майже 11 млн. (29% від тих, які були внесені у списки для голосування) утримались від «зарахування» Леоніда Даниловича «на навчання на президента». У такий спосіб більша частина виборців України (23 млн.) ще тоді висловила сумнів щодо здібностей до навчання «абітурієнта» Леоніда Кучми, пам'ятаючи його «успіхи» на «стільці» прем'єр-міністра. У вересні 1993 року Кучма Л.Д., просячи Верховну Раду допомогти йому «злізти із стільця» прем'єр-міністра (тобто проголосувати за його відставку), вигукнув у відчаї: «Хлопці, зрозумійте, роботи не буде!» («Бюлетень 8 сесії ВР України», № 2, 1993 р., стор. 8—9). Через шість років Леонід Кучма заявив: «Я часто шкодую, що пішов у прем'єр-міністри, а ще більше, — що не пішов у відставку в травні 1993-го» («Голос України», 21.08.1999 р.).
Через рік «навчання на президента» Леонід Данилович в інтерв'ю журналу «Шпігель» (03.07.95 р.) заявив: «Тепер я — Президент України». А на запитання журналіста: «І все ж іноді Вам, напевно, дуже хочеться піти у відставку»? Кучма Л.Д. відповів: «Іноді? Та щодня!»
На «третьому курсі навчання на президента» Кучма Л.Д., мабуть, зрозумівши, що він не туди «вступив» і не зможе опанувати «науки» управління державою, публічно запевнив народ: «Я не буду балотуватися в Президенти на повторний термін, якщо погіршаться справи в країні».
ПІДСУМКИ НАВЧАННЯ
За п'ять років «навчання» Леоніда Кучми та керівництва ним державою «за сумісництвом» зовнішній борг зріс більше ніж у тричі й становить понад 12 млрд. дол. США, що є загрозою національній безпеці держави. Одночасно в Україні виникла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат у розмірі майже 10 млрд. грн.
Населення України за цей період зменшилося майже на 2,5 млн. осіб (за останні півроку — більше як на 600 тис. осіб) і понад 80% його живуть за межею бідності (що за міжнародними правовими нормами може розцінюватися як геноцид). Реальне безробіття сягнуло 25% від працездатного населення. Майже 17% активного населення України зайняті в різних секторах «тіньової» економіки. Третина громадян бажає виїхати за кордон через соціально-економічні негаразди. Понад 60% студентів своє майбутнє бачать в еміграції за кордон. Така ситуація, за висновками експертів, наблизила Україну до загальнонаціональної гуманітарної катастрофи. По-суті, ведеться неоголошена війна проти власного народу. А всі підпорядковані Кучмі засоби масової інформації закликають голосувати лише за нього, тому що наші сини не воюють у «гарячих точках».
За даними щорічного послання Президента Кучми Л.Д. до Верховної Ради України (вважатимемо це його екзаменаційним твором), поза банківським контролем перебувають в обігу понад 43% національної валюти (за оцінками експертів, — 50%, у країнах із перехідною економікою — не більше як 20—25%). Нелегальний сектор економіки (що є фінансовою базою «п'ятої — мафіозної влади») збільшився з 40% до 55% (за оцінками експертів — до 60%). Для порівняння зазначимо, що в розвинутих країнах «тіньова економіка» не перевищує 10%, а в державах Латинської Америки — 30%. Сума вільноконвертованої валюти, незаконно вивезеної з України і схованої на рахунках в іноземних банках, оцінюється експертами в 20 млрд. дол. США. Неофіційний внутрішній валютний обіг (поза банками) становить майже 10 млрд. дол. США.
У серпні цього року Леонід Кучма підбив підсумки свого «навчання на президента» і заявив: «Час довів правильність обраного нами шляху. За п'ять років стільки нароблено. Не можу таку справу полишити на півдорозі». А згодом Президент Кучма Л.Д. встановив такий діагноз власному народу: «Не бачити покращення ситуації може лише сліпий».
Посадових осіб, які зловживали владою, розкрадали державне майно, ховали мільйонні валютні кошти за кордоном, порушували етику поведінки державного службовця та закони України, Кучма Л.Д. не те що в «куток не поставив», а навпаки — призначав на відповідальні державні посади, нагороджував відзнаками Президента України та присвоював їм різні звання.
Наприклад, знаючи з кінця 1994 року про незаконну фінансово-комерційну діяльність Лазаренка П.І. (про це я особисто неодноразово повідомляв Кучму Л.Д., а згодом прокуратури України і Швейцарії визнали цю діяльність злочинною), Президент Кучма Л.Д. призначає Лазаренка П.І. головою Дніпропетровської облдержадміністрації, потім — першим віце-прем'єр-міністром, а згодом — прем'єр-міністром України та нагороджує його однією з найвищих президентських відзнак — орденом Князя Ярослава Мудрого «за видатні заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток Дніпропетровського регіону». За оцінками ж експертів, Лазаренко П.І. та його компаньйони сховали за кордоном «на чорний день» кошти на загальну суму не менше 1 млрд. дол. США, що, мабуть, і було оцінено Кучмою Л.Д. як «видатні заслуги...» та «значний особистий внесок...» «панамця» з Дніпропетровщини.
ЗНАЙОМІ ПОРАДИЛИ...
Цікаво, скільки коштували Лазаренку П.І. ці посади, нагороди, а особливо — сприятливі погодні умови для вильоту до Греції та США?
У телепередачі «Епіцентр» Леонід Кучма по-школярськи «признався», що про тіньову діяльність Лазаренка П.І. йому вперше сказали ...американці й росіяни. Зокрема, прем'єр-міністр Росії Віктор Черномирдін, який, мовляв, заявив, що з таким прем'єром, як Лазаренко, співпрацювати не хоче. (Ось тобі й на. У Росії «носом крутять» — не витримують, а в Україні — Павло Іванович росте й росте). Коли Леонід Данилович висловлював отакі одкровення в «Епіцентрі», так і хотілося вигукнути: складається враження, що Кучма «навчався на президента» десь у глибокому підпіллі, куди навіть шифровки керівників СБУ і МВС не доходили, хіба що позивні «Голосу Америки», від якого Леонід Данилович і почув про «поганого панамця Пашу». Мені не відомо, коли про це Кучмі Л.Д. розповів Черномирдін В.С. Зазначу лише, що особисто я повідомив Леоніду Даниловичу і вручив йому ксерокопії окремих фінансово-банківських документів про валютні рахунки та комерційні структури Лазаренка П.І. за кордоном ще в кінці грудня 1994 року, а потім протягом 1995—1997 років неодноразово нагадував про це, як з'ясувалося, не Президенту України, а лише «учневі» на цю посаду. Про наявність у Лазаренка П.І. панамського паспорта я і Анатолій Єрмак інформували особисто Кучму Л.Д. і голову Служби безпеки Радченка В.І. ще в листопаді 1996 року, коли Павло Іванович були «у фаворі» Леоніда Даниловича.
СОРАТНИКИ
Ще один приклад. Президент України Кучма Л.Д. призначає своїм помічником Волкова О.М., який раніше був засуджений за скоєння навмисного насильницького злочину. Наголошую, що Кучма Л.Д. знав про незаконні фінансові операції Волкова О.М. за кордоном та сховані на його валютних рахунках десятки мільйонів американських доларів (судові органи Бельгії звинувачують його у «відмиванні» грошей) ще з червня 1997 року. Коли я і Анатолій Єрмак направили «необізнаному учню» Леоніду Кучмі таку собі «шпаргалку» — депутатський запит, «учень» так «розгубився», що в квітні 1998 року нагородив Волкова О.М. президентською відзнакою — орденом «За заслуги» за вагомий особистий внесок у сприяння розвитку підприємництва і формування ринкової інфраструктури в Україні, а у вересні 1998 року призначає його своїм радником і заступником голови Координаційної ради з питань внутрішньої політики, яку очолює сам «учень на президента» України.
Не виключаємо, що про приховані Волковим О.М. за кордоном мільйонні валютні кошти Кучма Л.Д. знав ще 1994 року, коли Волков «спонсорував» його президентську кампанію, за що, мабуть, і отримав посаду помічника «учня на президента». Нам залишається лише чекати чергового «одкровення» Леоніда Кучми в «Епіцентрі», а можливо, й у прокуратурі.
Після Лазаренка Кучма призначає прем'єр-міністром іншого
свого «однокашника» з Дніпропетровська — Пустовойтенка В .П., який в уряді
Лазаренка був міністром Кабінету Міністрів (а нині голова громадського
об'єднання «Злагода», яке підтримує на виборах Леоніда Даниловича). Протягом
1998—1999 років я та Анатолій Єрмак неодноразово направляли Генеральному
прокурору України Потебеньку М.О. матеріали про зловживання службовим становищем
та нецільове використання державних бюджетних коштів на сотні мільйонів
гривень посадовими особами Кабінету Міністрів та особисто прем'єр- міністром
Пустовойтенком В.П. і ставили питання про притягнення їх до відповідальності,
а від Президента вимагали усунення Пустовойтенка В.П. з посади.
У засобах масової інформації повідомлялося, що урядом Пустовойтенка В.П. з державного бюджету було витрачено 10 млн. грн. на президентські «Мерседеси», 283 млн. грн. — на літаки та гелікоптери. На облаштування деяких заміських «хатинок» Леоніда Кучми, зокрема: наприклад, на вілу № 27 — «вгатили» 28 млн. дол., на вілу №28 — 7 млн. грн., на вілу №29 — 10 млн. грн. Намивання набережної біля однієї з дач «учня на президента» обійшлося платникам податків у 9 млн. грн. Апогеєм розбудови добробуту президентської родини стало спорудження і оздоблення приватної диво-квартири Кучми Л.Д. у спеціально побудованому будинку на вул. Десятинній, 10 у Києві, що обійшлося в 100 млн. грн. («Голос України — Тиждень», березень 1998 року). За рахунок чого це робилося — треба викликати в «учительську» Павла Лазаренка з Валерієм Пустовойтенком і запитати «по-дорослому», які, до речі, також отримали квартири в цьому супербудинку разом із Володимиром Радченком, Іваном Курасом (нинішній керівник виборчого штабу Кучми) та іншими поважними персонами з близького оточення «учня на президента».
Про так звані «нафтові інтереси» прем'єр-міністра Пустовойтенка В.П. та його сина було написано не в шкільній стінгазеті, а в ЗМІ, навіть закордонних — як і про «газові справи» Лазаренка П.І. Але Леонід Данилович признався: «Я газет на ніч не читаю». А Михайло Олексійович, мабуть, беруть приклад із Кучми і також не читають преси ні вдень, ні вночі, тому й мовчать досі. (Не хочеться ж думати, що Михайло Потебенько, як і деякі його попередники, лише вчаться на генпрокурора).
Доки дніпропетровські «однокашники» Леоніда Кучми з Валерієм Пустовойтенком «зубрили уроки», уряд Пустовойтенка В.П. (тоді, коли він був міністром Кабінету Міністрів та прем'єр-міністром) подвоїв борги із заробітної плати, пенсій, стипендій та зовнішнiй борг України. А нецільове використання бюджетних коштів обчислювалося сотнями мільйонів гривень.
Генеральний прокурор Потебенько М.О., мабуть, не захотів бути «білою вороною» у «школі, де навчався на президента» Кучма Л.Д., і проігнорував наші депутатські запити та повідомлення в пресі про закордонні валютні рахунки Волкова О.М., нецільове використання державних бюджетних коштів, зловживання службовим становищем посадових осіб Кабінету Міністрів і особисто Пустовойтенка В.П. (як свого часу колишній Генеральний прокурор Ворсінов Г.Т. покривав діяльність Лазаренка П.І., яку Потебенько М.О. визнав злочинною).
Президент Кучма Л.Д. на наші депутатські запити щодо усунення Пустовойтенка В.П. із займаної посади відреагував як завжди: нагородив його своєю відзнакою — орденом Князя Ярослава Мудрого «за визначний особистий внесок у становлення української державності». Валерій Павлович, у свою чергу, запевнив Леоніда Даниловича: «Ми влади не віддамо» і «будемо проводити ту політику, яка потрібна Міжнародному валютному фонду».
ДВІЙКИ І П'ЯТІРКИ
П'ятирічне навчання Кучми Л.Д. «на президента України» з таких дисциплін як: «боротьба з мафією і корупцією», «соціальний захист громадян України», «економічна й адміністративна реформи», «погашення внутрішнього та зовнішнього боргів», «внутрішня і зовнішня політика», «військова справа» (навчання на Верховного Головнокомандувача Збройних сил України), «кадрова політика», «свобода слова», «забезпечення конституційних прав і свобод громадян» та з інших профільних дисциплін закінчилося твердою «двійкою». Особливо необхідно наголосити на успіхах Леоніда Даниловича на ниві «свободи слова». Тут наш «двієчник» отримав міжнародну оцінку — «ворог преси» і посів шосте місце серед першої десятки керівників держав, які досягли найбільших успіхів у «затиканні рота» незалежній пресі. Ще одну дисципліну — «матеріальне та побутове забезпечення себе, членів сім'ї та найближчого оточення» — Леонід Данилович склав як «круглий відмінник». Мабуть, тому Кучма Л.Д. відверто заявив: «Я рвуся до влади» («Сільські вісті», 09.09.1999 р.).
Загальновідомо, що двієчника залишають на другий рік навчання в тому самому класі. Можливо, тому «двієчник» Леонід Кучма і проситься на другий президентський термін, щоб виправити оцінки, заявивши по українському телебаченню: «Не подумайте, що я такий дурний...». На телеканалі НТВ у передачі «Герой дня без краватки» (квітень 1999 року) Леонід Данилович запевнив: «Навчений досвідом я на багато проблем дивлюся зовсім іншими очима, більш тверезими».
Тим паче, що є рекомендація такого «авторитета» як Леонід Макарович (нагородженого Кучмою двома орденами Князя Ярослава Мудрого): «Я знаю Леоніда Кучму давно. І повинен вам сказати, що за роки президентства він відчутно виріс. Має кращий вигляд, навчився виступати, оволодів мовою, я маю на увазі українську. Сьогодні він уже розуміє, що Україна — це не завод і не область» («Зеркало недели», 06.03.1999 р.). Але скільки коштуватиме українському народові повторний курс «навчання на президента» — «двієчника» Леоніда Кучму не цікавить, як у тому анекдоті.
Зустрічається Кучма з виборцями і розповідає, як народу стало добре жити після п'яти років його президентства. «Побійтеся Бога, — насмілився один із виборців, — люди по три роки зарплати й пенсій не отримують, ціни ростуть, злидні навколо». «Вам усе не так, — розсердився Кучма, — он у Африці люди тисячами від голоду, як мухи, вимирають, один одного їдять і не скаржаться». «Це, мабуть, тому, — відповів виборець, — що в Африці такий вождь, як Ви, правив державою не п'ять, а всі десять років».
За оцінками міжнародних експертів, Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу, а її національні багатства незаконно привласнені, розкрадені невеликою купкою посадових осіб-корупціонерів із президентського оточення. Наприклад, в аналітичній довідці США, підготовленій до економічного форуму в Давосі, підкреслюється, що Україна входить до числа лідерів серед країн із найбільшим рівнем хабарництва, корупції в політиці та ухиляння від сплати податків.
Ось лише один приклад. Депутатською слідчою комісією встановлено, що навесні 1993 року за участi і сприяння прем'єр-міністра Кучми Л.Д., міністра Кабінету Міністрів Лобова А.К., народного депутата Звягільського Ю.Л. та інших посадових осіб з уряду Леоніда Даниловича були викрадені з Державного валютного фонду 12 млн. німецьких марок, які потім були перераховані на закордонні валютні рахунки окремих високопосадових осіб України та їхніх дітей. Трьох осіб, які знали про цю фінансову аферу, було вбито.
КАДРОВА ТРАДИЦІЯ
Однією з причин тотальної корупції в Україні є безвідповідальна й аморальна кадрова політика, яку проводить «двієчник» Кучма Л.Д. та його особисте ставлення до проблеми боротьби з корупцією і державною мафією. Що саме така державна кадрова політика здійснюється в Україні — фактично підтвердив і сам «учень на президента» Кучма Л.Д. (цитую): «Корінь зла в тому, що чимало... діє за старим, особливо поширеним правилом — добирати підлеглих за його суб'єктивними симпатіями та особистою відданістю, а не за професійними та діловими якостями» («Урядовий кур'єр», 17.12.96 р.). Ще одна цитата з письмового твору Леоніда Даниловича: «Стало поганою традицією, що з приходом нового керівництва... формується особисто віддане оточення» («Урядовий кур'єр», 18.02.97 р.). Справді, важко не погодитися з тим, що Кучма Л.Д. започаткував у державі «погану традицію» в кадровій політиці. Тому, як визнав сам Леонід Данилович: «Те, що влада сьогодні в Україні слабка і аморфна — це факт» («Урядовий кур'єр», 20.03.99 р.). За даними соціологічних досліджень, 64% опитаних громадян вважають, що Україною керують «мафія і олігархи», і на думку лише 7% респондентів державою управляє Президент Кучма Л.Д.
ГАРАНТ СТАВ ПАТРОНОМ
На п'ятому році навчання Леоніда Даниловича, як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, його оточення зробило ще й «патроном», який взяв під свій «патронат» усе і вся в Україні, окрім інтересів власного народу. В колі «дніпропетровської сім'ї» Леоніда Даниловича поважно називають «папа» («Патрон», «Папа» — главарь преступной шайки. — О.Хоменко, Энциклопедический синонимический словарь. Язык мафиози. — Киев: «Форт-М». с. 138, 144.) . «Учень на президента», мабуть, не читав відповідних словників, у яких є тлумачення цих слів. Наприклад, на мові мафіозі слова «патрон» і «папа» — синоніми і означають «ватажок злочинної шайки» («патрон» також тлумачиться як «пляшка горілки»). «Патронат» — форма покровительства «патрона». Ось до чого може призвести погане навчання, у тому числі й на президента, та незнання казки про голого короля.
Нагадаємо, що досвід керівництва державою Кучма Л.Д. почав набувати ще в «дитячій підготовчій групі», перебуваючи на «стільці» прем'єр-міністра. Ще тоді з-під його пера виходили такі «перли», які й досі «гикаються» мільйонам ошуканих громадян. Так, 17 березня 1993 року Кучма Л.Д. підписав Декрет (який мав силу закону) «Про довірчі товариства», внаслідок чого було пограбовано понад 4 млн. громадян України (переважно пенсіонерів, ветеранів війни і праці, інвалідів, «чорнобильців», безквартирних офіцерів та інших найменш соціально захищених громадян), яким завдано збитків на суму понад 250 млн. грн. та 33 млн. дол. США. Відшкодувати ці збитки потерпілим сьогодні вже практично неможливо. У результаті дії цього Декрету, як зазначив голова Верховного суду України В.Бойко, було фактично розорено середній прошарок населення України, яке, повіривши шахраям, добровільно віддало їм свої кошти.
Ще в грудні 1995 року я пропонував Президентові Кучмі Л.Д. (хто ж знав, що Леонід Данилович тоді лише вчився на главу держави) підписати указ про створення спеціального фонду (як це, наприклад, було зроблено в Росії) хоча б для часткового відшкодування вкладникам збитків, завданих із вини очолюваного ним уряду. Цю пропозицію підтримала й урядова комісія, яку очолював В.Дурдинець. Був підготовлений проект указу, який передбачав механізм повернення коштів потерпілим. Усе це я оприлюднив з парламентської трибуни та в засобах масової інформації. Крім того, запропонував Леонідові Даниловичу вибачитися перед ошуканими співвітчизниками. Але ні вибачення, ні указу про відшкодування збитків постраждалі не дочекалися до цього часу (мабуть, у «президентській школі» його не вчили вибачатися та повертати борги).
Ще в липні 1993 року, коли Леонід Данилович сиділи на «стільці» прем'єр-міністра, а Леонід Макарович — в кріслі Президента України, голова Верховної Ради України Іван Плющ (один із керівників об'єднання «Злагода», яка підтримує Кучму Л.Д. на повторне «навчання на президента») заявив: «На Заході нас вважають ідіотами (речі потрібно називати своїми іменами), які довели народ до межі катастрофи» («Урядовий кур'єр», 01.07.93 р.). У травні 1999 року Леонід Кучма признався: «Я не політик, я ракетник» («Українське слово», 13.05.99 р.).
Російський олігарх Б.Березовський, якого Кучма Л.Д. рекомендував на посаду виконавчого секретаря СНД (і якого прокуратура Росії звинувачує у «відмиванні» грошей, а швейцарські судові органи заарештували його валютні рахунки на десятки мільйонів доларів), повчає: «... щоб народ України усвідомив, що Кучма — це від Бога. І прийняв це рішення Бога». («Столичные новости», 6 — 13 квітня 1999 року). Щоправда, Березовський не уточнив, якому Богу вони моляться з «недовченим» українським Президентом і коли вже Леонід Данилович виросте з тих «школярських штанців». Знаємо, що буває на думці, коли книжки в сумці...
Вірю, що український народ 31 жовтня ц. р. усвідомить, від якого Бога (чи диявола) Леонід Кучма і прийме своє рішення щодо нього: виключить бездарного «учня на президента» зі школи раз і назавжди, а можливо, й відправить на перевиховання в «школу закритого типу» та обере справжнього народного Президента України (адже через одного «двієчника», навіть якщо він і «патрон», весь клас не залишають на другий рік).
Іншого шляху немає. Шлях до врятування нації і держави полягає лише через самоочищення. А самоочищення неможливе без ПРАВДИ для народу і СУДУ для злочинців. У Біблії сказано: «Нехай правосуддя хлине, як вода, а правда — як невичерпний потік!»
P.S. Пленум Спілки офіцерів України (голова — віце-адмірал Б. Кожин) та організація й депутатське об'єднання «Антимафія» (керівники — Г.Омельченко, А.Єрмак) закликали голосувати 31 жовтня на виборах президента України за Євгена Марчука.