Переступити межу страху

На Донбасі загораються вогники спротиву. Справжнього, адекватного спротиву проти свавілля бойовиків. Зрозуміло, що зараз багато хто почне іронізувати, мовляв, самі звали біду, а тепер протестують. Не все так просто. Я особисто спостерігав за так званим референдумом 11 травня в Луганську й можу засвідчити, що на той авантюрний «референдум» пішло не більш ніж чверть населення, яке на той час залишилося в місті. Картинку ж від 2 листопада на «виборах» голови «республіки» створено за умов голоду та в передчутті наближення ще голоднішої зими. Люди йшли не на вибори, а за дармовою картоплею. Населення Донбасу об’єктивно опинилося заручником не лише чиїхось маніпуляцій та кривавих провокацій, а передусім історичних реалій, адже з часів Кучми було віддано регіональним олігархам. Регіон, який забезпечував себе на 40 відсотків, при цьому грабувався місцевими «князьками». Про якесь патріотичне виховання взагалі не йшлася. Із 90-х років професія вчителя — основного носія освіти й джерела патріотизму — стала, м’яко кажучи, не престижною. Пам’ятаємо, як учитель історії вимушений був торгувати за копійки назбираними абрикосами, принижуючися перед учнем, у якого батьки тоді називалися «новыми русскими». Саме тоді вчитель поступово перетворювався в цинічного хабарника, що торгує атестатами й дипломами, замість того, щоб бути вихователем українця — громадянина нової держави з багатовікової історією.

Але до бунтів. Уже на початку жовтня та потім — листопада у Свердловську відбулися протестні виступи, на яких свердловчани вимагали від бойовиків забезпечення елементарних соціальних умов. Бойовики тоді відкрили вогонь по протестувальникам, внаслідок чого троє людей були поранені. Після мітингів до вікон деяких з активістів бойовики кинули гранати.

•  Узагалі, на що розраховували ті, хто підтримував «ЛНР», зрозуміти важко. Це — мікс сумбурних лівих переконань, змішаних з ненавистю до «бандерівців» або любов’ю до «величі» російського народу та всіяних навіюваннями з тегів на кшталт «русская весна», «великое государство», «Новороссия», «канонично», «православно», «духовно», «народно», «деды воевали», тощо. Прив’язка до минулого, до соціальних гарантій, до надії, що одна з найбагатших людин у світі — Путін — прийде й побудує в них комунізм. Така скисла каша в головах так званих «ватників» забродила в потрібному для провокаторів напрямі. Дехто підсипав до неї пропагандистських дріжджів і в певний момент роздав зброю серед асоціального елементу. Справу з критичної дестабілізації було зроблено. Регіон запалав.

Але що далі? Бюджет Придністровської Республіки на 70 відсотків складається з російських дотацій. Мабуть, на це й розраховували ті, хто ліз у так звані уряди на окупованих територіях і ходив на «референдуми». Один луганчанин у телефонній розмові так і сказав мені: «Росія дасть!». Немає нічого дивного в тому, що настав час, коли Росія, яка, окрім зброї та гуманітарної тушонки, нічого не дала, а Україна фізично не могла доставити кошти до окупованих міст (і для цього не варто було робити заяви про тимчасове припинення фінансування), і тепер простий «новоросс» залишився сам на сам зі своїми проблемами.

•  Одна свердловчанка пише: «Ми плакали, коли нарешті почули: «Свердловск — это Украина!». Саме такий напис протестувальники залишили на стіні виконкому у Свердловську Луганської області. 17 листопада близько двох тисяч свердловчан влаштували мітинг біля виконкому. Нагадаю, навіть для Луганська в кращі часи зібрати півтисячі людей на мітинг було проблемою. Те, що дві тисячі громадян у невеличкому Свердловську наважились виступити (до окупації в місті проживало близько 65   тисяч людей), говорить про рішучість невдоволеної маси. Нагадаємо, за день до того в шахтарському містечку Червонопартизанськ Свердловського району стався «бабий бунт», як його вже прозвали в народі. Одна з протестуючих жінок звернулася до коменданта міста з конкретними запитаннями соціального характеру, на які комендант так і не зміг відповісти. Замість відповідей цей комендант (Денис Понізовний) викликав автоматників, які намагались зняти жінку з подіуму, але мешканці не дали цього зробити. На мітингу озвучили цифру — 64 людини останнім часом померло від голоду лише в цьому містечку.

І ось уже наступного дня мітингувальники облили синьою та жовтою фарбами одну з комендатур бандитів у сусідньому Свердловську. Полетіла цегла в міський Будинок культури, де так само наразі оселилися бойовики. Фрази: «Валите из города! Уйдите за поребрик!» для пролетарського Свердловська говорять про багато що. Проросійські козаки, які здебільшого є переодягненими російськими військовими (козацтво в Росії є офіційно визнаною військовою організацією, яка підлегла міністерству оборони), намагалися втрутитись, щоб припинити протест, але трапилося неймовірне. Бойовики виступили на бік громадян. Конфлікт між місцевими бойовиками й закинутим в Україну козацтвом набув відвертого характеру. Звісно, в цій ситуації відкривається широке поле для роботи українським службам. Тим більше, що, за різними даними, люди планують збиратися регулярно, й наступний демарш задекларовано на 23 листопада. Люди вже переступили межу страху. Їх відверто фотографують на мітингах, по їхнім оселям ходять «еленерівці», роблячи обшуки, але вони поки не збираються відступати.

•  Межа страху — важливий момент, який треба використовувати для стимулювання протестних настроїв. Процеси в Свердловську (майже прикордонному з Росією місті) говорять про те, що тенденція спротиву набирає масового характеру. Це вже не одинаки-самогубці, які, конспіруючись, воювали на свій страх і ризик з бандитами. Тепер ми маємо тих, хто відчув плече сусіда. Більше того, певна частина бойовиків, як вже було сказано, реально може стати на бік спротиву. Такі ж акції наразі плануються і в інших окупованих місцях, зокрема в раніше абсолютно інертному місті Ровеньки. Принаймні активістами ведуться роботи в цьому напрямі. Як допомогти цим першим вогникам перерости в масований вогонь спротиву? Як підштовхнути свідомих людей рішуче переступити межу страху? Україна має всіляко демонструвати підтримку окупованим територіям і ні в якому разі не відвертатися від власних громадян (свідомих чи заблудлих) у спекулятивних заявах. Ці вогники згаснуть від репресій і регулярних гуманітарних (дармових!) конвоїв, якщо Україна своєчасно не долучиться до цього соціального бродіння. Тоді каша скисне остаточно й її доведеться викидати. То й буде втрачений шанс перемоги.

Жителька Свердловська на умовах анонімності (в цілях безпеки) погодилася дати бліц-інтерв’ю «Дню» з місця подій щодо ситуації в її місті.

«ЗА ЖОДНИМ ФАКТОМ ЗАКЛИКУ ДО ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ЩОДО ПОСАДОВЦІВ НЕ БУЛО ПОРУШЕНО КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ»

— Чи є передумови саме для ефективного опору?

— Та й давно. Просто ЗМІ часто використовують визначення Донбасу, як «усі». «Усі мешканці», на Донбасі всі...» опір почав свою роботу з перших проблисків сепаратизму в нашому місті. Перші мітинги, які проводила міська влада під триколорами, знімалися — фіксувалися всі зрадники, факти зради. Це відсилалося до СБУ, але... за жодним із фактів заклику до зміни конституційного ладу щодо посадовців — колишнього нардепа від ПР А.Коваля, міського голови Шмальца, міського глови Червонопартизанська Петренка, начальника управління охорони здоров’я Івченка, заступника міського голови Свердловська Вівденка — не було порушено кримінальних справ. Немає їх і зараз. Немає їх і щодо Олександра Гайдея, депутата Свердловської міськради, позивного «Рим», полковника так званого Всевеликого війська донського, який захопив місто. Немає! Скільки б не передавали даних, кримінальних справ немає, ні щодо польових командирів, у побуті начальників дільниць ТОВ ДТЕК Волкова (начальник танкової бригади). Ці люди вільно перетинають блокпости, їздять до Києва, за кордон, вони вивезли своїх батьків, отримують пенсії і грошову допомогу в Україні. Придбали нерухомість у Криму, Одесі, Закарпатті.

•  Передумови були завжди. Тут Україна, але люди розуміють що таке Росія. У 90-х багато шахтарів працювали в Гуково. Сьогодні коли заговорили про те, що «Росія нас урятує», вони сказали «нас роблять рабами кацапів». У Гуково до наших українців ставилися погано, платили мало, знущалися, принижували, шахтарі це пам’ятають. Руки опустилися через те, що влада Києва, СБУ прокуратура не порушувала кримінальні справи, «сепи» багатіли, пересувалися Україною, а ми сиділи в підпіллі, нас цькували, погрожували, кидали до ям. Україна називала Донбас ватою, всіх. Це просто знищувало. А головне, побачивши безкарність, люди зрозуміли, що все погоджено з Києвом. Якщо бойовикам все сходить із рук, це означає, що ми чогось не знаємо про війну. Тепер це знаходить підтвердження в тому, що Україна купує вугілля в Росії, а Ахметов нарощує видобуток (знизивши платню шахтарям) і вивозить вугілля до Росії. Ми так думаємо, що саме вугілля Ахметова і купуватиме Україна, підтримуючи тероризм. Через нашу залізницю ввозяться військові состави. Це вигідно Ахметову. У нього свої раби-заручники, готові працювати за їжу. Соціальний пакет не виконується — війна, зарплату не платимо — війна, кріплення немає — війна. Шахти перетворюються на копанки.

Немає ефективного інформаційного захисту з боку України для зростання опору. Люди говорять, нас злили, навіщо ризикувати, адже все одно напишуть — вата. Дуже сильно підігрівається зростання ненависті до Донбасу. Ось, говорить Денисова, «невідомо чим займаються пенсіонери в зоні АТО». У нас люди вмирають із голоду. Пенсіонер якому 85—90 років піде на блокпост. Часто чую від 72 бригади «ми вистояли завдяки допомозі населення Червонопартизанська і Свердловська», але це не пускають до офіційних ЗМІ, вигідніше показати картинку вати.

 — Чи чекають громадяни підтримки від української влади?

 — Особливо — ні! Вірніше, взагалі ні. Чому, немає кримінальних справ на жодного з місцевих урядовців, немає ревізій бюджетів, скільки вкрадено, немає інформпідтримки партизанських рухів. Немає соціального захисту партизанів і їхніх родин. Членів опору знає за ніками весь штаб АТО, волонтери, Фенікс та інші. Якщо тут працюють партизани, то, знову ж таки — за рахунок засобів допомоги волонтерів. Вони годують родини тих, хто чинить опір, адже вони тут ізгої і на роботу їх не візьмуть.

 — Які умови для опору? Проти чого протестують громадяни?

 — Люди втомилися. Коли все починалося — 60% населення думало — бунтарі переказяться, Україна сильна, нічого не буде. Зрозуміли, що все це війна і що це некероване, коли пішли чеченці, козаки, грабежі, ГРАДИ, танки з Росії. Багато зробило Раша-телебачення. Люди дивилися жахалися, а коли поїхали по пенсії на Україну, приїжджали іншими. Починали розповідати, що все це брехня.

 — Як бойовики борються з бунтами?

 — Вони просто бояться. Їм нічого сказати. Спочатку були ввічливими, а потім... «Рим» був увесь перекошений, кричав, хотів стріляти в людей. Йому його ж бойовики і не дали цього зробити, вирвали автомат. Мати, лайка. Хоча рядові місцеві ополченці стали ставити такі ж запитання «що далі?», «ви обіцяли Рашу, дембель, а люди продовжують умирати», «Раша нас не визнала, ми їй не потрібні». Дуже багато обурення, звідки взялися «Рим» і козаки, їх же тут не було? «Гайдей-Рим» у травні пограбував підприємців, золотників і виїхав із міста, приїхав і знову грабежі. Рядовим дають пайок з гуманітарки і відправляють на передову, а начальство вже жиріє, їздить за кордон, займається скуповуванням нерухомого майна.

«У ВСІХ КРУТИХ СЕПІВ КАРТКИ МІЖНАРОДНІ, ЗАВЕДЕНІ В РОСІЇ І НАВІТЬ В КИЄВІ, ОДЕСІ, ХАРКОВІ. ОТЖЕ, ДЯКУЄМО, ЩО ВБИЛИ ПЕНСІОНЕРІВ»

— Яка ситуація з соціальною та гуманітарною сферою в регіоні?

— Все погано. Грошей у людей немає. Запаси закінчуються. Село ще тримається, місто вмирає Люди злі. І знову ж таки. Блокування рахунків і невиплата пенсій. Лише дурень не знає, що «сепам» привозять ГОТІВКУ в сумках і видають готівкою. Ці санкції для них — фікція! Вони не постраждають. У всіх крутих сепів картки міжнародні, заведені в Росії і навіть Києві, Одесі, Харкові. Ті, хто воює їм привозять готівкою і роздають платню. Отже дякуємо, що вбили пенсіонерів.

 — Чи є підтримка опору в інших містах?

 — Краснодон — так. Ровеньки — слабко. Всіх активістів або розстріляно, або вони виїхали. Ровеньки щодо загибелі постраждали більше. Вони почали передавати інформацію на сайти Стоптерор і ще якісь, і їх відразу взяли. Вірьовка розстрілював. Хоча його потім за крадіжку теж розстріляли.

 — З кого складається опір (яких шарів)?

 — Різні. 70% опору — жінки. Бібліотекарі, вчителі (ті, хто звільнився не погодився писати заяву на роботу в «ЛНР»), лікарі (ті, хто відмовилися писати заяву до «ЛНР»), працівники шахт. Молоді БАГАТО. Місто кожен вечір доповнюється патріот-графіті. У нас уже дано накази ринковикам не привозити жовту та блакитну фарбу та повідомляти про тих осіб, що її набувають.

Шкода, що Донбас укарбувався в пам’ять, як Даунбас, адже ми тут, живі, ми боремося, годуємо людей похилого віку, роз’яснюємо ваті норми законодавства і перспективи померти в Росії. Україна, почуйте не політиків, а Донбас. Він говорить тобі «Все буде Україна», Слава Україні!». Ця війна — важке випробування для нас всіх, але спрямована ця війна на роз’єднання України і на відведення погляду українців від того, що реформи ж так і не проведено, крадене до бюджету не повернули, люстрації немає. Намети Ровеньки, Луганськ, Свердловськ, стояли на Майдані. І ми віримо, що третій Майдан буде масштабним, і проведемо ми його разом, загартовані у війні патріоти!