Перезавантаження влади переноситься?

На черзі парламентські, а там — й місцеві вибори. Але чи зуміє саме суспільство реалізувати власне ж прагнення якісного оновлення усіх щаблів влади? Якщо проаналізувати сьогоднішні передвиборчі настрої у найзахіднішій області країни, то, на жаль, питання навіть не риторичне: ні, не зуміє!

Днями знайомий ужгородський соціолог поділився зі мною результатами своїх досліджень, проведених ним у липні-серпні. Йдеться насамперед, про настрої та підтримку можливих окремих кандидатів у мажоритарних округах Закарпаття. Результати шокували навіть фахівця...

БА, ЗНАЙОМІ ВСІ ОБЛИЧЧЯ!

В Ужгородському виборчому окрузі №68 наразі найбільше майбутніх виборців готові підтримати на виборах недавнього голову Закарпатської ОДА та очільника обласної організації Партії регіонів Олександра Ледиду, який лише в лютому цього року на вимогу обласного Майдану подав у відставку. Нинішній народний депутат від цього округу Василь Ковач також має непогану підтримку, але найімовірніше балотуватися цього разу він не буде. Віддаючи моральний борг за свою попередню перемогу, попросить свій електорат проголосувати за О. Ледиду. Вічний кандидат на всеможливих виборах тричі екс-мер Сергій Ратушняк, якого стабільно підтримують маргінали, нині видає себе за радикального опозиціонера «а-ля закарпатський Жириновський» і уже тривалий час також заграє з О. Ледидою. Кандидатом він, скоріш за все, висунеться, а потім зніметься на користь фаворита.

Нардеп-ударівець Валерій Пацкан в Ужгороді має не надто значну підтримку, щоб розраховувати на безперечний успіх, і його прізвище у бюлетені навряд чи побачить виборець.

Реально кинути виклик ужгородському «Сан Саничу» може лише нейрохірург з європейським іменем, ректор УжНУ Володимир Смоланка. За ним — найбільший у краї студентсько-викладацький колектив, який пан Володимир з другої спроби очолив цього року після дочасної відставки свого попередника і візаві Ф. Ващука, його підтримують колишні пацієнти та члени їхніх родин. Але не все так райдужно і в нього. Звісно, далеко не всі задоволені ректорством В. Смоланки, йому небезпідставно закидають тісну співпрацю з дуже непопулярним в Ужгороді мукачівським кланом Балог. Справді, будучи депутатом обласної ради дві каденції поспіль, він зарекомендував себе дуже дисциплінованим членом фракції балогівського «Єдиного центру». На попередніх парламентських перегонах пан Володимир було розпочав боротьбу за мандат, однак посеред кампанії раптово зняв свою кандидатуру.

У Мукачівському виборчому окрузі №69 прізвище майбутнього володаря мандата відоме уже — Балога. Щодо імені — то можливі варіанти. Якщо не нинішній нардеп Віктор, то хтось із його братів, або ж син Андрій, або ж дружина Оксана, які сьогодні є депутатами облради. Ні, охочих позмагатися з Балогами у їхній вотчині не буде бракувати, однак наразі ці змагання нагадують боротьбу атлетів різних вагових категорій, а тому її результат є відомим наперед. Хоча розрив у «класі» від виборів до виборів помітно скорочується.

У сусідньому Виноградівському виборчому окрузі №73 лідерами симпатій є нардеп, колишній регіонал і нинішній член фракції «Суверенна європейська Україна» Іван Бушко та голова Закарпатської обласної ради Іван Балога. Теоретично скласти їм конкуренцію може перший заступник І. Балоги, керівник найбільшої угорської політсили краю — КМКС — Партія угорців України Ласло Брензович. У такому разі в боротьбі за голоси вирішального значення набуде національна приналежність кандидатів. Відомо, що угорський електорат є порівняно монолітний і в основній масі голосує за «свого». Однак за часів диктату Партії регіонів «нарізку» виборчих округів зробили так, що угорськомовні закарпатці виявилися розпорошеними в трьох округах, де вони в явній меншості й практично кандидат від угорської меншини стати нардепом має хіба що теоретичні шанси. Отож основна боротьба, як і два роки тому, прогнозується між двома впливовими Іванами — Бушком і Балогою.

У Хустському окрузі №71 соціологи також очікують основне протистояння дуету лідерів минулих виборів — чинним нардепом Павлом Балогою та екс-регіоналом Степаном Деркачем. Але цього разу до їхнього «міжсобойчику» втрутиться депутат-губернатор «фронтозмінівського» гарту хустянин Валерій Лунченко. Не виключено, що й столичний професор В. Лазоришинець також спробує ще раз поборотися за мандат на своїй малій Батьківщині і сплутає карти нинішнім фаворитам.

Лідером впливу в Тячівському окрузі №72 є кузен братів Балог, нинішній нардеп Василь Петьовка. Реальну конкуренцію міг би скласти йому міський голова Тячева Іван Ковач, за час головування якого нечисленний райцентр найчисленнішого в Україні сільського району набув справжнього шарму європейського містечка. Однак сьогодні важко прогнозувати, чи зважиться мер провінційного міста втягуватися у хижі нетрі столичної політики. Більш ймовірно, що на це може наважитися інший представник нинішньої влади, голова Тячівської РДА від «Батьківщини» Петро Голубка.

У Свалявському окрузі №70 соціологи також прогнозують повторення протистояння Михайло Ланьо — Олександр Кеменяш. Із нових облич претендентів на мандат можуть «засвітитися» екс-регіонали депутат обласної ради Іван Качур з Перечина та мер курортного селища Поляна Іван Дрогобецький.

МАНДАТИ НЕ ДЛЯ ТЕЛЯТИ?

Майдан, революція, протистояння, відставки, призначення, війна і мобілізація так і не зламали багатолітньої ситуації, за якої усе політичне життя на Закарпатті крутиться навколо двох центрів впливу — клану В. Балоги та О. Ледиди із соратниками. Нинішня обласна влада, в особі десантованого з парламенту на посаду голови ОДА представника «Батьківщини» В. Лунченка та його висуванцями, не зуміла кардинально переламати ситуацію на свою користь. Зрештою, виглядає так, що вони цього не дуже й прагнули. Найперше це проявилося у збережені на посадах, попри вимоги ужгородського Майдану, практично усіх одіозних керівників обласних управлінь та «консервація» старих корупційних схем у земельних і лісових питаннях, поборів у медицині, освіті, хабарів у силових структурах, фіскальних органах.

Міліція так і не згорнула влаштований багато літ тому поблизу КПП «Тиса» власний  «мобільний центр прийому платежів» від водіїв мікроавтобусів, які перевозять українських заробітчан та їхні передачі на Батьківщину, захмелілі від усвідомлення власної безкарності судді не перестали бути фігурантами резонансних ДТП із смертельними наслідками, прокуратура і буднагляд не зупинили жодного незаконного будівництва в історичній частині Ужгорода. Горезвісні «відкати» теж не канули у Лету. Угорщина, яка уже проклала до кордону з Україною неподалік Берегова автобан М-3, який є частиною П’ятого трансєвропейського транспортного коридору Трієст — Любляна — Будапешт  — Львів — Київ, недавно запропонувала за кошт своїх інвесторів та силами власного генпідрядника продовжити ці роботи й на нашій території, де ще й пес не женився. Але вітчизняні чиновники на такі умови не пристають, пропонуючи генпідрядника виключно власного, вочевидь у повному сенсі цього слова. Бо як з мадяра зняти «відкат»?

То що, перезавантаження влади на Закарпатті переноситься до наступного разу? За такої ситуації зовсім не зайвим є задатися питанням: як відреагує політично радикалізоване, ще більш соціально вразливе триваючим зубожінням та психологічно напружене війною добряче озброєне суспільство, якщо вибори, з якими пов’язувалися великі надії на докорінне оновлення країни, виявляться черговою профанацією? Як поведуть себе в цій ситуації ті політичні партії, що в силу як об’єктивних, так суб’єктивних факторів опиняться на політичному узбіччі і не погодяться з цим?

А може, станеться диво й неофіти закарпатського політикуму  зуміють-таки  у занадто короткий час нинішньої виборчої кампанії переломити настрої виборців на свою користь. Як то мовиться, дай то Боже нашому амбітному опозиційному теляті стріляних владних вовків загризти...