Перманентна загроза
«На гібридну агресію потрібно відповідати гібридними заходами», — експерт
Ті, хто має можливість регулярно спілкуватися з мешканцями окупованих територій, знають, що основна маса людей, які перебувають під владою бойовиків, переконані, що саме Україна порушує Мінські домовленості, саме українські збройні сили обстрілюють селища, поєднуючи напади з економічною блокадою. Російські ЗМІ активно втовкмачують у голову луганців і дончан думку про те, що звуки вибухів — це «привіти» з боку українських збройних сил, а відсутність економічних перспектив у регіоні — результат «відмови» Києва від зобов’язань щодо виплат пенсій і грошової допомоги.
Звинувачувати інформаційно ізольованих людей у тому, що у них немає ні альтернативних джерел інформації, ні часом елементарної логіки, — безглуздо. Давно відомо, що собою являє російська пропагандистська машина, помножена на бузувірські схеми спецслужб, потужність танків і залпової артилерії. Є факт — на кордоні з українською територією лише в Ростовській області перебуває близько 40 тисяч солдатів, військові бази, на яких проводяться регулярні навчання, а статистика обстрілу української сторони, як правило, не опускається нижче ста разів за добу.
САРТАНА. 16.08.2015 / ФОТО ІЗ СТОРІНКИ В FACEBOOK В. АБРОСЬКІНА
Крім того, офіційні російські джерела повідомляють, що 20-у гвардійську загальновійськову армію Західного військового округу, яка переформується, буде розгорнуто на території п’яти регіонів Росії — у Воронезькій, Орловській, Курській, Тамбовській і Липецькій областях, тобто в безпосередній близькості з Україною. Кількість військової техніки в Донбасі дає підстави говорити про те, що Росія створила на сході України потужну базу для розвитку наступу. При всій деморалізації проросійських бойовиків, яка спостерігається останнім часом, не можна відкидати можливість активних наступальних дій ворога. Обстріл Старогнатівки, Сартани, Лебединського, Станиці Луганської, Щастя говорять про те, що окупаційні війська, по-перше, перевіряють готовність українських військ до оборони, а, по-друге, використовуючи інформаційну підтримку Росії, провокують нашу сторону на дії у відповідь.
Відзначимо, що навіть найсильніший обстріл територій, підконтрольних українській стороні, не носить характеру повноцінного наступу. Заяви одного з ватажків бандитів Захарченка про зрив Мінських домовленостей і про безперспективність розрахунку на мир лише підкреслюють з одного боку агресивні наміри Кремля, а з іншого — носять характер залякування і провокацій. Останнє підтверджує і аналітик берлінського бюро Європейської ради міжнародних відносин Густав Грессель, який у інтерв’ю німецькому виданню DW висловив думку, що «за допомогою постійних провокацій і боїв Москва намагається вивести Україну з рівноваги і спонукати до наступу». Грессель вважає, що Кремль готовий до «великої війни...»
Не можна так само не відзначити те, що війна на Донбасі відсунула на другий план факт анексії Криму, тим самим начебто закріпивши де-факто півострів за Росією. Акценти світової спільноти зміщені саме на аспект врегулювання ситуації на сході України, що дозволяє Путіну відвідувати Крим без особливого обурення з боку Заходу. Згадане нарощування військового потенціалу Росії в західних регіонах країни свідчить про наміри агресора не лише розвивати тиск на нашу країну, але й бути готовим до можливого конфлікту з іншими державами. Кремль, підсилюючи свою активність, не може відкидати потенційну можливість масштабного конфлікту з розширенням арени бойових дій. Доки Росія не відчуває можливості реально протистояти Заходу, Москва робитиме все, щоб нарощувати свою військову могутність і присутність у стратегічних місцях. Крім того, Кремль використовуватиме шантаж у вигляді бравірування озброєнням, дипломатичними прийомами і вербуванням західних політиків, а також прагнути максимально дискредитувати українську сторону з метою ізолювати Україну від допомоги Заходу в даному конфлікті.
«НАМ НЕОБХІДНЕ ОБОРОННЕ ОЗБРОЄННЯ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОЦЕС МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ»
Микола СУНГУРОВСЬКИЙ, директор військових програм Центру Разумкова:
— Активізація бойовиків — це проба нашої оборони на міцність, пошук слабких місць і підготовка, якщо не до широкомасштабного наступу, то до подальшої інтенсифікації бойових дій з метою примусити нас сісти за стіл перемовин і піти на поступки. Поступки ці можуть стосуватися декількох питань: розширення кордонів «ЛНР» і «ДНР» до кордонів областей; коридор до Криму; зміни до Конституцію, з визнанням особливого статусу «ЛНР» і «ДНР». Якби ворог лише наступав, то нам потрібно було б відповідати виключно воєнним шляхом. Але оскільки ми пішли на формат перемовин, то Україна сама зобов’язалася дотримуватися домовленостей. Те, що нас терористи звинувачують у зриві Мінських домовленостей, то це не дивно і цілком відповідає їхній риториці.
За останній час оборонний потенціал України дійсно був посилений. Наскільки конкретно, говорити важко, бо це об’єктивно закриті дані. Вважаю, що зараз може йтися не так про готовність армії тримати оборону, як про готовність нашого військово-політичного керівництва до такої оборони.
У Росії є ряд слабких сторін, які, перш за все, стосуються питань економіки. Всі санкції Заходу були спрямовані саме на те, щоб намацати ту саму больову точку, на яку необхідно натиснути для змушування Росії до припинення агресивних дій. Соціально-політична ситуація в Росії так само може бути слабкою стороною, особливо після демонстративного знищення продовольства. Останній факт викликав негативну оцінку росіян. Ну і найскладнішим моментом є ситуація довкола оточення Путіна. Упевнений, що й російським політологам далеко не все відомо, що саме відбувається в Кремлі. Все це вариться всередині ФСБ, Слідчого комітету, тих структур, які оточують Путіна. Питання полягає в тому наскільки ми готові витримати російський натиск доки в самій Росії не настане перелом. Потрібно дочекатися, коли в Росії буде перейдено больовий бар’єр, після якого санкції дадуть відчутний ефект. Санкції в сьогоднішньому вигляді не настільки ефективні, бо до постійних заходів агресор звикає. Тому потрібне не лише постійне вживання санкцій, але і їхнє посилення. Це головний принцип подібних заходів впливу. Інакше нам доводиться просто вичікувати разом із Заходом, коли агресор не витримає.
Дуже часто чути заяви про те, що воєнного шляху вирішення питання на сході України немає. З цим твердженням можна погодитися, але потрібно не забувати про те, що і дипломатичного, і економічного розв’язання цього питання теж немає. Якщо ми говоримо, що війна гібридна, то й відповідь має бути гібридною. Всі згадані заходи має бути зібрано до одного пакету і дуже чітко погоджено. Кажучи про дипломатичні шляхи, не забуваймо, що війна — це вже програш дипломатії. Якщо є розрахунок на дипломатичний механізм, то для цього потрібен етап, коли гармати замовкнуть, тобто мають бути проведені саме мирні перемовини. Мирні переговори своєю чергою визначаються тим наскільки співвідносяться потенціали сторін, які протистоять одна одній. Тобто, якщо сторона-агресор оцінює наш потенціал нижче аніж свій, то такий наступ стає ймовірним. Якщо вона оцінює такі потенціали як рівні, то агресор продовжить нарощувати свої зусилля. Наше завдання ці потенціали зрівняти. Саме для цього ми й прохаємо оборонну зброю. Нам вона потрібна якраз для того, щоб продовжити мирний етап, але на Заході чомусь даний момент наполегливо не хочуть розуміти.
