Петро ПИСАРЧУК: «Про політреформу ніколи не пізно говорити»
У парламенті минулого тижня політична температура «зашкалювала». Окрім справи про отруєння Віктора Ющенка та дискусії навколо бюджетних питань зі слабо прихованими передвиборчими аргументами, інтриги додав конфлікт між керівництвом Верховної Ради та окремими фракціями, зокрема СДПУ(О). За словами одного з об’єднаних есдеків, народного депутата Петра Писарчука, каменем спотикання стала позиція членів парламентської президії щодо політичної реформи. Народний депутат наголосив на безумовній підтримці кандидата в президенти Віктора Януковича з боку своєї політичної сили, водночас зазначивши, що СДПУ(О) цікавить, чи буде забезпечено умови для стабільного розвитку держави, а не те, хто персонально стане її главою.
— Ключовим підсумком минулого парламентського тижня експерти називають прийняття до розгляду Верховною Радою підготовленого Кабінетом міністрів проекту держбюджету-2005. Одразу ж урядовий документ став об’єктом критики з боку опозиційних фракцій. Критикували опозиціонери й бюджети минулих років, проте нинішня ситуація має принципову відмінність: голосування щодо бюджету 2005 року проходитиме в останні, найнапруженіші тижні президентської кампанії. Як ви оцінюєте перспективи схвалення головного фінансового документа країни?
— Я впевнений, що бюджет буде ухвалений. Можна критикувати ті чи інші аспекти розробленого урядом законопроекту. Бажаючих та уміючих ділити гроші є дуже багато. Але часто це люди, які, за образним висловом першого Президента Леоніда Кравчука, будки собачої в житті не збудували. Бюджет наш — це справді фантастика. Хто думає і розбирається, не дасть збрехати. Впродовж п’яти-шести років ми тупцялися на бюджеті держави в 40 млрд. грн. або трошки більше. Главу уряду Віктора Януковича можна любити або не любити. Але якщо два роки тому він прийняв країну зі зведеним бюджетом в 47 млрд. грн., який до того ж не виконувався, а сьогодні ми розглядаємо зведений бюджет у більше 100 млрд. грн., то висновки доволі очевидні. Звичайно, порівняно з тим, скільки дір, скільки проблем є в країні, — цього мало. Але подивіться, звідкіля ми стартували, і де ми сьогодні є. Такою динамікою зростання бюджету не може похвалитися жодна країна Європи.
— Водночас не бюджет був центральним предметом політичних баталій у парламенті останніми днями. Ситуацію збурила заява лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка про його навмисне отруєння. Ваші висновки з почутої в сесійній залі дискусії?
— Найперше, мені по людські шкода Віктора Андрійовича. Я сам стикався зі схожими проблемами: в мене стріляли, напевне, намагаючись вбити. Єдине, що мені не подобається в його позиції — таке категоричне звинувачення влади. Я із справою про посягання на моє життя вже чотири роки порпаюся, ведеться слідство, працює Генпрокуратура, але хто це зробив — досі достовірно не знаю. Гадаю, в його ситуації теж не варто було б так однозначно заявляти. Бо можна ще спитати: чому Віктор Андрійович захворів 6 вересня, а всі версії його соратники почали оприлюднювати у 20-х числах? Чому вони мовчали такий значний період часу, не інформуючи громадськість про стан здоров’я кандидата в президенти України? В газетах я читав, що до Австрії Ющенка привезли вже непритомного. Як же таке можна було приховувати від народу? Тобто є багато питань, на які сьогодні немає переконливих відповідей.
— Фракція СДПУ(О) разом з «трудовиками» та «регіонами» трохи здивували колег по парламенту і не тільки, відмовившись приймати участь в більшості голосувань, у тому числі за урядові законопроекти. Дехто з ваших опонентів висунув версію, що нібито з метою зірвати роботу парламенту в депутатів трьох фракцій керівництво позабирало картки. Наскільки це відповідає дійсності, чого саме ви сподіваєтеся домогтися, не голосуючи, та доки триватиме цей «бойкот?»
— Не голосувати було колективним рішенням нашої фракції. В тому, що, як уже офіційно заявлялося, карток ніхто не забирав і вони знаходилися там, де й мають знаходитися — на робочих місцях депутатів, журналісти могли б пересвідчитися з балкона сесійної зали.
Відносно мотивів — вони прості та зрозумілі. Сьогодні питання, яке, на нашу думку, є основним, — це питання політичної реформи, не внесено до порядку денного. На жаль, в президії засідають люди, зацікавлені в провалі політичної реформи, і вони зробили все, щоб напередодні президентських виборів це питання не розглядалося Верховною Радою. Проти цього ми й висловлюємо свою незгоду, тимчасово припинивши участь в голосуванні за закони, які сьогодні не є визначальними для життя держави. Що стосується бюджету, я переконаний, фракція змінить своє рішення і проголосує.
— Чи не, м’яко кажучи, запізно вже сьогодні, у ситуації, що склалася в парламенті, говорити про політреформу?
— Про політреформу ніколи не пізно говорити. Тому що політреформа — не кон’юнктурна річ. Це є стратегічний інтерес українського народу — зробити відповідальною верховну владу в своїй державі.
— Однак давайте проаналізуємо ситуацію з позиції реальності підтримки в нинішній Верховній Раді законопроекту трьома сотнями голосів, без чого внесення змін до Конституції неможливе.
— У Верховній Раді, на жаль, не завжди превалюють інтереси державності. Частіше гору беруть бізнесові, корисливі інтереси. Депутати, які були заспівувачами в більшості, тепер перші з неї йдуть. Це свідчить про відсутність в них чіткої позиції, таким чином вони показують своє єство. Було вигідно в більшості, бо там пообіцяли посаду в комітеті чи сприяння в розвитку бізнесу, — вони були в більшості. Сьогодні інша ситуація: Президент Леонід Кучма скоро піде, невідомо, хто прийде, — от вони й починають до іншого вождя «мостики» наводити...
— Леонід Кучма дав зрозуміти, що він не буде проштовхувати політреформу в час, що залишився до президентських виборів...
— Саме життя її проштовхне. Це не інтерес Президента Леоніда Кучми, не інтерес глави його адміністрації Віктора Медведчука, як дехто розказує. Опоненти користуються тією обставиною, що наше суспільство мало інформоване. Якщо не буде докорінного реформування системи влади, буде зле всім в Україні.
— Та все ж таки схоже, що до президентських виборів три сотні голосів не збереться...
— Трагедії в цьому немає. Якщо переможе Віктор Янукович, — він неодноразово гучно заявляв, що є прихильником політичної реформи. Утвориться нова більшість, під Януковича, і ті, хто сьогодні в опозиції, будуть першими стояти та клястися у відданості та вірності новому президентові. Якщо Віктор Федорович дотримає слова, політреформу проведемо. Віктор Ющенко теж говорить, що він не проти політреформи. Однак «нашоукраїнці» хочуть залишити нинішню систему до парламентських виборів 2006 року. Можу зробити припущення, що їх інтерес полягає в тому, щоб встигнути позаймати «хлібні» місця.
— Лідер вашої фракції Леонід Кравчук днями зробив припущення, що в разі перемоги на президентських перегонах Віктора Ющенка СДПУ(О) опиниться в стані опозиції. Чи готова фракція та й партія загалом до таких випробувань?
— В опозиції завжди бути легше. Звичайно, в мене є побоювання, бо вже надто багато злості, агресії виявляють деякі наші опоненти, лунають і прямі погрози: мовляв, зачекайте, після 31 жовтня ми вас «порвемо». З іншого боку, я впевнений, що не ці конкретні люди будуть визначати лице нової влади, і вірю, що влада, яка прийде, буде цивілізованою.
— До речі, дехто з політологів вважає, що об’єднані есдеки можуть опинитися в опозиції навіть в разі перемоги Віктора Януковича, — через надто значні бізнесові протиріччя між вами та донецькою командою прем’єра.
— Скажіть мені, де немає протиріч? Протиріччя в бізнесі — хіба це погано? Це добре, це базис для конкуренції, це те, що рухає прогрес. Чого ж їх боятися? Це ж протиріччя не криваві, не такі, як ми спостерігаємо десь в Росії на Кавказі, де люди хапаються за зброю, йде брат на брата. А те, що є певні дискусії, різні погляди, — абсолютно нормально.
Влада, до речі — зовсім не такий «солодкий пиріг». Якщо до неї відноситися нормально, то це — важкий хрест. І не тільки сьогодні, але й потім, бо потім треба буде відповідати за скоєне, ти входиш в історію. Ти і твої добрі чи погані справи лягають на твоїх дітей та онуків. Так що керувати країною — дуже і дуже серйозна робота. Якщо говорити про лідера нашої партії, главу Адміністрації Президента Віктора Медведчука, то поцікавтеся, як він працює. Щоденно — сотні дзвінків, сотні прийомів, моментальні рішення, і жодної хвилини на особисте життя. Це навантаження по плечу для людини-робота. Я би такої влади не хотів, бо я для неї за станом здоров’я не підходжу. Ті, хто дуже рвуться вгору, мали би усвідомити, що влада — це не тільки можливість урвати, але і потреба щось робити. Ми готові до цієї роботи. Однак я не бачу трагедії й в тому, якщо з тих чи інших причин наша партія опиниться в опозиції. Прийде час, довірить народ — станемо й ми до керма.
— СДПУ(О) не раз наголошувала, що має значний кадровий потенціал. На які посади розраховують об’єднані есдеки в разі перемоги кандидата Віктора Януковича?
— На жаль, ЗМІ культивують суспільну думку, що партія — це група людей, які рвуться тільки до постів. Запитайте депутатів — членів нашої фракції, які мають бізнес, чого вони найперше прагнуть. Переважна більшість скаже, що хоче нормальної стабільної ситуації в державі. Зрозумілих, цивілізованих правил гри, які б дали можливість працювати. Дайте це — і їм буде все рівно, хто президент.
— Помітною подією в суспільно-економічному та й політичному житті країни стало рішення уряду про підвищення пенсій до прожиткового мінімуму. Опозиція назвала це рішення популістським кроком, оскільки воно було прийняте менш ніж за два місяці до голосування на президентських виборах. Погодьтеся, зовні це дійсно виглядає як передвиборчий популізм...
— Як би це не виглядало, опозиція завжди критикує владу. А що вона може робити? Хіба вона може радіти з цього? Опозиція на те і опозиція, щоб «чорну кішку» шукала. Так є у всьому світі, це нормально. І хто симпатик опозиції, нехай думає так, як думає опозиція. Я ж особисто так не думаю. Що підвищення пенсій не пов’язане з виборами — я теж не можу стверджувати. Я просто тішуся за пенсіонерів. Я сам не гадав, що так буде. Я на зустрічах з ними говорив, що наступний рік стане переломним, і ми вийдемо на мінімальну пенсію на рівні прожиткового мінімуму. Те, що уряд вже знайшов для цього кошти, я можу оцінювати лише позитивно. Коли саме підняли — під час виборів чи в інший час — справа другорядна. Вибори пройдуть — і всі про це забудуть. А пенсії в людей залишаться.
— Є думка, що пройдуть вибори, і гроші закінчаться...
— Це із тих технологій, де б’ють нижче пояса. Мене ще бабця вчила: «лови злодія» першим кричить найбільший злодій. Підозрюють уряд в якихось недобрих намірах чи обмані виборців найперше ті, хто не раз сам їх обманював. Глава уряду поки що не давав підстав думати, що він обманює народ.
