Під акомпанемент «Змови»...

Завтра на телеканалі ICTV демонструватимуть продовження сумнозвісного документального фільму «Змова». Причому з повтором зранку в четвер та п’ятницю. Черговий «шедевр» документального кіно, напевно, буде приурочено до судового процесу, який розглядає скаргу адвокатів Кучми на постанову про порушення щодо нього кримінальної справи. Завтра якраз буде оголошено рішення суду. Нагадаємо, Кучму підозрюють у причетності до незаконних дій і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе й незаконних дій щодо журналіста Олексія Подольського. Останній учора відмовився брати участь у судових засіданнях.

Судовий напрямок — це паралельний, головний фронт роботи Кучми й оточення з відбілення колишнього президента. У Печерському суді розглядають не справу Кучми по суті, а лише скаргу його адвокатів. Назвати це судовим процесом, звичайно, важко. Автор був присутнім на останніх двох засіданнях. Практично усі клопотання сторін — потерпілого Подольського, а також його представника Олександра Єльяшкевича, адвоката Мирослави Гонгадзе — Валентини Теличенко, адвоката Миколи Мельниченка — Миколи Неділька, представника потерпілої у справі Лесі Гонгадзе — Андрія Федура — відхилено. Змагальності сторін у судовому процесі, як це передбачає законодавство, немає, відбувається фактично боротьба судді Галини Супрун із вищезгаданими сторонами. Складається враження, що головна мета — скоріше зачитати вирок.

Із учорашньої заяви Подольського:

«Заява щодо моєї дальшої участі у псевдосудовому виправдані злочинів Л. Кучми

Після тих брутальних порушень моїх прав Громадянина, що гарантовані мені Конституцією України, ратифікованою Україною Конвенцією з прав людини та Кримінально-процесуальним кодексом України, до яких вдалася суддя Галина Супрун і 7-го, і 9-го грудня 2011 року;

Після того, як вона у відповідь на мої намагання повернути судовий розгляд у правове поле зухвало поставила біля мене варту, озброєну вогнепальною зброєю та гумовим кийком (Таким самим кийком, яким 2000 року мене вже годинами катували працівники МВС під керівництвом генерал-лейтенанта О. Пукача, що виконував замовлення Л. Кучми та Ю. Кравченка.);

Після того, як у судовому засіданні вона демонстративно принизила мою гідність, і не лише Громадянина, а й Християнина;

Після всіх цих процесуальних знущань та цинічних погроз міліцейськими символами в мене не залишилося найменшого сумніву в тому, що суддя Г. Супрун розглядає справу упереджено в інтересах лише одної сторони — обвинуваченого. А це свідчить про те, що вона вже заздалегідь прийняла для себе рішення. Рішення — на користь Л. Кучми.

Для прокурора висловлюю підозру, що позиція судді Г. Супрун пов’язана з мотивацією, яка має корупційні підвалини.

Через це я абсолютно не довіряю особисто судді Г. Б. Супрун, а тому надалі не братиму участі в судових засіданнях за її головування».

Нижче — деякі моменти та цитати із судового процесу, які демонструють атмосферу на цих засіданнях.

У п’ятницю воно розпочалося із заяви адвоката Мельниченка Миколи Неділька про те, що його колезі — також адвокатові Мельниченка Павлові Сичову — погрожували невідомі в підземному переході через те, що вони багато говорять на цьому процесі. Суддя відповіла, що це не має стосунку до справи, і порекомендувала звернутися до правоохоронних органів. Олександру Єльяшкевичу, якому надали аж 1 годину і 20 хвили на ознайомлення з матеріалами справи, було відмовлено в наданні копії ухвали Печерського суду від 2002 року. За його словами, «це надзвичайно важливий документ, у якому зафіксовано інші злочини Кучми та його оточення». Клопотання від Подольського про відвід судді також не було розглянуто через те, що, за словами Супрун, таку його заяву вже розглядали.

Подольський: «Я заявляю відвід судді. По-перше, мені знову не дали можливості висловитися щодо клопотання Єльяшкевича. По-друге, Єльяшкевичу дали лише 1 год. 20 хв. на те, щоб він ознайомився з матеріалами справи. Тому вважаю, що суддя Супрун веде процес упереджено, на користь обвинувачення. Французька революція починалася із захоплення Бастилії, гадаю, українська почнеться з того, що зруйнують дощенту Печерський суд. Він зараз акумулює відсутність правосуддя у країні, знущання й неповагу до людей».

Після цього потерпілий покинув зал засідань. Єльяшкевич: «Хтось зараз посміхається з боку обвинувачення, але ви знаєте: сміється той, хто сміється останнім. Мені глибоко зрозумілі емоції потерпілого, бо витримувати все це протягом тривалого часу — не тільки в цьому судової засіданні, а і протягом одинадцяти з половиною років — в емоційному плані йому дуже важко. Я даю шанс судді увійти у правове русло. Я не впевнений, що цей шанс буде використано, тому що так у нас склалося: люди залежні від системи. На відміну від багатьох учасників процесу, я знаю значно більше, тому хочу заспокоїти журналістів — це не кінець історії, це ще один початок. Адвокати обвинуваченого підсунули йому велику свиню. Річ у тім, що вперше в цьому процесі відкрито, хоча і з забороною на теле-, відео- і аудіознімання ми можемо говорити про те, як протягом тривалого часу відбувалися фальсифікації кримінальних справ, пов’язаних із діяльністю обвинуваченого — колишнього президента України Леоніда Кучми. Судова, правоохоронна системи, влада, причому за всі роки й у всіх її структурних підрозділах робила все можливе й неможливе, щоб приховати інформацію від суспільства, тому що в цих злочинних діях задіяний не тільки сам президент, а й величезна кількість інших людей. Цей процес має тривати, щоб, як казав колись Петро I, «дурь каждого была видна». Коли сьогодні говорять про те, що тільки записи Мельниченка є доказом у справі Кучми, — це велика помилка. За всі ці роки є вже десятки, якщо не сотні свідків неправових дій виконання тих чи інших злочинних вказівок Кучми».

Слід підкреслити, що відвід судді не заявляли адвокати Кучми Віктор Петруненко і Сергій Ульянов та прокурор Дмитро Басов. Це і зрозуміло. Усі інші — по декілька разів. Заява від Андрія Федура: «Ідучи на це судове засідання, я навіть гадки не мав, що, пробувши кільки хвилин на процесі, буду змушений встати і виголосити відвід головуючому. Я не можу бути присутнім на такому процесі і спокійно спостерігати за всім цим, як якийсь телепень. Ваша честь, ви припустилися помилки, зокрема коли оголошували, що те чи інше клопотання залишаєте без розгляду. Чинним законодавством не передбачено такої форми розгляду клопотань. Я не знаю причин, чому ви дієте так, але при свідомому порушенні норм КПК я змушений заявити вам відвід. Ви як висококваліфікований суддя розумієте, що Єльяшкевич фізично не може встигнути ознайомитися із матеріалами, але ви вчинили так, як учинили. Також не можу не звернути вашої уваги на наступну ситуацію. Я вперше за останні двадцять років опинився в ситуації на процесі, коли не розумів, що відбувається, що мені робити і як далі діяти. Умовно назву це «двадцять хвилин мовчання в суді». Замість того, щоб надати можливість Єльяшкевичу ознайомитися із матеріалами справи, ви надали йому 20 хвилин і три томи справи для огляду. Коли він почав читати матеріали, що відбувалося в цей час — чи йшло судове засідання? Може нам забули оголосити перерву на 20 хвилин? Що це за форма? Він апріорі сам не може оглядати матеріали, тому що він не є ні суддею, ні слідчим... Ваша честь, це поставило мене у складну ситуацію. Процес відбувається деструктивно. Ви з якихось причин вчиняєте дії, які за межами права».

Усі, окрім адвокатів Кучми та представника ГПУ, підтримали заявлене клопотання. Цього разу суддя віддалилася в дорадчу кімнату, і в результаті — через відсутність правових підстав знову відхилила клопотання.

У понеділок ситуація не змінилася. Сторона потерпілого говорила вже менше — не давали. Але деякі речі все-таки було оголошено. Зокрема, Єльяшкевич зачитав пункт в) ст. 6 із Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року й попросив долучити її до матеріалів справи:

«6. Слід сприяти тому, щоб судові та адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам жертв шляхом: в) забезпечення можливості викладу та розгляду думок і побажань жертв на відповідних етапах судового розгляду у тих випадках, коли зачіпають їхні особисті інтереси, без шкоди для звинувачених та згідно з відповідною національною системою правосуддя».

Також представник потерпілого просив суд залучити до матеріалів справи постанову Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів».

Ще один показовий приклад. Єльяшкевич: «Те, що тут відбувається, вийшло не тільки за правові рамки, а й за рамки моралі та здорового глузду. Мені незрозуміло, чому представники прокуратури мовчки спостерігають, як цинічно порушують права потерпілого. Яким чином я можу надавати правову допомогу потерпілому, якщо навіть не знаю, про що йде мова? Ви не даєте мені можливості ознайомитися із матеріалами справи». Після цього суддя надала представникові потерпілого десять хвилин на ознайомлення з одним із томів справи, де, зокрема, виписаний вирок у справі Подольського.

«Я заявляю про вашу некомпетентність, — говорить адвокат Неділько. — Під час вашої відмови на клопотання представника потерпілої Мирослави Гонгадзе Валентини Теличенко (на підставі ст. 236 пункт 8 КПК) про те, що вона вимагає оголосити вирок у справі Подольського (із ним Єльяшкевич ознайомився лише частково), ви послалися на положення ст. 314 КПК. Ваше честь, ви припустилися помилки, тому що дана стаття регулює дії судді під час розгляду кримінальної справи по суті. Коли відбувається досудове слідство, ваші дії визначено у ст. 236 пункті 8 КПК».

Перший етап розслідування із залученням записів Мельниченка як доказів, заява першого заступника Генпрокуратури Рената Кузьміна про «гору трупів навколо справи Кучми» давали надії, але потім настав перелом і «відкат», який, зрештою, триває й сьогодні. Подольський під час одного із засідань закинув судді Супрун: «Коли я зайшов у зал, то перше, що я побачив у ваших очах, — це нулі». Звісно, це роздратувало суддю, але як тут не згадати, наприклад, статтю журналіста Олексія Степури, де він розкриває корупційну схему, яка пов’язана зі справою Кучми. Суспільство давно все знає. Попри це, Леонід Данилович, наче нічого не сталося, не виключає можливості балотуватися на парламентських виборах і роздає стипендії в університетах, задешево купуючи в обмін «індульгенцію». Чи такого оновлення ми хочемо?