«Підвищення температури — це ще не смерть хворого»

— Деякі представники опозиції, які ще зовсім недавно ратували за проведення політреформи, сьогодні фактично демонструють її повне неприйняття. Чим можна пояснити це бажання «переформатувати» процес?

— Сьогодні ми є свідками конституційної реформи, яка є лише складовою стратегічної реформи політичної системи. Остання включає в себе також адміністративну та судову реформи, реформу правоохоронних органів. Іншими словами, політична реформа — це ціла система дій з боку влади, що мирним шляхом знімає протиріччя, зберігаючи фундамент держави. І якщо політреформу проводити без взаємозв’язку з цими аспектами, тоді можна вважати, що це всього лиш тимчасовий аспект змін тактичного характеру. Тому наразі ми перебуваємо на етапі змін правового поля, які б забезпечили тактичний малюнок основним політичним гравцям. І в цій тактиці, на жаль, більшість політичних сил розглядає політичну реформу через призму торгівлі, забезпечення власних гарантій, бажано без залучення громадян. Тобто політреформа стала розмінною монетою у тактичних намірах українських політиків.

— А чим вона має бути по суті?

— Політична реформа повинна мати продовження, а не використовуватися як передвиборний жупел. Але чи є критична маса тих, хто хоче змін і бачить реалізацію своїх інтересів? Власне, проблема полягає у тому, що система інтересів, — а саме на цьому базується українська політика та економіка, — перебуває в такій площині, що звести сьогодні інтереси більшості та опозиції, інтереси в середині опозиції і, ще важливіше, в середині більшості може лише Господь Бог або достатньо геніальні менеджери, здатні відпрацювати систему компромісів не заради компромісів, а з метою поступового досягнення кінцевої мети. А мета бачиться українськими політиками по-різному. Виходячи з цього, багатьом реформа насправді не потрібна. Потрібна видимість політичних змін. Звідси жорстке протистояння, адже абсолютно закономірна ціна реформи, — ціна влади, ціна капіталу, ціна приватної власності, — але різне розуміння необхідності політичної реформи та механізму її реалізації. Одна частина політичного класу не може визнати, що втратила ініціативу, інша не приймає технологію реалізації, а ще інша не приймає змісту.

— Власне, цю ситуацію сьогодні означують як кризову…

— Я б сказав, що є елементи передкризового стану. Але кризи політичної, тим більше конституційної, немає. Скоріш за все, впроваджується технологія парламентського протистояння, що виливається у кризу взаємостосунків, кризу знаходження компромісу. Але підвищення температури — це ще не смерть хворого. Підвищення температури в політичному істеблішменті є свідченням того, що організм більш живий, ніж мертвий. У нас це відбувається під егідою президентських виборів, де кожна політична сила, яка претендує на булаву або ж не впевнена у своїй перспективі після зміни політичної ситуації, створює такі політико-правові умови, які дозволять їй зберегтись, особливо економічно.

— І все ж таки, які найімовірніші варіанти розвитку сценарію «політична реформа»?

— Може бути досягнуто компроміс щодо прямих виборів президента, але тоді виникає питання до Конституційного Суду з одного боку, і до опозиції й більшості щодо терміну обрання — з іншого. Питань буде багато, і я не виключаю втручання третіх сил ззовні. Це перший варіант.

Другий. У разі набрання 300 голосів реформа з «поправкою» на рішення КС благополучно втілюється на практиці, причому, знову ж таки, не виключені дії опозиції в напрямку привернення уваги світової спільноти. Тут, до речі, є шанси знайти достатньо широку підтримку.

Загалом же, варіантів, які можуть серйозно змінити політичний малюнок, чимало. І всі вони, хоч як це парадоксально, виходять із чинного законодавства. До речі, легітимність третього терміну безсумнівна. Де-факто, можливо, комусь це не подобається, можна сперечатися про політичну доцільність, але де- юре це можливо. Як не дивно, рішення КС зцементувало представників більшості, які перестали шукати того єдиного, на кого «ставити», і поки що затрималися на позиції Президента. Яким буде хід подальших дій — залежатиме в значній мірі від Президента, і від частини його оточення, що буде пропонувати варіанти розвитку ситуації.

Політика нагадує мені запущену машину, яку зупинити, не зламавши чи не призвівши до повної дисгармонії, неможливо. Це потрібно враховувати. Якщо на перше місце поставити тактику, а тоді вже стратегію за принципом «вліземо у сутичку, а тоді подивимося», то це може призвести до неконтрольованої ситуації.

— Доповідачі ПАРЄ висловили критичне ставлення до процедури внесення змін у Конституцію до президентських виборів. Ви поділяєте думку про те, що це лише черговий раз підтвердило, що вибори-2004 будуть під «мікроскопом»?

— Оцінюючи ситуацію, можна сказати, що вибори будуть не просто під мікроскопом… Розглядатиметься політико-економічна складова України як майбутнього партнера Сходу і Заходу. І з цим прийдеться рахуватися незалежно від того, хто програє, а хто виграє. Чи забезпечить це прозорість і стабільність виборів — мені важко сказати. Хотілося б, щоб ми поралися самі в своїй хаті, дотримуючись законодавства і поважаючи його. Має бути впевненість у тому, що більшу частину політичних рішень підтримують громадяни, і тоді ніякі втручання і моніторинги не відіграватимуть великої ролі.

— Українці, до речі, самі провокують втручання міжнародних структур, зокрема закликами про виключення України з Ради Європи...

— Те, що самі провокуємо, це безумовно. Інша справа, з якою метою? Якщо кричати «рятуйте», «хапайте», «втручайтесь» — це одне. Зовсім інше — кричати «лікуйте» чи «допомагайте», адже в такому разі ми йдемо до європейської спільноти, переймаємо їх досвід, і в цьому є великий позитив. Безумовно, прозорість урн — це повага до громадян. Але в задіянні технологій втручання криється небезпека.

— Якщо вдатися до прогнозування, що принесе рік хитрої, як відомо, мавпи у відносинах України з Росією?

— Росія буде ведмедем, який при цьому добре лазитиме по деревах. Ми побачимо сильну Росію, яка вибрала напрямок жорсткої боротьби з «олігархами». Можна сказати з упевненістю, що російська політеліта дивитиметься на українських «олігархів» як на своїх, тільки в квадраті нижче. Росія, в свою чергу, захоче бачити прогнозовану Україну, яка координуватиме свої інтереси з Росією. Враховуючи ментальність українця, який, можливо, не вміє сильно лазити по деревах, ми повинні навчитися бути професійними, менш емоційними, прагматичними і відносно прогнозованими. І тоді ми будемо цікаві один одному, реалізовуватимемо власні інтереси. І, на закінчення, хотілося б, щоб Україна і Росія виробили такі механізми, при яких вирішення питань, навіть найболючіших, не впливало б на громадян обох країн.