Пільги в обмін на безпеку
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є втіленням трансатлантичного зв’язку між країнами Європи та Північної Америки, які становлять союз, що гарантує безпеку та оборону його членів. Основною та незмінною метою діяльності НАТО, яку окреслено у Вашингтонському договорі від 1949 року, є захист свободи та безпеки усіх його членів політичними та військовими засобами. Після завершення холодної війни Альянс перебрав на себе додаткову відповідальність. Це, зокрема, подолання нестабільності, що походить від регіональних та етнічних конфліктів на території Європи, та загроз, що виникають поза межами євроатлантичного регіону. Нині діяльність Альянсу дедалі розширюється, охоплюючи співпрацю з Росією, Україною та іншими державами, які не входять до складу НАТО. Організація також спрямовує зусилля на запобігання нових викликів у галузі безпеки, які властиві ХХI століттю, як, наприклад, міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення. У сферу діяльності Альянсу також входить надання допомоги у випадку гуманітарної кризи і стримання нелегальної імміграції. Україна давно співпрацює з Альянсом і мала можливість цього року приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. Як відомо, проти вступу нашої країни у цей військово-політичний блок активно виступає Росія, використовуючи різні політичні і економічні важелі, щоб Київ відмовився від цієї ідеї. Газета «День» вирішила запитати експертів у регіонах, як вони ставляться до ідеї отримання тимчасових пільг (наприклад, дешевий газ) в обмін на відмову України від приєднання до системи колективної безпеки, яка ґрунтується на Організації Північноатлантичного договору?
Маркіян МАЛЬСЬКИЙ , декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка
Коли заходить мова про вступ України до НАТО, як мислить звичайна людина? — Та хто на нас сьогодні нападає?! А тема газу ближча серцю кожного. Однак, якщо замислитися, то сьогоднішня торгівля щодо ціни на газ є абсолютно тактична і короткоперспективна справа. Ціна на газ все одно, і навіть найближчим часом, буде для нас світовою. А цей елемент колективної торгівлі, що ніби впливає на наш вступ в НАТО, не виглядає настільки переконливим, наскільки дехто намагається видати. Загалом же вступ в НАТО має надзвичайно великі переваги. Так, без сумнівів, вступ в НАТО є питанням територіальної цілісності держави, питанням реформування Збройних сил, зменшення фінансового тягаря на армію, бо, мабуть, НАТО не треба такої великої і незграбної армії, як наша. Однак, що є дуже важливим, і чи не першочерговим для України сьогоднішнього дня — вступ в НАТО має чітке й елементарне економічне підґрунтя: якщо Україна є членом НАТО, це означає, що шлях іноземним інвестиціям відкритий. Будь-який західний інвестор буде сприймати даний статус так: якщо це є територія НАТО, мій капітал захищений. Якщо цього не буде, ніякий серйозний західний інвестор сюди не прийде. Якщо прийде, то такий само корумповано-бандитський елемент, як здебільшого приходить зараз. Можемо назвати й низку політичних переваг. Бути членом потужного безпекового клубу, коли про тебе говорять як про члена НАТО, — це найпотужніша у світі аргументація. Якщо ти до того клубу не належиш, з тобою й говоритимуть інакше. Це дуже серйозно, адже НАТО останнім часом дуже розширило сфери своєї діяльності та впливу. Сьогодні це, можливо, не стільки військовий, а навіть більше політичний блок. Декларування верховенства права і впровадження норм демократії, — це те, що НАТО ставить на перший план для тих територій, куди він приходить. Точаться такі розмови: ось ми вийшли з якогось спільного з Росією ядра і нічого це не змінить. Змінить, ще й як змінить! Однак можна передбачити й таке, що Росія вступить в НАТО швидше, ніж ми, («на свете все возможно, друг Гораций!»), і тоді це буде дуже образливо. Ніхто не гарантує, що завтра раптом для Росії і НАТО не з’явиться ворог страшніший, ніж наразі точаться суперечки між ними, тоді це, погодьтеся, цілком реальна річ.
Є у прибічників іншої думки щодо вступу в НАТО й ще одна аргументація — ніби це вплине на наш військово-промисловий комплекс, адже зараз Україна дуже активно торгує зброєю. Але не здається вам, панове, що цю зброю ми весь час продаємо зі скандалом? Я не володію достатньою інформацією, але виглядає весь час так, що ми свою зброю продаємо, так би мовити, «не в ті руки». І немає впевненості, що протягом п’яти років ця зброя не повернеться раптом проти нас. Немає впевненості і в іншому — що гроші, отримані від продажу зброї, йдуть на користь народу, потрапляючи повністю в державний бюджет… Ясна річ, якщо відбудеться вступ до НАТО, зброю вже не продаватимемо, і це, можливо, когось лякає, однак можуть бути якісь інші переваги. Відчутного ж впливу на покращання чи погіршання економічної ситуації в країні ми ніде не ілюструємо. Знаємо лише, що Україна належить до десятки країн, що активно торгують зброєю. Правильно, так воно і є, але чи добрий це бізнес — важко сказати.
Сьогодні ми говоримо більше про високі цілі, що НАТО — це є вибір політичної системи, колективної безпеки…Все це так, і все це вже обґрунтовано і аргументовано політиками. Та на рівні простої людини це часто набуває іншого звучання. Йде також мова про рівень благополуччя звичайного військового, його соціальний статус, захищеність, матеріальний стан його сім’ї. Давайте замислимось — ці речі для військових, що служать в арміях країн НАТО і не в НАТО, відрізняються? Якщо в цьому плані їхні стандарти нам підходять, то про що йде мова? Треба наголосити і на тому, що НАТО розвиває багато цивільних, екологічних програм, котрі активно використовуються для цілей зовсім не військових.
Хочу розповісти про дві академії НАТО — зимову та весняну, які наш факультет організовував. Нам вдалося зібрати студентів та викладачів з різних країн, і ми намагалися дізнатися їхню думку, визначити рівень їхньої поінформованості. Приємно було, що студенти це питання сприймають спокійно та помірковано, і виявляють високий рівень обізнаності в плані того, що робить НАТО зараз. Відбувалося серйозне і цікаве обговорення — вигідно чи не вигідно для країни стати членом НАТО? Йшла мова про різноманітні аспекти і навіть в такому дусі: якщо ми — сильна, високо захищена та високорозвинена держава, що нікого не боїться і не має проблем, то навіщо нам НАТО? Ми і так себе захистимо! Якщо ж ми відчуваємо, що зробити цього не зможемо в разі зовнішньої загрози, то питання треба ставити інакше. НАТО для нас — гарантія безпеки. Світ не стабільний, і те, що сьогодні здається безпечним, завтра може обернутися іншою, загрозливою стороною, і потрібен буде лише один сірник для велетенської пожежі.
Цікаво, що не лише наші сусіди — молодь з Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Болгарії і з країн Балтії — висловлювалися за те, що для держав, котрі стають членами НАТО, відкриваються перспективи безпеки. Однак і студенти з Росії, Білорусії, зі східних областей України в своїх дискусіях наводили чимало аргументів на користь того, що вступ до НАТО не робить внутрішніх революцій, це крок до спільноти цивілізованих і демократичних держав, які прагнуть спокійно розвиватися.
Загалом цілком природно, що країна, котра здобуває внутрішню стабільність та благополуччя, шукає надійних гарантій для своєї міжнародної безпеки. Держава, яка є розірвана, розідрана, корумпована, кидається в крайнощі, для неї міжнародна безпека, можливо, є загрозою, бо не відповідає звиклим «нормативним цінностям». Тому для мене питання вступу до НАТО є дуже надуманим. Якщо держава навела в себе порядок на основі демократичних цінностей, люди живуть забезпечено, вона має що захищати. А інакше що захищати? Корупцію? Наразі ніхто не замислюється серйозно про місце нашої держави в системі міжнародної безпеки. Наша внутрішня нестабільність змушує думати про інше. А нам вже пора й про це замислитися. Як пора нарешті впевненіше утверджувати цінності життя, котрі всі цивілізовані країни зрощують та захищають.
Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ , письменник, директор видавництва «Волинська мистецька агенція «Терен» (м. Луцьк):
— Я взагалі вважаю, що будь-які пільги — це погано. Це виглядає подачкою, яку в тебе самого взяли і потім тобі дали. Тобто пільги, навіть ті, що в якійсь мірі колись намагався скасовувати Ющенко (я вважаю, він правильно робив), це додатковий хомут на економіку, вони ніколи ще нічого доброго, за великим рахунком, не додали. Єдине — вони тягнуть, як той камінь на дно, нашу економіку, у протилежному від прогресу напрямку. Узагалі, я вважаю, що гарантії безпеки — це набагато ліпше.
Але гарантії безпеки — це також від нас усіх залежить. Я гадаю, що поки ти сам собі не створиш гарантій безпеки, то ніхто за тебе не подбає і сильно любити не буде. Якщо йдеться про вступ до НАТО, то, звичайно, я не бачив би ніяких перспектив (якби це від мене залежало), крім того, щоб обрати НАТО. Хоч це також справа двояка, але набагато краща, ніж послаблення на якихось кілька місяців російських цін на газ. Тому що Росія — є Росія, вона все одно потім ціни підніме, і я прихильник того, щоб відразу платити нормальну ціну. Так, як ми приходимо в магазин, платимо за хліб, за масло — так треба платити за все і не церемонитися. Якщо ми переживемо шокову терапію в зв’язку з цим, якщо це вдарить по нас, то врешті-решт ми навчимося цьому протистояти. Тому я вважаю, що краще відразу, ніж розтягнути цю муку.
Михайло НЕМОВ , голова Хмельницької спілки підприємців і промисловців, депутат обласної ради:
— Цікаве питання, з якого боку не глянь. Бути чи не бути?.. А кому, питається в задачі, потрібні пільги посмертно? По-перше, за оградку їх не візьмеш. По-друге, звідки вони, пільги, візьмуться, якщо окремо взятий Хмельницький міськвиконком уже оголосив про майже захмарне для пересічного громадянина підвищення з 1 листопада тарифів на житлово-комунальні послуги. І пояснює цей крок значним підвищенням «ціни на газ, яка протягом цього року неодноразово зростала». Хоча знаємо без пояснень, що це саме так, а не інакше.
А ціни, як давно відомо, мають характерну особливість — тільки підвищуються, ніколи не «падають». І ще відомо таке: обіцянка — не гарантія. Це вже до питань безпеки країни, в якій нам судилося жити та бути. Пригадується, Євген Марчук, коли був секретарем РНБОУ, оголосив ідею про вступ України до НАТО. Тоді у суспільстві розгорнулася дискусія, почалася роз’яснювальна робота щодо необхідності вступу в цей блок. Мовляв, куди всі цивілізовані країни, туди й ми.
Що ж маємо зараз? Роз’яснювальна робота давно згорнулася. Той туди тягне, цей — сюди. І тільки чуємо: газ, газ, газ!.. Хоча, якщо я не помиляюсь, в Універсалі визначили один курс — в Європу, до НАТО. Але поки що, на жаль, на місцях не вгадуються владні зусилля, спрямовані на пропаганду в маси цивілізованого вибору. Уся пара іде, як кажуть, у свисток, тобто у розмови про газ. Від того він не подешевшає...
Тож давайте будемо заробляти, як на старому континенті, сповідувати їхні цінності й платити за енергоресурси, як вони.
Альтернативи немає.
Лариса ГУСАР , депутат Вінницької міської ради, партія «Віче»:
— Така пропозиція для мене звучала б, як чергова пастка і ніщо інше. Обіцянка — цяцянка. Судячи з того, що відбувається в нашій країні, нікому і нічому вірити не можна. Що таке обіцянки? Сьогодні сказав, а завтра додав: «Вибачте, не подумав»? Потрібні конкретні, а не обіцяні домовленості. Не на словах, а прописані розпорядженнями, підкріплені чіткими фінансовими чи іншими розрахунками і затверджені законодавчо. Хоча і в закон сьогодні вірити важко. Уранці приймають, в обід добавляють, а ввечері відміняють. Тому я переконана, що йти на поступки заради якихось розмитих, нічим не підтверджених обіцянок — просто, меншою мірою, не розумно.
Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ , політолог:
— Я б точно з такою постановкою питання не погодився і вважаю, що Україні слід зробити саме так, адже в іншому випадку ми фактично втратимо свою незалежність. Адже ми бачимо приклад інших країн — країни Прибалтики, Польща, — які вже давно обрали свій шлях і звільнилися від залежності тієї ж Росії. Адже орієнтування на будь-які привілеї та преференції, які може дати інша держава — це і є залежність. І справа навіть не лише в самій Росії або ціні на газ — можна навчитися самостійно впроваджувати енергозберігаючі технології і знайти власні джерела енергопостачань. Справа в тому, що Україна має бути абсолютно самостійною, незалежною ні від кого державою, і це має бути принцип, від якого не можна відступати.
Наша країна обрала свій шлях незалежності, і я вважаю, що нам справді потрібні гарантії безпеки, які, наприклад, може дати те ж НАТО. Основою НАТО є взаємна оборона за умови нападу агресора на будь-якого з членів блоку, і це буде дуже важливо для України: якщо вона вступить до цього блоку, вона почуватиметься більш захищеною. До того ж, справа не лише у війнах як таких, у XXI столітті існує, наприклад, ще й така загроза, як тероризм — і тоді Україна зможе дати гідну відсіч і цій проблемі. Більш того, військово-політичне об’єднання як таке дозволить нам економити ресурси на утримання власної армії, яка відповідатиме всім світовим стандартам.
Виходячи з цього, я вважаю, що Україна не повинна сьогодні жодним чином відступати від своїх цілей. Ми повинні звільнитися від подачок, від привілеїв, які нам кидають, як кістку, і тільки тоді це буде досягненням повної незалежності. Сьогодні наша країна повинна передусім працювати на те, щоб стати самодостатньою державою, яку б визнав увесь світ. Ось тоді нас і поважатимуть більше, і запросять і до НАТО, і до СОТ, і до ЄС.
Ігор ЖИТИНСЬКИЙ , депутат Донецької обласної ради:
— Ми сьогодні повинні думати не про вирішення якихось «вузькоспеціальних» проблем, а в цілому — про стратегічний напрям розвитку нашої країни. Тобто про те, куди їй треба рухатися — до ЄЕП чи до ЄС, чи треба вступати до НАТО… Вибір — остаточний і твердий — цього напряму вже сам по собі визначатиме наші подальші кроки: з ким нам співпрацювати, звідки отримувати пільги, хто нам гарантуватиме безпеку…
Утім, у будь-якому випадку я вважаю, що поступатися безпекою та свободою країни не можна в ім’я якої б там не було преференції. Так, я проти НАТО, я вважаю, що нашій країні це не дасть гарантії безпеки, що ми бачимо на прикладі тієї ж Грузії, яка просто стала розмінною картою в розмові США та Росії і яку США просто банально «здали», коли виникло питання Північної Кореї. Україні це не потрібно, але їй не потрібна й залежність від інших держав. Незважаючи ні на що, ми не повинні почуватися ущемленими перед іншими країнами, ми повинні бути повноправними партнерами навіть тих держав, з якими у нас дуже теплі і дружні відносини.
Олексій КУБАРЄВ , співробітник консалтингової компанії, (м. Луганськ):
— Пропозиція приваблива, багато хто з жителів країни робив би вибір, керуючись відомим принципом — краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Торкаючись нинішніх газових аспектів, не можна не враховувати при цьому й політичної складової. Прагнення «помаранчевих» скоріше вступити до НАТО накладає певний відбиток на відносини з «північним сусідом», але навряд чи при визначенні вартості «блакитного палива» для України стане вирішальним лише цей чинник. Російська Федерація сама активно співпрацює з цим військово- політичним блоком, намагаючись потрапити туди швидше, ніж наша держава. Можливо, такі контакти — просто імітація євроатлантичних спрямувань російської влади, адже при цьому режим Путіна демонструє зараз яскраво виражені імперські замашки. Якщо тверезо дивитися на речі, то Росія й надалі реалізовуватиме державам колишнього Радянського Союзу свої природні багатства за ринковою вартістю. Є приклад тієї ж Білорусі, коли обіцянки постачати газ за низькими цінами не виконуються. Я вважаю, що прагматизму нинішнього російського керівництва не зможе рівноцінно протистояти сьогоднішня українська влада навіть за умови призначення прем’єром лояльного щодо Москви політика. Ми нині перебуваємо в ролі прохача, диктат тут недоречний. Можна вести дискусії про спільне використання газотранспортної системи, але не можна передавати її у власність російській стороні за жодних обставин. Поки «газове» питання — це палиця на два кінці, Росія не зможе без України повноцінно виконувати свої договори про безперебійні поставки газу до Європи, а наша країна дуже потребує помірної вартості газу. За Януковича, дай Боже, щоб у 2007-му ціна у 135 доларів протрималася весь рік, якщо, звичайно ж, вдасться домовитися про такий масштаб ціни. Треба розуміти, що стандарти НАТО — це не тільки питання безпеки країни, це й перехід на європейські принципи життя взагалі. На Сході України тему вступу до НАТО зробили символом політичного протистояння та спекуляцій. Однак ніхто з можновладців не дав зрозумілих роз’яснень: які ж вигоди отримають від цього держава, народ, конкретний громадянин. Сьогодні і для влади, і для пересічного обивателя є проблеми набагато актуальніші. Справді, провальний початок опалювального сезону — не найкращий час «промивати мізки» громадянам ще й «інтеграційною» проблемою. Обирати політичний курс держави — доля еліти нації, і народ не завжди буває правий, навіть якщо запитати його думку на референдумі. Треба всьому суспільству звикати до високих цін на газ, але при цьому треба кардинально реформувати систему оплати праці. Добре, якби вартість вуглецевих видів палива підвищувалася поступово. Але історія розпорядилася таким чином, що достатнього часу на все це немає. Вихід один: знаходити способи домовлятися з Росією про ступінчасте підвищення ціни, йдучи при цьому на певні поступки. Якщо від нас вимагають істотних поступок, і це вплине на інтереси країни, то треба еліті вибирати — що важливіше: працююча з рентабельністю економіка, громадяни, які в силах оплачувати комунальні послуги, що зросли, чи негайне виконання рекомендацій Заходу?! Особисто я обрав би тимчасові пільги. Тільки після такого варіанту чинна влада повинна взяти чіткий курс на повсюдне впровадження енергозберігаючих технологій, впровадження режиму якнайжорсткішої економії енергоресурсів, заохочення на державному рівні заміни застарілого обладнання на підприємствах. До НАТО теж треба прагнути, але процес цей треба синхронізувати з Росією і не забувати про обіцяну вже одного разу допомогу «західних демократій» на закриття Чорнобильської АЕС, потужності якої нам так досі й не відшкодував…
Юрій УЩАПОВСЬКИЙ , доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету, кандидат економічних наук:
— На жаль, українські проблеми лежать не стільки в економічній і політичній площинах, скільки в морально- етичній. Ми маємо суспільство, багато членів якого чіпляються за радянські стереотипи, зокрема, щодо своїх можливих союзників, у тому числі й НАТО. Але я особисто торгівлю навколо того, що пов’язане з безпекою і свободою, вважаю неприйнятною, а постановку такого питання ганебною. Чому, наприклад, питання збереження якихось пільг, у тому числі при поставках газу з Росії, не стояло перед прибалтійськими країнами колишнього СРСР при вступі до НАТО чи Європейського Співтовариства? Тому, що вони обрали не матеріальні пріоритети, а їхні народи у своїй більшості прагнули свободи. У нас, в Україні, є великий потенціал руху в такому ж напрямку, але немає згуртованості нації. Причому забувається, що не можна об’єднувати націю на чужих ідеалах, це робиться лише на ідеалах, сформованих всередині самої нації. Я взагалі не розумію, як можна обміняти власну безпеку на якісь пільги? Такий підхід є абсолютно протилежним засадам демократичного суспільства. І є поняття національної гідності, а будь-які відступи від нього повинні мати громадський осуд як на рівні особистості, так і на рівні суспільства.
Якщо ж мати на увазі якісь гарантії з боку Росії, то слід пам’ятати, що ця країна ніяких справжніх гарантій ніколи не давала. Будь-які гарантії мусять підкріплюватися матеріально, у вигляді не обіцянок, а конкретних дій. А Україна — одна з небагатьох держав, яка добровільно відмовилась від свого ядерного потенціалу. І що ми маємо? Питання вочевидь риторичне. Світ стає на дибки, коли Північна Корея намагається оволодіти ядерною зброєю. І якщо на Україну хтось тисне, світ також має ставати на дибки і вимагати, щоб не чіпали Україну. Ось це і є гарантії. А ціна підпису Росії під будь-якими документами настільки знівельована, що він нічого не вартий. І слід зважати на цинізм і безсовісність її політики. Вражає недалекоглядність українських урядовців, які сліпо вірять російським обіцянкам. Якщо уряд Віктора Януковича розраховує отримати від Росії якісь гарантії, то він глибоко помиляється. Тому що енергетичними ресурсами торгує не стільки російська держава, скільки бізнес, який є напівкримінальним, а тому мати з ним справу надзвичайно небезпечно.
Скажу банальне: Україні слід робити все можливе і не можливе (економічними, політичними, іншими засобами), щоб диверсифікувати постачання енергоносіїв. І другою важливою є проблема енергозбереження, тому що в разі, коли українські металургійні комбінати будуть використовувати енергозберігаючі технології, то ця проблема відпаде сама собою. І уряду треба не гадати, як виявити запопадливість перед північно-східним сусідом, а діяти виключно з огляду на національні інтереси. Необхідно також завжди пам’ятати мудрість древніх римлян: «Той, хто вибирає між свободою і хлібом, не буде мати ні свободи, ні хліба».
Андрій ДЕНИСЕНКО , співголовуючий координаційної ради громадської організації «Громадський актив Дніпропетровська» (ГРАД):
— Для України важливими є обидві проблеми — ціни на газ та безпека держави. З одного боку, нам бажано не сваритися з Росією, з іншого — необхідно вступити до НАТО, оскільки це буде кращою гарантією того, що ніхто не посміє зазіхнути на нашу державність. На мій погляд, при вирішенні цієї дилеми треба керуватися своїми національними інтересами, а не йти у фарватері зовнішньої політики великих держав — підтакувати Москві або приєднуватися до геополітичних планів Вашингтона. Перш за все Україні слід визначитися зі своїми пріоритетами для того, щоб досягти амбіційної мети — скажімо, через два-три покоління увійти до тридцятки провідних країн світу за всіма показниками. Для цього нам насамперед необхідна сильна економіка. Однак не секрет, що сьогодні вона надто залежна від цін на газ. Якщо ускладнювати відносини з Росією, то руйнівний для української економіки стрибок цін на енергоносії буде неминучим. З іншого боку, ціна на природний газ неухильно наближається до світової і, так чи інакше, вже у недалекому майбутньому не буде різниці між внутрішніми та зовнішніми цінами. Тим більше, що і Україна, і Росія досить швидко інтегруються у світову економіку. У зв’язку з цим напрошується висновок: у відносинах з північним сусідом треба зробити все для того, щоб розтягнути процес підвищення цін на газ, узяти з цього максимальну економічну вигоду і уникнути негативних наслідків. А тим часом поступово і неухильно готуватися до вступу до НАТО — знову-таки не ускладнюючи відносини з Росією, реформувати свої збройні сили під натовські стандарти з тим, щоб після того, як у неї не залишиться важелів впливу на нас, приєднатися до Альянсу. За цей час зміняться й суспільні настрої, оскільки проти НАТО сьогодні виступають в основному українці, які виросли в СРСР, а молодь налаштована зовсім по-іншому. Таким чином, згадана дилема повинна вирішуватися залежно від ступеня важливості та пріоритетності її складових: ціни на газ — це тактика, а вступ до НАТО — стратегія. На жаль, зовнішня політика України останніми роками будувалася на крайнощах — Л. Кучма частіше підігравав Москві, а В. Ющенко — Вашингтону. Тим часом наше завдання полягає в тому, щоб боротися за українські інтереси по-українськи — вміти досягати свого настирливо і навіть уперто, але без конфліктів.
Павло ВОЛОШИН , політтехнолог (Харків):
Якщо бажане набагато дорожче за те, від чого треба відмовитися, то в деяких випадках можна піти на обмін. Я б відмовився від НАТО, тому що я противник вступу України до цієї організації. Якщо чисто гіпотетично уявити собі таку ситуацію, то треба оцінити, скільки зможе прожити країна при високих цінах на газ, коли економіка абсолютно до цього не підготовлена. У будь- якої держави завжди є баланс інтересів, стратегічних і тактичних пріоритетів. Краще керуватися стратегічними пріоритетами, але іноді тактичні набагато важливіші. Наприклад, у людини болить печінка і її можна лікувати ліками, від яких печінка відновиться, зате потім болітиме шлунок. Краще взагалі такі ліки не застосовувати, але в даний момент якщо хворий не вип’є їх, то у нього просто відмовить печінка. Тобто, щоб задовольнити більш важливі стратегічні інтереси, заради порятунку цілого в політиці йдеться на здачу якихось приватних позицій. Насправді ні нижча ціна на газ, ні вступ до НАТО не є стратегічним пріоритетом для України. Ціни на газ все одно зростатимуть, тому питання в тому, як поступово адаптувати економіку до них.
По-друге, НАТО і сама європейська система безпеки років через 10—15 зміняться і розваляться. До того ж, НАТО абсолютно не гарантує вступ до ЄС та безпеку. Так, між членами НАТО Грецією і Туреччиною в 70-ті роки минулого століття відбулася війна через Кіпр, частину якого в результаті було окуповано Туреччиною. До України зараз мають територіальні претензії Угорщина та Румунія. Що ж до гіпотези, що Росія може зажадати від України відмовитися від намірів вступити до НАТО в обмін на пільги в газових питаннях, то вона має місце бути. Але Росія може вимагати цього тільки кулуарно, але не офіційно. До того ж, питання про НАТО і Україну не таке важливе для Росії порівняно з газом. Тому якщо вже й вимагати, то додавати ще інші пункти.
Володимир ПРИТУЛА , політолог, голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Керуючись здоровим глуздом, будь-яка розумна людина, якби їй запропонували менше платити за квартиру, але при цьому сказали б, що за її межами на нього можуть напасти й убити, не погодилася б на таку авантюру. По-друге, нічого нового в цій дилемі немає. Цей вибір вже кілька разів стояв перед Україною, і зробити чергову помилку, думаю, наша країна не повинна. Відомо, чим закінчилися обіцянки пільг Грушевському, іншим політичним лідерам України. Всі пільги незмінно закінчувалися якщо не Батуріном, то Соловками або Сандормохом.
З іншого боку, я впевнений, що пільги для України в енергетичній галузі — аж ніяк не благо. Дешевий газ привів до занепаду власних енергетичних галузей, до відставання України в технологічному плані, коли конкурентоспроможність українських товарів досягалася не їхньою високою технологічністю або якістю, а дешевизною робочої сили й витраченої енергії. Це найгірший період у розвитку української промисловості, і він, можна вважати, на щастя, закінчився. При дорогому газі Україна буде розвивати енергозберігаючі технології, наша Академія наук шукатиме шляхи впровадження нових передових технологій. Подорожчання газу для побутових споживачів також не біда. По-перше, західні споживачі платять за газ ще й не таку ціну, і вижили, по-друге, це також призведе, з одного боку, до впровадження енергозберігаючих технологій обігріву в побуті; по-друге, через деякий час призведе до зростання заробітної плати, підвищення життєвого рівня українців. Все питання лише в тому, щоб ціна на побутовий газ підіймалася не стрибкоподібно, а поступово, з кількома перехідними періодами. Тому, якщо Володимир Путін та інші російські керівники думають, що вони зробили для України гірше, що вони зможуть поставити нас на коліна, насправді ж, вони зробили нам тільки краще, бо підштовхнули вперед нашу науково-технічну думку і рухали прогрес. Тут все якраз навпаки: якщо росіяни хочуть зробити нам дійсно погано, то їм слід би ще на багато років уперед давати Україні газ майже безкоштовно або зовсім дарма. От тоді б наші товари дійсно втратили якість, наукова думка заснула б зовсім, і Україна стала б втраченою і відсталою країною. А так Росія лише рухала Україну вперед, за що їй велике спасибі. І чим дорожчим буде російський газ для України — тим більшим благом це буде для нас. Ось такий парадокс, але його треба усвідомити й зрозуміти.
А що стосується НАТО, то тут ситуація також неоднозначна. Всі українці, сподіваюся, пам’ятають, як у перші ж дні свого президентства, відразу після обрання вперше, Володимир Путін заявив про бажання Росії вступити до НАТО, чим практично шокував світову спільноту. Адже хто-хто, а резидент КДБ СРСР у Німеччині знав, що робить! Очевидно, що навіть Росія намагалася шукати захисту й гарантій безпеки в НАТО, незважаючи на власну ж навіжену пропаганду про агресивність цього блоку. Так виявилося, що вступ до НАТО навіть Путіну не під силу. А Україна вже підійшла так близько до цієї мети. Це росіян і розлютило. І тому вони тепер так несамовито відштовхують Україну від вступу до блоку, який зробить для них Україну недосяжною за умови, що в нас спільні кордони. Тому наше майбутнє для нас очевидне: будучи членом НАТО, Україна зможе безболісно купувати російський газ, як би високо Путін не підіймав на нього ціну. І альтернативи немає. Будь-який інший шлях веде на Соловки, а потім до Сандормоху. Не можна спокушатися — суть російських пільг саме в цьому…
