«По-радянському» не вийде

I курултай (з’їзд) кримськотатарського народу відбувся 25 березня 1917 року в Сімферополі в складі 2 тис. делегатів. Обрав мусульманський виконавчий комітет на чолі з тодішнім муфтиєм Криму Нуманом Челебіджіханом, за яким Тимчасовий уряд визнав право вирішувати всі питання сьогодення й майбутнього кримськотатарського народу. 18 грудня 1917 року курултай кримських татар оголосив себе крайовим урядом — Директорією, був союзником УНР. 22 січня 1918 року розпущений Кримським обласним Військово-революційним комітетом, Нуман Челебіджіхан без суду розстріляний у Севастополі. II курултай відбувся 26—30 червня 1991 року в Сімферополі в складі 264 делегатів, обраних від кримських татар, які проживають на всій території СРСР, обрав меджліс, головою якого став Мустафа Джемільов, в умовах СРСР прийняв Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, положення про національний прапор і національний гімн, постанову про перехід на латинську графіку.

А 6 і 7 січня цього року в Сімферополі відбулася четверта сесія III курултаю кримськотатарського народу, яка затвердила положення про вибори IV курултаю, який мав відбутися не пізніше липня 2001 року. Вирішено, що на нього буде обрано 250 делегатів (зараз 170) — 200 від мажоритарних округів і 50 від політичних і громадських організацій народу та їхніх блоків. Нині їх нараховується понад шістдесят. Делегати наступного курултаю будуть обрані в Україні всіма кримськими татарами й членами їхніх сімей старших за 18 років, незалежно від громадянства, а в місцях висилки — кримськими татарами, які вже прийняли громадянство України та збираються переїхати в Крим (таких, за деякими даними, вже понад 9 тисяч). Делегатами курултаю можуть бути обрані громадяни України, яким виповнився 21 рiк, що знають кримськотатарську мову. Так вирішив з’їзд. Однак і політичне, і організаційне значення чергового з’їзду не тільки в цьому.

Курултай заслухав двогодинну звітну політичну доповідь Мустафи Джемільова, доповідь голови ревізійної комісії курултаю Айдера Мустафаєва, прийняв безліч резолюцій. Передбачається, що на літньому з’їзді народу, оскільки він буде вже в новому складі, звіту як такого вже не буде, й він почне свою роботу з чистого аркуша, вже як орган нового століття. І головна лінія делегатів III з’їзду, яка, по суті, й підбила підсумки розвитку народу у ХХ столітті, полягає в незадоволенні народу своїм становищем у Криму. Не секрет, і про це деякі делегати говорили вголос, що останнім часом, незважаючи на заходи, вжиті українською державою, політичне, соціальне, а то й економічне становище кримських татар погіршилося. Вони пов’язують це з політикою комуністичної кримської Верховної Ради, діяльність якої часто призводить до посилення напруженості на півострові. За даними журналу «Qasevet», автори якого провели опитування серед кримських татар, 57,7% кримських татар не довіряють Верховній Раді Криму, 58,3% — місцевим органам влади автономії, 45,2% — правоохоронним органам. Зусиллями органів влади кримської автономії набрала чинності конституція автономії, яка не передбачає представництва народу в органах влади, не надає їхній мові статусу державної в Криму, як це було раніше, державні органи автономії не сприяють розвитку національної освіти й культури, провокують протистояння в релігійній сфері. Органи влади на місцях не виконують доручень, даних Президентом України під час зустрічей з кримськими татарами на півострові.

Більше того, з’їзд «схвалив в основному» резолюцію «Про становище кримськотатарського народу у зв’язку з політикою систематичної дискримінації, що проводиться проти нього в Криму», в якій говориться, що «антикримськотатарська політика, здійснювана кримською владою, за останній рік набула зухвалої форми демонстративної зневаги до конституційних положень про Україну як правову державу й рівноправність громадян усіх національностей». У ній зазначається, що «відверті расисти в прокуратурі» публічно роблять заяви в Нижньогорську про необхідність депортації кримських татар, у Бахчисараї «хваляться своїм антисемітизмом», покривають міліцейський терор у Саках. У резолюції говориться про те, що в Криму «нова хвиля репресій проти учасників кримськотатарського національного руху набирає сили». Логічно, що заручником цієї антиконституційної діяльності, зазначається в резолюції, кримська влада, «що явно порушує Конституцію України», зробила українську державу.

З’їзд ухвалив рішення в разі продовження подібної практики «почати планомірну підготовку до всекримської кампанії громадянського протесту, маючи на меті паралізувати антиконституційну діяльність тих посадових осіб і органів, які відповідальні за підрив законності й вчинення злочинів щодо кримськотатарського народу». Незважаючи на те, що, згідно з висновками турецьких політологів, «кримські татари є прихильниками української держави, невід’ємною частиною якої має бути Крим, що робить їх союзниками українських політиків у питанні про долю півострова», за даними опитування авторів журналу «Qasevet», вже сьогодні 28,2% опитаних кримських татар вважають, що Крим має бути автономною республікою в складі України, 39,9% висловилися за створення національно- територіальної кримськотатарської автономії в складі України, але вже 20,1% вважають, що півострів має стати незалежною кримськотатарською державою.

І якщо Україна більш- менш активно, згідно зі своїми можливостями, розв’язує економічні проблеми кримськотатарського народу, то розв’язання політичних, соціальних, культурних, релігійних проблем навмисно гальмується кримською владою. Тому не дивно, що на з’їзді значно посилилися вимоги, щоб кримськотатарський народ став фактично в опозицію українській державі. Наприклад, Ельдар Шабанов, який сказав про себе, що він «був, є й буде екстремістом», поставив під сумнів тезу про те, що «Крим є невід’ємною частиною України», й різко критикував меджліс за те, що він, на його думку, забув вимоги «Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу», ухваленої влітку 1991 року, й «продав її за 14 місць у парламенті Криму, які невдовзі забрали комуністи». У відповідь на різкі випади проти України Рефат Чубаров сказав, що лінія шовіністичних сил за межами України, зусилля яких, спрямовані на розпалювання в Криму міжнаціональної ворожнечі не виправдалися, тепер полягає в тому, щоб розпалити міжконфесійних конфлікт. Він сказав: «Не топіть Україну. Розрізняйте українських політиків і українські політичні сили й думайте про те, що нам потрібна така Україна, в якій були б відновлені наші права».

І хоча, обговоривши питання про представництво кримськотатарського народу в органах влади Криму вже під завісу з’їзду, його делегати вирішили, що це питання зручніше буде вирішити в повному обсязі вже IV курултаю, на період діяльності якого припадуть нові вибори в Україні, той факт, що проблеми народу вирішуються незадовільно, делегати пов’язували насамперед з відсутністю їхнього представництва в органах влади. З урахуванням того, що кримські татари —корінний народ в Криму, висловлювалися думки про третину й навіть про половину влади для нього в автономії. У будь-якому разі зрозуміло, що рано чи пізно кримськотатарський народ не погодиться з наявністю на його батьківщині авторитарної за характером російської автономії, що демонстративно зневажає його права. І рано чи пізно, але саме українська держава повинна буде вирішити це питання, й від того, яким чином воно буде вирішене, залежать усі подальші відносини нашої держави й кримськотатарського народу, тобто стануть вони в XXI столітті союзниками й партнерами чи антагоністами й опозиціонерами, а може й ворогами, якою часто буває Росія для своїх мусульман.

ХХ століттю призначено стати катастрофічно переломним у долі кримськотатарського народу. За час після ліквідації державності його чисельність у Криму, як вважають вчені, з 3—4 млн. впала до приблизно 200 тис., остаточно депортованих з півострова 1944 року, що призвело до фізичної загибелі 46,2% народу за перші ж роки після переїзду в нові регіони. Зараз у Крим повернулося понад 250 тис. кримських татар. З часу масового повернення кримськотатарського народу в український Крим уже минуло понад 10 років. Але Україна, проголосивши себе демократичною державою, так і не змогла подолати мовчазний опір кримської влади відновленню прав автохтонного народу: не ухвалено закони про статус народу, який явно не може погодитися з типовим становищем дискримінованої меншини. Він не представлений в органах влади на батьківщині, не відновлені в колишньому становищі його мова, культура та релігія, народ не має впливу на розв’язання життєво важливих для нього проблем іншим способом, крім масових акцій протесту, за які їхні учасники, як і колись в імперському Радянському Союзі, тепер уже зазнають судового переслідування, й вироки на судах виносяться «ім’ям України».

Розраховуючи на толерантне ставлення Києва до кримських татар, курултай прийняв Звернення до Президента України Леоніда Кучми, глав Верховної Ради й уряду України Івана Плюща й Віктора Ющенка, глави уряду Криму Сергія Куніцина, в якому доводить необхідність вжити термінові й конкретні заходи для розв’язання проблем народу, припинити оформлення й видання держактів на право приватної власності на земельний пай у Криму, утворити спеціальну комісію для проведення інвентаризації сільгоспугідь, при розподілі яких було багато порушень, створити спеціальний земельний фонд із земель запасу й резерву для наділення кримських татар, які повертаються й ще повертатимуться з місць депортації. І це лише мала частка всіх проблем, які ще належить вирішити. Як засвідчило спеціальне обстеження, в місцях депортації перебуває ще не менше ніж 75—88 тис. кримських татар, 90% яких під час опитування заявили, що бажають і мають намір повернутися на батьківщину в Крим. Ці дані допомагають оцінити масштаби тих проблем із будівництва житла, інфраструктури населених пунктів, організації освіти, медичного обслуговування, створення робочих місць, які має розв’язати українська держава. Заслуги України в розв’язанні проблем кримських татар є, й вони їх не заперечують, але це аж ніяк не применшує важливості й важкості нерозв’язаних проблем. Делегати курултаю різко критикували слова гостя Геннадія Удовенка про те, що кримські татари змогли повернутися в Крим завдяки тому, що Україна здобула незалежність. Очевидно, що це не так: чимала частина нинішніх репатріантів переїхала ще до грудня 1991 року, до того ж потяг кримських татар до батьківщини був настільки великим, як свідчить історія, що вони повернулися б на батьківщину за будь-якої країни й за будь- якого режиму. Вирішувати питання їхньої репатріації випало українській державі. І досвід сьогодні свідчить, що вирішуватися по-старому, як у СРСР або в Росії, вони не можуть, вони мають вирішуватися на рівні мислення XXI століття. Тому водночас з багатьма проблемами соціально-економічного й гуманітарного характеру курултай, який щойно відбувся в Сімферополі, ставить ще й питання про те, чи є сьогодні в Україні і прогресивне мислення, і справжня демократія, і чи здатна влада розв’язувати дійсно серйозні проблеми? Кримські татари, й не лише вони, ще сподіваються, що на всі ці питання в нашій країні знайдуться позитивні відповіді…