Податкова політика як чинник розвитку регіональної економіки
Разом з незалежністю Україна отримала структурно деформовану та неефективну економіку. Тягар накопичених у минулому проблем (зркрема й необхідність ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи) та специфічні умови перехідного періоду зумовили складність необхідних перетворень з метою створення передумов для розвитку позитивних процесів і входження у ХХI століття з якісно новим потенціалом. У цих умовах вище керівництво країни взяло на себе відповідальність за проведення економічних реформ для ліквідації структурних диспропорцій і розвитку механізмів практичної реалізації багатого наукового, технічного, культурного та природного (особливо землі як чинника виробництва) потенціалу країни.
У період переходу до ринкових відносин стало зрозуміло, що стійке економічне зростання взагалі можливе за умови забезпечення розвитку всіх регіонів України, що зумовило необхідність розробки та реалізації програм виходу з економічної кризи та переходу до стійкого економічного зростання кожного регіону й інтеграції цих програм у державну політику при розробці бюджетного кодексу.
Сучасна кризова ситуація, що склалася в перехідний період при формуванні дохідної частини державного бюджету, а також зниження ділової активності суб’єктів господарської діяльності зумовили об’єктивну необхідність розробки принципів проведення фіскальної політики. Чинна в перехідний період система оподаткування була запроваджена без достатнього теоретичного обгрунтування та глибокого аналізу досвіду країн з ринковою економікою щодо використання податків як регулювальників економічного зростання, особливо на рівні регіонів. У зв’язку з цим виникла необхідність розробки теоретичних аспектів нового напрямку економічних досліджень, яке отримало назву «регіональна економіка». Вона вивчає такі важливі питання, як визначення співвідношень різних видів економічної діяльності, розробляє шляхи підвищення ефективності господарювання, визначає напрямки економічних і організаційних перетворень і збереження довкілля в регіонах. Автор вважає за необхідне розглянути лише останній аспект.
Досвід Чорнобиля навчив, що при розміщенні підприємств необхідно забезпечити виконання вимог з охорони довкілля, раціонального використання і відновлення природних ресурсів, врахування найближчих і віддалених екологічних і економічних наслідків експлуатації таких об’єктів. Якщо зважити на ці чинники, «дешева» електроенергія Чорнобильської АЕС виявиться найдорожчою в світі. Під час здійснення техніко-економічних розрахунків питання охорони навколишнього середовища потребують нового підходу — чи то йдеться про будівництво атомних реакторів, чи то автострад, нафтопереробних терміналів, трубопроводів нафти, що переправляють національне багатство країни зі сходу на захід або з півдня на північ і здатні в разі аварії завдати непоправного збитку цілим регіонам. Уже тепер багато регіонів мають перевищення концентрації забруднюючих речовин у таких розмірах, що їх вважають зоною надзвичайної екологічної ситуації й навіть екологічного лиха. Тому уявляється необхідним і можливим здійснити перехід до економічного зростання на основі збалансованого розв’язання не тільки соціально-економічних проблем, а й актуальних питань охорони довкілля в інтересах майбутніх поколінь. Світовий досвід свідчить про те, що соціально-економічний розвиток впродовж усього ХХ століття, орієнтований на швидкі темпи економічного зростання, завдав непоправної шкоди довкіллю, тваринному та рослинному світу. Всі підручники з ринкової економіки стверджують, що потреби суспільства нескінченні, а ресурси обмежені. Людство вже зіткнулося з протиріччями між потребами щорічно зростаючого населення й неможливістю задовольнити ці потреби. Усунення цих протиріч можливе в рамках економічного зростання на основі збереження й захисту довкілля, на що й має бути зорієнтована регіональна економіка.
Зважаючи на сказане вище, автор зробив аналіз надходжень податків в областях до зведеного бюджету України, що опосередковано характеризує розвиток ринкових відносин у регіонах. Першу групу утворили області, що вносять до 2% у «скарбничку» державного бюджету: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька та Чернівецька області. Другу групу утворили регіони, що вносять до 3,5% податків: Івано-Франківська, Київська, Миколаївська, Сумська, Черкаська та Чернігівська області. Третю групу — регіони, що вносять до 5% податків: Автономна Республіка Крим зі Севастополем, Запорізька, Луганська, Львівська та Одеська області. Четверту групу становлять області, що забезпечують від 5% до 10% податкових надходжень: Дніпропетровська, Донецька, Полтавська, Харківська області. П’ята група — м. Київ, що вносить понад 15% податків до бюджету країни. Звісно, кожен читач зробить різні висновки із цих даних, але автор звертає увагу на той факт, що чималу частину податкових надходжень забезпечують регіони з розвиненим промисловим сектором і високим рівнем екологічно шкідливих виробництв. У цих регіонах постала ще й важлива проблема, пов’язана зі старінням нації, збільшенням кількості людей пенсійного віку, яка вимагає, з одного боку, якісного поліпшення системи соціального захисту, а з другого — забезпечення стабільного та збільшуваного надходження фінансових ресурсів до системи державних фінансів.
На розв’язання цих проблем і спрямована економічна політика вищого керівництва країни та проект Податкового кодексу.
В умовах економічної кризи одним з елементів державної політики стає зниження податкового тягаря, особливо щодо підприємств з екологічно шкідливими виробництвами, а екологічний збір стає важливим чинником освоєння екологічно чистих виробництв.
Перехід сільського господарства на прогресивні технології, економічні перетворення в АПК, реалізація заходів з підвищення родючості грунтів сприятимуть не лише зменшенню матеріальних витрат, а й підвищенню врожайності сільськогосподарських культур (наприклад, цукрового буряка до 800— 1000 ц/га, зернових — 80—100 ц/га), створення системи соціального захисту сільського населення забезпечать зростання податкових надходжень з основних житниць України.
Сучасна регіональна економічна політика має забезпечити структурну перебудову економіки з дотриманням охорони навколишньої природи в регіонах. Зниження податкового тягаря, розвиток бази оподаткування введенням в дію нині недіючих підприємств забезпечить прискорене економічне зростання й, «автоматично», збільшення фіскальних прибутків держави.
Екологічний податок забезпечить фінансування заходів щодо зменшення шкідливих викидів до міжнародних норм.
Для виходу з економічної кризи одним з елементів державної політики стане полегшення податкового тягаря, зменшення ставок оподаткування фізичних осіб, що збільшить прибутки, а отже зростання споживчих витрат, розширення сукупного попиту, зростання господарської кон’юнктури. Частину прибутків буде вкладено в цінні папери або інвестовано в розвиток виробництва, що стане вагомою частиною розвитку сукупної пропозиції.
Не всі невирішені питання «вловлює» проект Податкового кодексу. Наприклад, у країнах з ринковою економікою використовується посадка дерев для використання їх як палива для дрібних підприємств і побутових потреб. Проект Податкового кодексу передбачає ставки податку на ділянки сільськогосподарського призначення з гектара у підсотках від грошової оцінки в розмірах: поля, сінокоси та пасовища — 0,1%; багаторічні насадження — 0,03%. Встановити б пільгові ставки на ділянки для вирощування багаторічних насаджень для місцевих потреб і відпала б частина проблем, пов’язаних з енергетичною кризою.
Подібна ситуація складається і з проблемою використання біогазу на основі переробки відходів тваринництва та сільського господарства. Китай побудував близько 1,5 млн. біоенергетичних установок для отримання біогазу та високоякісних добрив і розв’язав свої енергетичні проблеми в сільському господарстві. Понад 20 років тому Сумське АТ ім. Фрунзе демонструвало дослідний зразок установки для переробки відходів і отримання біогазу, але далі справа «не пішла». А в Китаї розроблено спеціальні печі для спалення такого газу. Ми ж продовжуємо «заганяти в кут» уряд серією енергетичних проблем, замість того, щоб розв’язувати їх на регіональному рівні.
Регіональна економіка має відповісти на цілий ряд актуальних питань. Наприклад, Вінницький регіон ще зовсім нещодавно називали цукровим Донбасом. А зараз цукрова промисловість перебуває в плачевному стані. Регіон не створює економічних умов для виходу цукрових заводів з економічної кризи — зменшуються посіви цукрового буряка, розпадаються трудові колективи заводів, морально старіє техніка як для вирощування сировини, так і для її переробки, порушені умови не тільки розширеного, а й простого відтворювання, збільшується питома вага невикористовуваних потужностей, не розвивається інфраструктура, «згортаються» міжрегіональні та міжнародні зв’язки. Цим і пояснюється незначний внесок Вінницької області до бюджетів різних рівнів.
Для кожного регіону характерні свої шляхи виходу з економічної кризи. Регіональні програми економічного зростання для Донецької та Закарпатської областей різні. Податковий кодекс має передбачати для регіонів систему звільнення від податків виробництва нових, найважливіших видів продукції; безмитне ввезення певних видів обладнання, необхідного для підтримки необхідних темпів економічного зростання в регіонах; податкові відстрочки (перенесення оплати податкових платежів до часу освоєння виробничих потужностей нових підприємств), що сприяють виходу регіонів з економічної кризи. Поки що цього проект Кодексу не передбачає.
