Погралися у вибори? Забудьте!..

В чому полягає інтерес киян? Зберігати місцеве самоврядування, вирішувати свої проблеми і мати можливість для розвитку громади. Так ми писали напередодні, коментуючи заклики опозиції прийти до Верховної Ради. В результаті, вчорашні події показали — нікому до цих інтересів немає діла. Самі кияни настільки розчаровані в політиках, що не бачать сенсу виходити за опозицію, тим більше, за владу. А ті, хто вчора прийшов до стін парламенту — це заробітчани, партійні функціонери, ну і трохи романтичних свідомих громадян. Що ж стосується влади та опозиції, то кожна з них гарно відіграли свою роль. З цього приводу політичний експерт Олексій Голобуцький у Фейсбук пише: «Прийшов на мітинг. Людей максимум тисяч 5. Очевидно, що вибори в Києві не потрібні ні владі, ні опозиції. Всі пристойності дотримані, мітинг проведений, голосування буде провалено... А що далі? Який план у опозиції?».

Зрештою, це запитання напередодні піднімали і багато тих, хто зібрався на мітинг під Раду. Але, очевидно, не знайшовши відповіді на нього, не прийшли. Тому і мітинг виявився не масовим, а рядовим. Точніше їх було два. Перший — зрозуміло, опозиційний, а другий — провладний. Учасники останнього вже традиційно за допомогою великої кількості бійців спецпідрозділу «Беркут» зайняли стратегічно важливі місця біля Верховної Ради, а опозиційним мітингувальникам довелося задовольнятися місцями подалі від державної установи.

На що слід звернути увагу? Перед акцією представники опозиції заявляли, що мітинг проводитиметься винятково на захист інтересів київської громади, тож партійна символіка різного роду використовуватися не буде. Проте на стороні опозиції можна було побачити прапори «Свободи», УДАРу, «Фронту змін», «Батьківщини», «Європейської партії» та «Соціалістичної партії України». Чому?

«Три опозиційні фракції закликали киян вийти на акцію, щоб об’єднати наші зусилля й змусити владу провести згідно з Конституцією київські міські вибори. Але вибори — це політика, тому акція політична, — відповідає народний депутат від «Батьківщини» Сергій Пашинський. — Звісно, Партія регіонів зі своїми сателітами комуністами буде вигадувати всілякі відмовки для того, щоб їх не проводити. Але ми бачимо невдоволення київської громади й сподіваємося, що воно лиш наростатиме. Що ж стосується різномаїття організацій, що прийшли на захід, в тому числі Соціалістичної партії, — ми запрошували всіх, хто підтримує нас в наших прагненнях та вимогах».

Дійсно, акція вийшла політичною. А що, тим часом потрібно громадянам? «На мітинг прийшла, бо Києву і містянам необхідні вибори мера, — говорить пенсіонерка Катерина Михайлівна. — Щоб було до кого звернутися з проханням, пожалітися. Ми, кияни, як ізгої, кожне місто має мера, міськраду, а у нас немає. Пан Янукович назначив свою людину. Особисто я не маю нічого проти пана Попова, але місту потрібен мер. Бо, наприклад, коли у квартирі зникає вода, то до водоканалу не додзвонишся, а пожалітися немає куди. Я думаю, що ця акція допоможе, бо мовчати уже не можливо. Хоча, якщо мітинг усе-таки нічого не змінить, то, я вийду з вилами».

В цілому, якщо говорити про враження, то усе дійство більше скидалося на какофонію, ніж на повноцінний протест громадян. З одного боку — заклики до виборів мера, з іншого — скандування: «Молодь за Європу». А ще «гарячу» атмосферу розпалювали провокатори, переодягнені в кроликів і морквину. Їхня команда повсякчас проходила повз натовп мітингувальників від опозиції і не раз висміювалася з їхньої сторони. На запитання, навіщо було приходити в новорічних костюмах, «кролики» відповідати відмовилися.

Паралельно у стінах Верховної Ради відбувалося своє «шоу». Парламентська більшість під всякими приводами затягувала процедуру розгляду дати виборів. Ставилися на голосування, щоб включити до порядку денного, все що завгодно — проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо збереження назв вулиць пов’язаних з Великою Вітчизняною війною 1941—1945 років); проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму; проект постанови про відзначення 95-ї річниці ВЛКСМ та державну підтримку молодіжного громадського руху; проект постанови про відзначення 70-річчя Сталінградської битви та інші. Але жодне рішення не набирало необхідної кількості голосів — ні владне, ні опозиційне.

Проте були серед запропонованих проектів і ряд необхідних рішень. Як, наприклад, проект постанови про 80-ті роковини Голодомору в Україні та вшанування пам’яті жертв геноциду української нації (поданий спільно — лідерами трьох опозиційних фракцій). За це рішення проголосували лише 210 депутатів. Не натиснули на кнопки депутати від Партії регіонів та КПУ. Ганна Герман пояснила це так: треба розробити спільний проект постанови, тоді регіонали проголосують. А от комуністи — це проблема для України. Вони єдині навіть не встали, включно з віце-спікером Ігорем Калетніком, коли після невдалого голосування свободівець Олексій Кайда запропонував вшанувати українців, які загинули через голодомор, хвилиною мовчання.

«Основною проблемою нинішніх комуністів є нерозуміння помилок однопартійців і їх злочинів в минулому, — коментує «Дню» історик Кирило Галушко. — Будь-який рух — лівий чи правий може «перезавантажуватися» і відповідати якимось новим завданням і проблемам 21 століття, але для цього потрібно робити висновки з уроків минулого. Якщо люди не хочуть їх робити, то майбутнє для себе вони закривають. Така позиція не є політичною, вона є неетичною і аморальною. Комуністи показують свій стан душі, хоча якщо у політиків є душа, то вони б дотримувалися зовнішніх форм порядку (про комуністів, виходить, таке сказати не можна). Це не гра на виборців, оскільки вшанування невинно загиблих людей — це повага до жертв».

Проблему комуністів, насправді, одного разу вже вирішили. За часів президентства Кравчука їх просто заборонили, але наступний президент Кучма їх відновив. Зробив він це через задуману технологію на виборах 1999 року, коли головного комуніста Симоненка зробили спаринг-партнером для Кучми у другому турі. Завдяки цьому останній і переміг. Далі і аж до сьогоднішнього дня позиція комуністів часто ставала предметом торгу. Останній свіжій приклад. Ще нещодавно комуністи заявляли, що вони не будуть голосувати за жодне рішення в парламенті, поки більшість не перегляне пенсійну і медичну реформи. Але вчора сталося диво — «червоні» почали голосували. В чому секрет?

Розкриває ударівець Павло Розенко: «»Одна із головних інтриг дня: комуністи почали знов синхронно голосувати із Партією Регіонів, — пише він у Фейсбук. — Про відміну пенсійної та медичної реформи комуністи вже забули — спільне голосування із регіоналами відновлено. У чому ж ключик до голосів комуністів? Все дуже просто: вчора Віктор Янукович призначив першим заступником міністра Міндоходів та головним по митниці людину комуністів. Ось і все, все просто і банально. Тепер про пенсійну та медичну реформу, відставку Уряду комуністи вже не згадуватимуть дуже довго :)».

Одним словом: «Парламент, гроші і комуністи» — хороший заголовок.

Але повернемося до виборів. Їх таки прогнозовано провалили. Як регіонали не тягли, але під вечір питання таки довелося поставити на голосування і 209 голосів на табло. Рішення не прийнято. До речі, голосували навіть комуністів, але голосів все одно не вистачило. Перед цим представник ПР Володимир Олійник заявив, що Партія регіонів підтримує ідею проведення виборів, але лише після рішення КС за їхнім поданням. Крім того, він заявив, що без змін до закону про столицю, ми оберемо «віртуального міського голову з обмеженими повноваженнями». Останнє — слушне зауваження (це підтримує і опозиція), а в цілому що і потрібно було довести. Влада і опозиція продовжують свою гру.