«Політреформа внесла в наше життя політичний хаос»

Днями в одному з інтерв’ю лідер фракції Соцпартії Василь Цушко спробував пояснити, чому СПУ вийшла з «помаранчевої» коаліції. За його словами, самозбереження Соцпартії в рамках «помаранчевої» коаліції можливе було лише в разі, якби Мороз став спікером. «Після того як соціалістам сказали, що посада голови ВР їм не дістанеться, перспективи перед нами вимальовувалися не райдужні — ми фактично ставали філією БЮТ». Цушко також вважає, що своїм рішенням лідер партії Олександр Мороз «уберіг країну від катаклізму й зберіг партію на політичній карті країни».

Сам Мороз приблизно тиждень тому на з’їзді СПУ вказав на дві, на його погляд, вагомі обставини, які виправдовують його кульбіт. Одна з них — доля партії, друга — доля політреформи. Яка, на думку цього політика, «лише одна може поліпшити життя простої людини».

Що стосується тези про порятунок партії, то об’єднання політиків і співчуваючих під абревіатурою СПУ навряд чи можна назвати партією по суті. Це всього лише один із багатьох українських політичних проектів, створених під лідера. І якщо лідер вирішив пожертвувати проектом заради вдалого завершення політичної кар’єри, то це його вибір.

Інша річ — політреформа. Ми запитали регіональних експертів «Дня», чи поліпшила політреформа «життя простої людини»? І взагалі, яка форма правління більше підходить Україні: парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська?

Ігор БУРКУТ , політолог, м. Чернівці:

— Поки-що важко передбачити всі наслідки реформи, але на сьогодні вони позначилися головним чином негативно. Тяганина зі створенням коаліції викликала масове розчарування в суспільстві, а боротьба між Президентом та прем’єром за повноваження відволікає центральну владу від необхідних кроків, спрямованих на покращання економічної ситуації в країні. У боротьбі за обсяг повноважень між прем’єром та Президентом найбільше втрачає спікер парламенту, адже, якщо виходити з букви й духу реформи, то саме голова Верховної Ради стає ключовою фігурою політичного життя України. Нині ж його повноваження намагаються обрізати, що найяскравіше виявилось у заяві прем’єра про обрання голів облдержадміністрацій головами виконкомів обласних рад. Заявка зроблена, а відповідного юридичного акту парламент не прийняв.

Поняття президентсько-парламентської та парламентсько-президентської форми в класичній політології не використовується, там є поняття президентської, напівпрезидентської й парламентської республіки, кожна з яких має свої плюси й мінуси. Можливо, українському менталітету відповідає парламентська республіка, але виходячи з об’єктивних умов, нам необхідно ще декілька років президентської республіки. Нею легше керувати, але є реальна небезпека переростання такої форми в авторитарну диктатуру. Якщо ідея нардепа Кушнарьова про обрання Президента Верховною Радою буде оформлена законодавчо, ми отримаємо класичну парламентську республіку, але навряд чи Україна до цього вже готова.

Сергій ГАРМАШ , прозаїк, м. Луганськ:

— Останнє висловлювання Мороза відносно долі політреформи розглядаю як цілком своєчасне, адже задумувалася вона саме цим політиком. Ще в неспокійному 2001 році він запропонував ідею переходу до парламентсько-президентської форми правління. Але тоді Сан Санич, активний учасник акції «Україна — без Кучми!», боровся насамперед проти тогочасного президента, вважаючи його своїм особистим ворогом. Потім усе це «вбралося» в личину конституційної реформи, а політична безвихідь 8 грудня 2004 року закріпила мрію Мороза в юридичному плані. Вважаю, що в тій фатальній ситуації українського політикуму подібний вихід був єдино вірним рішенням, але, оцінюючи суть змін з точки зору сьогодення, відзначу — все-таки народні депутати випередили час на пару років уперед. Глибоко переконаний: сучасне українське суспільство ще не готове до таких кардинальних змін, та й законопроект Мороза мав на момент прийняття його в парламенті безліч недоопрацювань. Реформа влади — процес захоплюючий і актуальний у наших умовах, але на практиці ми бачимо, що кожен політик трактує його, як говориться, по-своєму. Теоретично конституційна реформа носить безповоротний характер, і скасовувати її ніхто не буде, хоч про це зараз ідуть нескінченні розмови. На мою думку, прийняті поправки до Конституції здатні поліпшити життя рядового українського обивателя, тільки треба поквапитися з реалізацією другого етапу конституційної реформи — зміною адміністративно-територіального устрою. Саме тоді почнеться реальна реформа місцевого самоврядування, що дозволить наблизити владу до потреб простої людини. Сьогодні мери, губернатори — великі князі, причому вони мають владу, а відповідальності майже не несуть. Децентралізація влади завжди починалася з кардинального реформування системи місцевого самоврядування, це загальносвітова практика. Грамотне та ефективне управління територіальними громадами, починаючи від села і закінчуючи регіонами, — ось що повинна зрештою дати всім нам конституційна реформа. Зараз вона потребує прийняття великої кількості законів, наприклад про уряд, президента, опозицію, виборність голів облдержадміністрацій, ряд інших. Уже після такого «перекроювання» повноважень можна буде говорити про наближення нації до умов парламентсько-президентської форми правління, прихильником якої я є. Президентська — це певною мірою авторитарна республіка, а класична європейська модель — парламентська держава. Нині ми знаходимося в перехідному періоді, який характеризується переструктуризацією суспільства (правлячих регіональних еліт) і напруженою роботою з перерозподілу повноважень між парламентом та Президентом. Цей процес, безсумнівно, сприяє демократизації суспільства і влади, але хочеться, щоб він скоріше закінчився, настала довгоочікувана стабільність, запрацювали закони. Цього й чекає більшість населення, якій у принципі байдуже — яка форма правління при цьому використовується. Важливо, щоб запрацювали всі механізми громадянського суспільства, тоді й дії влади стануть зрозумілими для конкретної людини.

Володимир КОРОБОВ , завідуючий кафедри філософії та соціології Херсонського національного технічного університету:

— Думка про зв’язок політики та життя простих людей — це якась вульгаризація. Безпосереднього зв’язку між формами політичного життя та життям простих людей немає. Прості люди не цікавляться відмінностями політичних режимів і не розуміють цих відмінностей. Їм усе одно.

Не можна кожен політичний крок пов’язувати, як це було за радянських часів, з надоями молока в найближчому колгоспі. Обговорення оптимальної форми політичної влади — це доля широкого експертного співтовариства. У громадській свідомості існують лише спрощені образи та політичні гасла. Сьогодні простих людей, можна сказати, змушують мати думку про форму політичної влади через ЗМІ.

Що краще — президентсько- парламентська чи парламентсько- президентська форма правління? За даними нашого останнього опитування в місті Херсоні (25—30 жовтня поточного року), за президентсько-парламентську виступають 40% населення, а за парламентсько-президентську — 34%, за чисто парламентську — 6%, не визначилися з відповіддю — 20%. Таке співвідношення відображає волю значної частини нашого населення до так званої сильної руки, до сильного президента. У нашого народу — «східна політична душа». Хаос та безвладдя, які встановилися після парламентських виборів в Україні, доволі набридли, люди хочуть політичної стабільності і сильної влади, незалежно від того, як вона називатиметься. Річ усе-таки не у формі, річ якраз у змісті. Люди можуть добре жити і за першої форми правління, і за другої. Якщо буде президентсько-парламентська форма з нинішнім слабким Президентом, то людям це нічого не дасть, життя простих громадян не поліпшиться… Протистояння названих форм правління — це протистояння західного та східного начала в нашій політиці. Російська модель — це модель сильної президентської влади, схожої на царську. Недаремно Єльцина називали царем Борисом. Кучма теж мав царські повноваження. Ми цього хочемо. Парламентська республіка — це символ європейської демократії. Вибір між двома вказаними формами — це вибір між Сходом та Заходом. Судячи з усього, наше населення схильне до Сходу!

Наші політичні угруповання, які ввійшли в процес політичної боротьби, заради групової перемоги ведуть справу до компрометації провідних політичних інститутів демократії. Якщо комусь не подобається Ющенко, справу ведуть до компрометації президентства, якщо комусь не подобається розстановка сил у Верховній Раді, то вони компрометують сам парламент як інститут. Якщо комусь не подобається окрема партія, говорять про те, що нам багатопартійна система не підходить. Це неправильна практика, яка веде до саморуйнації країни. Треба всім разом зміцнювати політичні інститути демократії, і не плутати їх із політичними окремими особами, окремими партіями та окремими рішеннями. Якщо цю хворобу української політики не буде подолано, країна піде горбачовським шляхом саморуйнації! Люди сьогодні втратили будь-яку повагу до влади!

Ігор ФІСУН , підприємець, голова Дергачовської районної організації ПППУ, Харківська область:

— На мій погляд, головна причина неспроможності політреформи полягає не в самій політреформі, а в ментальній спадщині радянської людини (гомосовєтікуса), бо наш мозок тільки-но починає освоювати ази демократії та громадянського суспільства. Останні події показали, що ми не знаємо, як і з чим «їсти» цю реформу. На цьому грунті виникають десятки варіантів її інтерпретації та використання. Виходячи з цього, думаю, політреформа повністю себе скомпрометувала, хоч, можливо, й некоректно говорити так, швидше її скомпрометували політики, серед яких можна назвати й самого Мороза. Ідея хороша сама по собі і застосовна для громадянського суспільства, де є стабільні традиції демократичного будівництва держави. Але про які традиції можна говорити у нас?! Мені можуть докорити — адже треба колись починати — ось тут я згоден, але тільки не в умовах хронічної зради один одного провідних політиків країни. Це моя об’єктивна оцінка, а далі буде більше суб’єктивізму. Особисто я довіряю Президентові як політику повністю. Шкода, що його ж оточення його підвело. Треба виправляти помилки, але він зараз єдиний політик і керівник, який чітко, зрозуміло і послідовно проводить ту політику, про яку заявляв у передвиборній кампанії. На цьому, я думаю, треба закінчити оцінку роботи Президента, бо про це говорити можна довго, і щоб не здатися вже дуже необ’єктивним, зроблю просто висновок: за даних умов тільки Президент є гарантом стабільності.

Саме з його ініціативи було проведено круглий стіл і підписано Універсал національної єдності, саме положення Універсалу можуть забезпечити стабільний розвиток держави. Кидання з боку в бік він не допустить. Тому я прихильник президентсько-парламентської форми правління, принаймні, на найближчі десять років. Більшість українців ще не готові жити в демократії. У нашому мозку тільки з’явилися перші паростки цього явища. Недаремно ж Президент запропонував збільшити відповідальність місцевих рад та міських голів! Дайте нам владу, але не запитуйте! Саме така формула діє зараз серед голів місцевих рад! Адже насправді зараз неможливо відкликати міського голову, навіть якщо він не організовуватиме нормальну роботу ради. Мери зараз недосяжні з точки зору відкликання з їхніх посад. Тож вірю ТІЛЬКИ Президентові!

Костянтин ШТИФУРАК , студент:

— Якщо Олександр Мороз під «простим чоловіком» мав на увазі себе, тоді, звісно, його життя покращиться. Для народних же мас це не має особливого значення. Головним залишається дешева ковбаса, газ і бензин. Постійні протиріччя між Президентом з одного боку, парламентською коаліцією й кабміном — з іншого, вже набридли. Мені здається, що вони там просто займаються звинуваченнями й шукають винного в економічних негараздах. А яка б форма правління не була, головне — виконання законів, а не гарні слова. Що ж стосується Олександра Мороза та майбутнього його партії, то мені воно видається не дуже оптимістичним. Зрадників не люблять, тим більше ті, хто живе за законами вулиці.

Іван РУДНИЦЬКИЙ , депутат Львівської обласної ради, голова комісії з питань місцевого самоврядування і регіональної політики:

— Як депутат кількох скликань міської й обласної ради, хотів би сказати: у такому вигляді як реалізується політична реформа зараз, вона не дасть жодного ефекту ні з огляду діяльності парламенту, ні для покращення життя народу. Придивіться, хто потрапив до парламенту, хто опинився там завдяки партійним спискам? Жодна політична партія не сформувала списки так, щоб у результаті парламентарі стали відповідальними за долю України. Прийшли старі друзі, знайомі бізнесмени, сини та дочки. Якісно порівнявши парламент десятирічної давності, кожна особистість якого пройшла горнило мажоритарних виборів, за якістю сьогоднішній і близько не стоїть до нього. Це були серйозні, відповідальні люди. Сьогодні з кожної партії «світиться» лише кілька облич, кілька осіб, які коментують рішення, беруть участь в обговоренні, в дебатах, тобто можуть бути парламентаріями. Усі інші практично голосують автоматично, часом здається, що не всі розуміють сенс питання і не так уже й свідомо натискають на кнопку... Долю всіх рішень та законів визначає кілька лідерів, усіх інших можна назвати статистами.

Теоретично ніби правильно, що люди голосують за партії, а партії висувають свої кращі сили. Однак наші партії не мають традицій справжнього парламентаризму, вони не беруть до уваги таке поняття, як партійна честь, списки формуються закрито, кулуарно. Це видно й на рівні парламентарному, і на рівні обласних та місцевих рад. Чітко відслідковується, хто пройшов за гроші, тобто купив свій депутатський мандат. Про це вже всі говорять відкрито, як про притаманне нашому життю явище. Не буду стверджувати, що за мажоритарною системою не можна використати кошти й досягнути перемоги, купивши голоси. Тому вважаю, що доцільним було б зараз обирати п’ятдесят на п’ятдесят, тобто й за мажоритарною системою, і за партійними списками. У світі, зокрема в Польщі, ніби теж працює партійна система, однак за іншими принципами — виборці голосують за кожну партійну особу окремо. За якогось пана Тадеуша, який представляє партію «Право та справедливість». У першу чергу, за людину, а потім за партію. Таким чином, партії змушені піклуватися, і то серйозно, про свій якісний склад. Проходять більш грамотні, підготовлені для роботи в парламенті люди. Не так, як у нас, — у нас дуже незначний прошарок людей мають великий запас необхідних знань та навичок. Більшість не може осягнути того кола завдань, яке стоїть перед державою, визначити першочерговість й наполегливо діяти. У результаті — парламент не дієздатний.

Виходячи з цього, з існуючих обставин, я є прибічником президентсько-парламентської схеми. Нам ще треба дорости до парламентсько-президентської форми правління. Нам потрібен, можливо, й не один десяток років, щоб парламент працював як швейцарський годинник, стрілки якого рухаються в справжньому демократичному полі й до мети — побудови благополуччя рідного народу. А поки, яку б галузь не взяв, — стратегія не визначена, бюрократизм шалений.

Тим 450 парламентаріям не так просто домовитися, адже при проведенні того чи іншого закону ними керує не професіоналізм і благородна мета, як має бути, а часто принципи несумісні з істинним призначенням народного обранця, впливає розрізненість і непоінформованість, відсутність знань. Здається, в парламент люди прийшли з основною метою — призначити свої кадри, а не щоб серйозно взятися за роботу. У першу чергу прийняти закон, який би регламентував діяльність Кабміну, Секретаріату Президента. У нас досі є лише Указ Президента й немає закону про Кабінет Міністрів, десять років іде мова про бюджетний кодекс — закон, за яким можна формувати бюджет і визначати рівень податків. Хаос керує парламентом: ті візують рішення, а ті — ні, ті укази чинні, а ті — ні. Від цього й хаос нашого життя. Підприємці платять податки в різні фонди, а мали б лише в один. А вже цей фонд розподіляє кошти далі.

При всьому цьому парламент хоче виглядати гарно перед народом України й не піднімає тарифів. Однак кожній поміркованій людині зрозуміло, якщо піднімаються ціни за електроенергію, зростає собівартість води, то як тариф може стояти на місці? Житлово-комунальна сфера в жахливому стані, і чим далі, тим стає зрозумілішим, що може статися біда, і приклади цього ми вже мали.

З одного боку, парламент взяв на себе всю відповідальність (руки вгору піднімає), однак чи дасть він раду з усіма складними питаннями? Відповідальність (формально вона є), обертається на безвідповідальність. Тобто живемо ми в часи певного безвладдя. На горі не поділять посад, владу, квоти, й це дуже заважає інвестиціям, розвитку економіки. На нижніх щаблях влади губернатори не знають, хто й скільки втримається на посадах, чим керуватися у своїй діяльності, і так далі... Якщо депутати не відповідатимуть грошима, своєю кишенею за рішення, діла не буде.

І ще одну річ вважаю за потрібне сказати: політреформа настирливо впроваджується на верхніх владних ешелонах, а на місцевому рівні вона ще не пророблена й зовсім не впроваджується. Простий факт: Львівщина виробляє приміром ікс млн. грн., а отримує з цього 20 — 25%. Мало б бути інакше. Половину, не більше, треба віддавати, а половину собі лишати. У кожному селі мають бути призначені (їхня кількість визначається кількістю населення) відповідальні люди, і цей адмінресурс мав би обговорюватися з народом. Немає чіткості, прозорості в земельному питанні, дозвільна система бюрократизована й корумпована. Люди, що прийшли в парламент, мають замислитися над цим і навчитися-таки працювати. Інакше про яке благо народу можна говорити?

Володимир НАЗАРОВ , юрист:

— Я однозначно за політичну реформу, цілком підтримую необхідність реалізації її основних положень. Це дуже необхідно Україні, кожному з її громадян. Як було раніше? У президента нашої держави було надто багато повноважень. Чи треба було це? Адже для нормального управління країною більше повноважень повинні мати саме прем’єр-міністр і уряд. А президент, на мій погляд, повинен мати представницькі функції. Він може бути гарантом конституції й представляти нашу країну на міжнародній арені.

Нині в Україні фактично виникло два центри влади: Президент і уряд. Це, звісно, не сприяє ефективному управлінню країною. Мало того, протистояння між Секретаріатом глави держави й урядом може мати дуже негативні наслідки для України. У багатьох цивілізованих країнах (Німеччині, Ізраїлі й деяких інших) у президентів повноважень менше, ніж у прем’єр-міністра. Це, як показало життя, виправдано.

Ще хотів би звернути увагу на один вельми важливий момент. Партія або коаліція, що отримала більшість голосів виборців на парламентських виборах, повинні мати фактичну виконавчу владу.

Упевнений, що якщо буде саме так, то вся вертикаль влади запрацює більш ефективно, ніж зараз, і ми, громадяни України, це дуже скоро відчуємо.

Якщо політична реформа не буде реалізована в повному обсязі, то в нашій державі збережеться нестабільність, яку маємо сьогодні, й у громадян України не буде впевненості в завтрашньому дні. Зрозуміло, що від цього ніхто не виграє.

Петро ВОЛЬВАЧ , Академік УАЕН, голова Кримської філії Всеукраїнського товариства ім. Шевченка:

— Річ у тім, що реформа державного управління в Україні була потрібна, однак зовсім не така, в яку перетворились ті зміни в Конституцію, що внесені під тиском колишньої адміністрації Леоніда Кучми. Ця політреформа тільки ускладнила життя простих людей в Україні, зробила політичний процес більш конфліктогенним і конфронтаційним. Я пам’ятаю скільки абсурду свого часу принесло в життя Криму нечіткість законодавства, коли в автономії існували по два прем’єр-міністри, по два міністри внутрішніх справ, по два начальники главку СБУ, по два начальники відділу Мінюсту, та й той період, коли голова Верховної Ради та прем’єр-міністр конфліктували з усяких дрібниць замість злагодженої роботи. Тепер сталося так, що так звана політреформа перенесла ці протиріччя на загальноукраїнський рівень і починається точнісінько така ж війна указів між президентом та прем’єр- міністром, як була колись в Криму. Цю політреформу здійснили ті люди, які хотіли внести розлад в українську владу, які хотіли загальмувати поступ України по шляху прогресу. І на жаль, слід констатувати, що це їм вдалося. Якби не ця, так звана політреформа, то сьогодні ми були б значно ближче до Євроспільности та до НАТО. Вона ж внесла в наше життя тільки політичний хаос і суперечки.

Мені здається, що наступна акція «отців» цієї політреформи буде полягати в тому, що вони будуть намагатися або усунути Президента від влади, бо значно легшим став імпічмент, або ліквідувати його посаду взагалі, або перетворити в маріонеткову фігуру, замінивши всенародні вибори президента вибори його парламентом. А потім буде введення другої державної мови та слідування не інтересам власної держави, а повне підкорення інтересам Росії. Тому ця політреформа за своєю суттю була антинародною й антиукраїнською. Вона тільки нашкодила Україні як державі.

Я гадаю, що, на жаль, нинішній Президент просто втратив час. Відразу після помаранчевої революції була змога ліквідувати наслідки цієї політреформи, відновити курс держави на інтереси свого народу, однак цього не було зроблено, хоч очевидно, що лише сильна президентська влада здатна зберегти самостійність і незалежність України, слідування держави інтересам свого народу, служіння влади своїм виборцям. Однак, не слід втрачати оптимізм. Всім в Україні вже очевидно, що замість реформи політичної системи відбулася просто профанація владного організму, тому з часом потрібно знайти шляхи до того, щоб негативні наслідки змін до Конституції були подолані, або за допомоги Конституційного суду, або ж за допомоги Верховного суду й міжнародних організацій, бо саме проведення цих змін було пов’язане з порушеннями регламенту та не відповідає інтересам українського народу.

Володимир ГРОЙСМАН , вінницький міський голова:

— Для мене особисто і, я гадаю, для більшості українців, не має значення яка форма правління буде в державі, єдине — влада повинна бути збалансована, повноваження розподілені між гілками влади. Модель державного управління повинна бути такою, що надасть можливість ефективніше управляти державою.

Я вважаю, що у межах політреформи повинна бути проведена децентралізація влади й реформа місцевого самоврядування, а також закріплення повноважень за місцевими органами влади. У той же час повинна бути підвищена відповідальність місцевих органів влади, це необхідно для виконання цих повноважень.

А чи покращить політреформа життя українців? Я вважаю, що це буде залежати від її змісту та наповнення. Головне — ті функції, про які я казав вище, мають бути збережені.

Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ , політолог, м. Донецьк:

— Я особисто зараховую себе до прихильників президентсько-парламентської форми правління. Я просто вважаю, що в нашій країні так історично склалося: менталітет слов’ян саме такий — і не лише українців, але й росіян, білорусів, поляків… Нашому народові завжди потрібна чітка централізація влади, якій і відповідає саме президентська влада. Коли влада централізована, можна чітко простежити структуру владної піраміди, і це лише корисно для народу. Наш народ любить, щоб було персонально з кого спитати.

Тому я вважаю, що Мороз глибоко помиляється, говорячи про політреформу. Власне, коментарі Мороза з цього приводу — це його «фішка», він носиться з темою політреформи вже дуже давно. І я вважаю, що політреформа нічого доброго нам не дасть — парламентсько-президентська форма правління створить фактично підстави для безвідповідальності в країні — вийде свого роду товариство з обмеженою відповідальністю в масштабах держави. Ніяких сумнівів бути не може — це велика помилка соціалістів, а з погляду «регіоналів» — це єдина можливість реваншу.

Єдиним же позитивним моментом, який дійсно міг би реально поліпшити життя в країні, я вважаю ідею децентралізації але не владних повноважень, а децентралізації з погляду економічного стану кожного регіону. У нас повинна бути ринкова економіка та ринкові стосунки. Тому якомога більше коштів має залишатися в регіонах, а ось влада нехай буде централізованою. Я вважаю, що форма роботи облдержадміністрацій і райдержадміністрацій цілком себе виправдала. Люди до неї вже звикли, а новації до кінця не продумані.

Костянтин КОВАЛЬ , приватний підприємець, м. Дніпропетровськ:

— Економіка й політика тісно пов’язані між собою. Неефективна політична система породжує корупцію, яка у свою чергу, мов іржа, починає роз’їдати економіку. Якщо подивитися на політичний устрій України, то він, безумовно, далекий від досконалості. За Л. Кучми, як він того наполегливо домагався, відродилася жорстка вертикаль виконавчої влади, яка узурпувала повноваження й при цьому постійно конфліктувала з виборними органами — Верховною Радою та місцевим самоврядуванням. Кучмівська вертикаль, по суті, замінила КПРС — замість обкомів з’явилися обласні адміністрації, замість ЦК — адміністрація Президента. Сам Л. Кучма перетворився на генсека — він усім вказував, усім розпоряджався й при цьому ні за що не відповідав. У таких умовах мажоритарна система виборів перетворилася на карикатуру — кандидатів-переможців в округах практично призначали глава обласної або районної адміністрації. Крім підтасовування, використовувався прямий підкуп виборців, яких задобрювали продуктовими пакетами. Звісно, така модель влади не тільки була наскрізь корупційною, а й абсолютно не відповідала європейським стандартам. Політреформа була потрібна Україні. На жаль, ми зупинилися на півдорозі. По-перше, виявилися недоліки в пропорційній системі виборів. Партійні списки складалися не рейтинговим голосуванням, а за величиною грошового мішка. У результаті до Верховної Ради та місцевих рад напхалися бізнесмени, які йшли туди з єдиною метою — заробляти гроші. Усі вони хочуть бути при владі, й ніхто не бажає бути опозицією. На жаль, сум’яття у виборних органах влади намагається використати команда нового Президента. Ці люди вже встигли оцінити переваги для себе кучмівської системи, а тому намагаються загальмувати або взагалі скасувати політичну реформу. Попереду бачиться новий ракурс боротьби між органами виконавчої та представницької влади. У таких умовах чекати процвітання економіки або підвищення добробуту людей не випадає. Мені здається, якби керівництво України знайшло в собі мужність покінчити із залишками кучмізму й завершити політреформу, це пішло б на користь усім. Управління країною набуло б закінченого вигляду, бізнес зайнявся б економікою, а не політикою. А там, дивись, і простому народу жити стало б легше.